WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Деякі концептуальні питання щодо реформування місцевого самоврядування з погляду громадянського суспільства -

Деякі концептуальні питання щодо реформування місцевого самоврядування з погляду громадянського суспільства -

Деякі концептуальні питання щодо реформування місцевого самоврядування з погляду громадянського суспільства

А. За рішенням ІХ Всеукраїнських муніципальних слухань 2003 року наступні десяті слухання мали відбутися у 2004 році за темою "Місцева демократія і громадянське суспільство". Але, бажання муніципальної громадськості вкласти своє занепокоєння та думки щодо проблем становлення громадянського суспільства в Україні у зв'язку із станом справ у місцевому самоврядуванні у голови впливових можновладців, тобто бажання залучити відповідних VIP-осіб (кандидатів у Президенти, представників Адміністрації Президента, Кабінету Міністрів тощо) до участі в Х Всеукраїнських муніципальних слуханнях, призвело до декількох перенесень дати слухань і, в кінці кінців, до скасування чергових муніципальних слухань 2004 року. Це відбулось за "пропозицією" колишньої Адміністрації Президента вперше в історії українського муніципального руху. Зусилля й ресурси, вкладені муніципальною спільнотою й громадськістю у підготовку Всеукраїнських слухань із проблем взаємодії громадянського суспільства й місцевого самоврядування виявились марними. Симптоматично, що збій із проведенням чергових щорічних слухань відбувся саме на тематиці громадянського суспільства. Актуальність теми взаємодії громадянського суспільства та публічної влади показали подальші події.

В. Нехтування потребами й проблемами громадянського суспільства, неповага до нього з боку публічної влади призвели до політичної кризи осені 2004 року – "Помаранчевої революції", приводом до якої стало нахабне й брутальне порушення гідності й прав громадян із боку влади шляхом фальсифікації виборів Президента України. Під час цих подій українське громадянське суспільство прийняло форму всеукраїнського МАЙДАНУ, який став непередбачуваним потужним проявом громадянського суспільства, формою спонтанної самоорганізації громадян із метою спільного захисту ними своєї порушеної гідності. Можна вважати, що осінню 2004 року відбувся другий етап української революції. Якщо перший етап, котрий відбувся у 1990-1991 році, більшою мірою був національно-визвольний, ніж демократичний, то теперішній другий етап, як по рушійних силах, так і по цілях слід вважати демократичним. Цікаво, що українська нація в обох випадках долала "ЯНЬ", як символи темних негативних сил. У першому випадку персональним утіленням ЯНЬ був керівник заколоту ГКЧП Янаєв. У Другому випадку ЯНЬ уособлював представник олігархічно-кримінальних сил, кандидат у президенти – Янукович. З фактором існування українського МАЙДАНУ, як метафоричної форми існування громадянського суспільства, із потенцією його повторної актуалізації у випадку нових "наїздів" на окремих громадян, їх локальних спільнот або на все суспільство в Україні у подальшому вже не можна не рахуватись. Принаймні, так здається сьогодні, коли ще є свіжою пам'ять про колосальну енергію народу, що вирувала на МАЙДАНІ, та про величезні фінансово-економічні втрати для суспільства та держави.

С. Всеукраїнські муніципальні слухання 2005 року, мають вже дещо іншу тематичну направленість: реформи адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування.

Вважаємо, що українське суспільство має взяти історичний урок у Майдану: публічна влада як при своєму реформуванні, а тим більше при функціонуванні має бути налаштована на тісну й зацікавлену співпрацю із громадянським суспільством. Без цього, як показує досвід успішних країн, ефективного розвитку в Україні не досягти. Сформулюємо декілька тез, які з точки зору громадянського суспільства мають бути цілеспрямовано й прискіпливо взяті до уваги і враховані при розробці і, особливо, при впровадженні реформ, пов'язаних із публічною владою:

  • Основною функцією громадянського суспільства є захист окремих громадян та їх самоврядних самодіяльних спільнот від надмірного втручання держави (а конкретніше, органів публічної влади, що є її втіленням) у їхні справи;

  • Розвиток громадянського суспільства та сприятливі умови його існування суттєво залежать від основних характеристик держави;

  • Взаємодія між державою і громадянським суспільством є важливим у визначенні умов економічної, професійної, політичної та соціальної діяльності громадян;

  • Розвиток громадянського суспільства спирається на доступ до інформації щодо усіх аспектів життя суспільства й держави.

D. Нагадаємо деякі особливості публічної влади, що є факторами гальмування розвитку громадянського суспільства [1]:

    • Централізація й концентрація повноважень і ресурсів

    • Панування вертикального способу спілкування

    • Невідповідність сфери повноважень та спроможності

    • Зловживання адміністративним втручанням

    • Надмірний контроль (регулювання) за діями позавладних суб'єктів

    • Нечіткість процедур (процедура – механізм демократії)

    • Закритість діяльності органів публічної влади, зокрема, процесів формування рішень та їх прийняття.

З точки зору громадянського суспільства, реформування публічної влади, що не усуває, чи хоча б не зменшує, можливості впливу наведених сповільнюючих факторів не сприяє розвитку громадянського суспільства. Тим більше, що перспективи розвитку й функціонування громадянського суспільства залежать від структурних рис держави.

Для прикладу, звернемо увагу на останній з наведеного переліку сповільнюючих факторів. Неналаштованість органів публічної влади на інформаційний діалог із зовнішніми суб'єктами є для українського суспільства традиційною. У зв'язку з цим відмітимо, що ні процесуальна, ні матеріальна складові нової редакції закону про місцеве самоврядування не містять навіть натяків на забезпечення інформаційної взаємодії зі громадянським суспільством, на задоволення інформаційних потреб громадянського суспільства, на забезпечення інформаційних послуг громадянам із боку органів місцевого самоврядування.

Проект нової редакції закону про місцеве самоврядування містить майже ті ж галузеві повноваження, що надавались місцевим радам і виконкомам ще у часи радянської влади (ці повноваження регулярно переписуються з попередньої редакції закону у наступну, починаючи із закону про місцеве самоврядування від 7 грудня 1990 року). В той же час, на дворі ХХІ століття, людство, і Україна у тому числі [2], впритул наблизилось до реалізації концепції інформаційного суспільства. В Україні прийнято закони "Про інформацію" (1992), "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" (1997), Україна ратифікувала у 1999 році Конвенцію "Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля". Відмітимо також, що проблеми інформаційної взаємодії стали предметом локальних нормотворчості у територіальних громадах Хмельницького, Маневичів, Луганська, Сум, Калуша і знайшли певне відображення у статутних документах громад Херсона, Миргорода, Києва, Одеси, Харкова. Нарешті, з 2001 року в Україні поширюється модельний локальний нормативний акт "Про інформування у територіальній громаді"[3]. На основі цього модельного положення територіальні громади затверджують власні положення, наприклад, у Дніпропетровську. Усе це говорить про те, що органи місцевого самоврядування поруч із наданням комунальних, соціальних і інших послуг надають також інформаційні послуги громадянам і намагаються за рахунок локальної нормотворчості врегулювати питання їхні надання. Про інтерес органів місцевого самоврядування до інформаційної тематики говорить і аналіз проектних пропозицій, що подаються місцевими радами на Всеукраїнський конкурс проектів і програм розвитку місцевого самоврядування. Біля 10% проектів присвячено інформаційній тематиці. Тобто, традиційне ігнорування законодавцем інформаційних потреб громад входить у суперечність не тільки з перспективними тенденціями розвитку людства, потребами розвитку громадянського суспільства, але й з інформаційними потребами громадян та територіальних громад. Відповідно до викладених міркувань у резолюцію Х Всеукраїнських муніципальних слухань, було запропоновано й підтримано учасниками пункт наступного змісту: "Враховуючи, що основою ефективної участі організацій громадянського суспільства в прийнятті рішень органами публічної влади є легкий доступ до якісної й повної інформації, законодавчо врегулювати питання задоволення інформаційних потреб громадянського суспільства, встановивши як одну з обов'язкових послуг із боку органів публічної влади, а перш за все – з боку органів місцевого самоврядування, "надання інформаційних послуг громадянами та організаціями громадянського суспільства."

Подібний аналіз може бути проведено і щодо інших гальмівних факторів. Лише тоді реформа місцевого самоврядування не перетвориться в прояв адміністративного зуду і дійсно матиме сенс, а українське місцеве самоврядування дійсно отримає шанс на оновлення й досягнення сучасних європейських стандартів місцевої демократії.

Е. Ефективне громадянське суспільство вимагає сильної, раціональної та ефективної держави як свого партнера. Сильна держава не означає держави, що поширює своє виключне право на всі сфери соціального життя та докладає зусиль, які направлені на отримання контролю за будь-яким видом діяльності чи активності громадян. Мова йде про державу, яка концентрує свою діяльність на кількох завданнях, які крім неї ніхто не в змозі забезпечити (особливо тих, що стосуються зовнішньої та внутрішньої безпеки, забезпечення громадського порядку), але виконує їх ефективно та в повній мірі. Сильна держава, на наш погляд, має діяти на засадах ГЛИБОКОЇ СУБСИДІАРНОСТІ, відповідно з якою, усі інші державні справи повинні бути передані або до органів місцевого самоврядування, або до організацій громадянського суспільства (так званого "третього сектора" — недержавних організацій). Відмітимо, що проголошений нами принцип ГЛИБОКОЇ СУБСИДІАРНОСТІ є логічним продовженням принципу субсидіарності, який згідно з Європейською хартією місцевого самоврядування є одним із фундаментальних принципів взаємодії органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Принцип субсидіарності з Хартії вимагає передавати повноваження й відповідальність на максимально нижчий рівень органів влади, на якому вони можуть здійснюватись ефективно. Ми ж кажемо, що його слід поширити на взаємовідносини між органами місцевого самоврядування й організаціями громадянського суспільства. Разом із тим, реформа місцевого самоврядування, що започаткована прийняттям закону №3207-1 про відповідні зміни у Конституції, і нова редакція закону про місцеве самоврядування, поки що фактично не передбачають створення умов для співпраці організацій громадянського суспільства з органами місцевого самоврядування. Таким чином, на сучасному етапі реформування системи місцевого самоврядування в якості одного з головних принципів слід внести принцип ГЛИБОКОЇ СУБСИДІАРНОСТІ.

F. Серія відкритих колоквіумів із проблем громадянського суспільства, що проводились у 2004-2005 році за участю Інституту місцевої демократії у рамках громадського проекту "Україна – це ми" показала, що українське громадянське суспільство, як і польське [1], хоче бачити в системі публічної владипартнера, якому притаманні наступні риси :

  • <<
  • 1 2
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...