WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Деякі концептуальні питання щодо реформування місцевого самоврядування з погляду громадянського суспільства -

Деякі концептуальні питання щодо реформування місцевого самоврядування з погляду громадянського суспільства -

  • відкритість до дискусії й співробітництва;

  • пошук компромісних рішень;

  • надійність та передбачуваність;

  • чесність та порядність;

  • направленість на вирішення проблем громадян;

  • підзвітність та професійність.

Зрозуміло, що майже всі названі сподівання громадянського суспільства можна досягнути якщо:

  • система публічної влади побудована на засадах, що нівелюють вище названі гальмівні механізми розвитку ГС

  • у систем публічної влади вбудовано механізм самозахисту від запровадження у практиці відхилень від засадничих принципів.

На нашу думку, копітка робота по втіленню бачення громадянського суспільства на механізми його взаємодії з органами публічної влади, взагалі, і органами місцевого самоврядування, зокрема, в основному залишається на потім. Виходячи з успішного досвіду реформування публічної влади у Польщі, засадами, які повинні забезпечити систему публічної влади стабільною основою для ефективних стосунків із структурами громадянського суспільства є :

• субсидіарність як основний принцип структурної організації;

• відкритий та обдуманий механізм прийняття рішень;

• чітке розмежування повноважень та відповідальності;

• . суспільний контроль та система підзвітності;

• запровадження адміністративної юстиції;

• спрямування процесу надання державних послуг на результат та якість [1].

Звичайно, аби запровадити ці засадничі принципи у повному обсязі потрібні політична воля, значні організаційні зусилля та час, а головне, необхідно створити культуру діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, яка ґрунтується на ліберальних та демократичних цінностях. Лише у випадку створення системних умов існування громадянського суспільства воно перестане бути одномоментним фантомом, що вимушений проявлятися у формі МАЙДАНУ, а стане постійно діючим фактором і механізмом каналізації суспільної позитивної енергії на вирішення поточних завдань розвитку людини, громади, держави. Розвиток громадянського суспільства тоді стане незворотнім.

G. Звернемо увагу, ще на одну рису сучасної реформи місцевого самоврядування. По традиції, що йде від радянських часів, українське законодавство фактично не передбачає можливості територіальним громадам самостійно вибрати модель місцевого самоврядування хоча б із набору запропонованих у законі місцевого самоврядування, тобто відійти від уніфікованої моделі місцевого самоврядування однакової для усіх видів населених пунктів та усіх рівнів місцевого самоврядування. За універсальність моделі місцевого самоврядування розраховуємось неефективністю. На наш погляд, державі має бути байдуже, яким чином влаштовано внутрішнє життя у територіальній громаді. Хоча, звичайно, внутрішній уклад життя не повинен порушувати й обмежувати конституційні права людини й громадянина. Головне, щоб у територіальній громаді існував представницький виборний орган місцевого самоврядування та особа, що уповноважена територіальною громадою представляти її у зовнішньому оточенні, в тому числі під час взаємодії з органами виконавчої та судової державної влади. Крім того, мабуть, є зайвим регламентувати назви органів місцевого самоврядування. Наприклад, природи представницького органу місцевого самоврядування абсолютно не змінить його назва. Це може бути чи звична "рада", чи "дума", чи "зібрання", чи "провід", чи ... А виконавчий орган місцевого самоврядування, наприклад, може мати назву і "управа", і "виконком", і "екзекутива", і "правління", і ... За філологічним розмаїттям у назвах стоїть певний психологічний прорив – відхід від радянської моделі влади і справжня повага до культурних, політичних, історичних, національних та інших місцевих особливостей.

I. Розглянемо ще одну особливість процесу становлення місцевого самоврядування в Україні. Відповідно до Конституції України й законодавства населення сіл, селищ, міст наділяється не тільки правом, але й обов'язком здійснювати місцеве самоврядування. Самоврядування має здійснюватись у будь-якому населеному пункті. В той же час відомо, що далеко не всі населені пункти мають необхідний культурний, організаційний, кадровий потенціал для здійснення місцевого самоврядування, здатні забезпечувати місцеве самоврядування економічно. Нав'язане законодавством самоврядування не цінується і не шанується людьми, як і все, що дістається задарма. Можливо, слід згадати практику Магдебурзького права? Громада та її лідери мають отримувати якісь заохочення за те, що вони знімають із держави тягар надання послуг у даному населеному пункті. Подібно тому, як це було у свій час із Магдебурзьким правом. Тоді отримувалась грамота на привілеї, що надавала місту право створювати виборний орган управління, право самостійно збирати податки, чинити правосуддя тощо. Територіальні громади сучасної України, а точніше їхні місцеві лідери - керівники місцевих органів влади, які зацікавлені в отриманні якихось додаткових прав та благ (наприклад, установлювати самостійно зарплату працівникам органів місцевого самоврядування та їхніх служб чи залишати у громаді певні податки) мають доводити свою здатність здійснювати місцеве самоврядування, а перш за все, надавати громадянам певний установлений державою набір комунальних, управлінських, соціальних, інформаційних та інших послуг на рівні знову ж таки установлених державою мінімальних соціальних стандартів. У випадку підтвердження здатності здійснювати місцеве самоврядування і чітко виявленого на місцевому референдумі бажання населення взяти на себе відповідальність за свою громаду населений пункт отримує право на здійснення місцевого самоврядування. Такий підхід, на наш погляд, не порушує права на місцеве самоврядування. Він лише ставить на реалістичну основу його здійснення.

J. Після 15-річного існування в Україні формального місцевого самоврядування слід уважно поставитись до думки поширеної у середовищі практиків і аналітиків місцевого самоврядування про те, що територіальна громада є у більшій мірі бажане, уявне, ніж реальне, дійсне явище. Певною мірою Україна забігла "поперед Європи всієї" із проголошенням територіальної громади основним суб'єктом місцевого самоврядування. У відповідності до європейських стандартів, встановлених згадуваною вже Європейською хартією місцевого самоврядування, суб'єктом місцевого самоврядування є органи, а не громади. В більшості населених пунктів люди не відчувають свого членства у громаді. Хоча, поняття місцевого патріотизму, самоідентифікації особистості як приналежної до місцевої спільноти має місце. У формуванні відчуття приналежності до громади має велике значення кількісний фактор. Дійсно, якщо у сільській громаді з декількох сотень громадян люди знають одне одного - у них із великою вірогідністю виникає відчуття приналежності до громади села. В той же час у мільйонному місті такого відчуття спільності у жителів нема. Основна причина тут у відсутності спільних інтересів та, головне, спільних справ. Мабуть, слід визнати, що справжньої територіальної громади в реальному житті у більшості випадків таки нема. Територіальна громада є певною науковою теоретичною абстракцією. До ідеального образу локальної територіальної спільноти чи колективу – територіальної громади треба ще пройти значний шлях. Можливо, цьому сприятимуть місцеві лідери, які мобілізовували б людей на спільні дії у виборюванні права на реалізацію самоврядування?

К. У зв'язку з наведеними міркуваннями, виникають дещо "крамольні" думки. Українському соціуму у 1990 році нав'язана для реалізації ідеальна модель управління місцевими справами – місцеве самоврядування. А згодом, у 1996 році, така ж ідеальна абстрактна конструкція – територіальна громада. Традиції соціального інжиніринга, тобто впровадження у життя штучних, створених науковцями і політиками, конструкцій й схем, мають на вітчизняному просторі давні корні й йдуть від більшовиків, які бажали за будь-яку ціну ощасливити нерозумних людей жорстким впровадженням сконструйованих соціальних ідей та схем.

L. Помаранчева революція привела до влади нову генерацію лідерів, переважна більшість із яких не були причетні до влади у радянський період, тобто не є носіями генів управлінського волюнтаризму і традицій планування розвитку не від життя й потреб людей, а від штучної схеми побудови якогось "ізму". Вважаємо, що у період радикального реформування багатьох сфер суспільних відносин і, в тому числі, сфери місцевого самоврядування варто замислитись над висловленими вище сумнівами і поставленими питаннями. Зараз самий момент, обтерти лоба і подивитись, чи слід продовжувати саме те, що робилось у сфері місцевого самоврядування 15 років після першого етапу української революції? Замислитись, чому соціальна база підтримки місцевого самоврядування досі має острівковий дискретний характер? І що треба зробити, щоб ідея місцевого самоврядування таки оволоділа масами й, таким чином, таки стала рушійною силою, що б ця ідея ефективної організації місцевого буття й управління у західних країнах таки прижилась на вітчизняному просторі, а не "провисла" на чергові 15 років до наступної кардинальної зміни управлінської владної команди?

M. На наш погляд, держава має виконати притаманну їй роль провідного партнера у діаді "держава – громадянське суспільство" й створити системні умови для розвитку громадянського суспільства, перш за все, у локальних спільнотах за місцем роботи чи навчання та місцем проживання, де найдовший час перебуває більшість людей та де формуються їхні найсуттєвіші інтереси, тобто у трудових та навчальних колективах і територіальних громадах. У нашому випадку, коли мова йде про локальні спільноти типу "територіальна громада" умовою розвитку місцевого громадянського суспільства є стимулювання громадської участі на основі організації доступу громадськості до повноцінної інформації та ефективної інформаційної взаємодії органів місцевого самоврядування та місцевих організацій громадянського суспільства [4,5].

Список використаної літератури:

  1. Гонціаж Я., Гнидюк Н. Реформа системи державного управління: можливості та загрози для розвитку громадянського суспільства. Доповідь на конференції "Соціальні реформи та розбудова громадянського суспільства в Україні", 30.05.2001. Українська академія державного управління при Президентові України.

  2. Національна стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні (проект). www.e-ukraine.com.ua

  3. Рубцов В.П. Інформаційна діяльність у територіальній громаді. - К.: Інститут місцевої демократії, 2001. - 32 с.

  4. Рубцов В.П. Засоби громадської участі. - К.: Інститут місцевої демократії. 2003. - 102 с.

  5. Кроки до громадянського суспільства. Концептуальні підходи до розвитку громадянського суспільства в Україні / Науковий альманах за ред Рубцова В.П., Шестакової А.В., Ципуринди ОО, Сербинської Т.О. – К.: Українська акдемія універсології, 2004.- 256 с.

  • <<
  • 1 2
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...