WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Створення соціальної бази місцевого самоврядування – інноваційний магістральний шлях його зміцнення -

Створення соціальної бази місцевого самоврядування – інноваційний магістральний шлях його зміцнення -

Соціальна згуртованість. Досвід успішних країн переконує, що економічний розвиток суттєво залежить від ніби позаекономічного чинника – рівня реальної демократії у країні в цілому та у її окремих складових, зокрема, територіальних громадах. Помічено, що демократія, стає економічно ефективнішою за високого ступеня соціальної згуртованості населення. Коли ми говоримо про демократію на рівні територіальних громад та регіонів , то називаємо її „місцевою демократією". Таким чином, „Соціальна згуртованість" є фактором економічного зростання та підвищення ефективності публічного (суспільного) управління (державного управління та місцевого самоврядування), який треба залучити як ресурс розвитку країни, регіонів та громад. Засвоєння концепції „соціальної згуртованості" та її застосування у практичній діяльності є викликом часу для керівників усіх рівнів, а перш за все, лідерів і керівництва територіальних громад – місцевих голів, депутатів місцевих рад, службовців їх виконавчих органів. До речі, у країнах ЄС високий ступінь соціальної згуртованості вважають найбільш вагомим чинником економічного зростання.

Соціальна згуртованість, як суспільне явище, має дві найважливіші складові: (1) соціальне включення та (2) соціальний капітал. Недолік традиційного підходу до державного управління та муніципального менеджменту - місцевого самоврядування та економічної політики в країнах із перехідною економікою, до яких на поточному етапі належить і Україна, полягає в тому, що цей підхід не враховує ані важливості першого, ні наявності і впливу другого.

Перша складова соціальної згуртованості – „соціальне включення" або участь громадян у громадському житті та управлінні. Основними перешкодами повноцінному „соціальному включенню" на національному, регіональному та місцевому рівнях є: (1) законодавчі або адміністративні обмеження, встановлені загальнодержавним та місцевим регуляторним середовищем; (2) відсутність повної інтеграції громадян в суспільство (за майновими, культурними, освітніми ознаками, належністю до певних віросповідань, національних чи мовних меншин тощо); (3) слабкість транспортної та комунікаційної інфраструктури; (4) обмеженість кількості робочих місць для наявних спеціалістів; (5) ускладненість або відсутність доступу до інформації (перш за все до інформації у місцевих органах влади), засобів комунікацій і Інтернету. Підвищенню рівня соціального включення сприяють зменшення різноманітних соціальних, культурних та інших дискримінацій, звуження розривів у майновій диференціації, наявність умов для залучення в соціальну тканину усіх без винятку категорій громадян.

Останнім часом поняття "соціальний капітал", як і поняття „соціальне включення", також зайняло чільне місце у економічній науці і у практиці публічного менеджменту (державне управління і місцеве самоврядування) успішних країн. Соціальний капітал визначають, як комплекс зв'язків, підтримуваних на основі неформальних цінностей, норм і понять, які поділяються членами соціальних груп і спільнот, що створює між ними критичну масу довіри та соціальної підтримки, ефект співробітництва і взаємодії. Свідченням високого рівня соціального капіталу у територіальній громаді є наявність у громаді мережі дієвих громадських і інших самодіяльних самокерованих організацій, довіра населення до місцевих органів влади та співпраця організованого місцевого громадянського суспільства із ними. Ефективне управління та економічне процвітання у громаді потребує вміння людей, різних груп і спільнот, що діють у громаді, - організацій громадянського суспільства, включаючи місцеві осередки політичних партій, співпрацювати для досягнення спільної мети. Соціальний капітал розглядають як особливий суспільний ресурс (капітал), котрий, взаємодіючи з іншими видами капіталу (природним, створеним і людським) у контексті культурних, політичних, інституціональних і регуляторних умов, сприяє стабільності та динамізму економічного зростання як на національному, так і на регіональному та місцевому рівнях. Засвоєння концепції „соціального капіталу" та її застосування у практичній діяльності є викликом часу для керівників усіх рівнів, а перш за все, лідерів і керівництва територіальних громад – місцевих голів, депутатів місцевих рад, службовців їх виконавчих органів.

Сьогодні існує тверде переконання в тому, що провал більшості програм та стратегій реформування та розвитку пов'язаний, перш за все, із ігноруванням на рівні практичного менеджменту та економічної політики найважливішої складової економічного успіху - соціальної згуртованості, тобто, соціального включення та соціального капіталу. Очевидно, що чим розвиненіший соціальний капітал і вищий рівень соціального включення, тобто довіри і співпраці між владою і громадянами, тим більше можливостей для маневру у здійсненні реформ, в тому числі, непопулярних, має влада.

Об'єднавчий потенціал ідеї конкурентоспроможності для нації, регіону, громади. Найважливішу роль у формуванні соціального капіталу відіграє наявність на рівні країни національної ідеї та бачення на перспективу пріоритетів та напрямів розвитку громади чи регіону (регіональної ідеї, ідеї громади). Національну ідею шукають як мету загальнонаціонального розвитку, тобто в майбутньому, а не в минулому, що консолідує усіх громадян країни на її досягнення. На думку Ради конкурентоспроможності України такою ідеєю для держави у сучасному відкритому інтегрованому світі є конкурентоспроможність країни, яка є похідною від конкурентоспроможності її громадян, підприємств, громад, територій. Виходячи із нинішнього рівня конкурентоспроможності України (далеко у хвості міжнародного рейтингу) ідея конкурентоспроможності може згуртувати українську націю, оскільки вона аполітична, прагматична, змагальна, міжнародно порівнювана і суспільно перевірювана. Ідею конкурентоспроможності можна перенести й на рівень регіонів, громад та підприємств, оскільки регіони мають знайти своє місце на національному ринку та у національному розподілі праці, а більшість громад - на регіональному. Ідея конкурентоспроможності регіону має згуртувати жителів регіону, а ідея конкурентоспроможності громади – жителів громади.

Міжсекторна співпраця. Таким чином, ефективність управління залежить від вироблення та ухвалення об'єднавчої і прагматичної ідеї у вигляді мети відповідної спільноти на національному, регіональному та місцевому рівнях, від формування відповідного багаторівневого соціального капіталу, від конструктивної взаємодії на кожному з рівнів основних зацікавлених сторін (міжсекторної співпраці). А такими є і роботодавці (бізнес), і працівники (профспілки), і влада, і науково-освітня сфера, і громадянське суспільство. Міжсекторна співпраця державних, громадських та бізнес-структур здійснюється задля соціально-економічного розвитку регіонів та громад. Практичний досвід пошуку механізмів соціальної згуртованості вже існує і в Україні.

Приклад 1. Обласна рада Дніпропетровської області, громадські організації та бізнес-структури Дніпропетровщини - підписанти Меморандуму щодо готовності до співробітництва та розвитку територіальних громад об'єднали свої зусилля виходячи з необхідності підвищення рівня і стандартів життя громад Дніпропетровської області шляхом впровадження інноваційних механізмів залучення населення, громадських та бізнес-структур до процесу розробки й реалізації місцевої політики і вирішення нагальних проблем громад у партнерстві з органами місцевого самоврядування та виконавчої влади. При цьому, учасники Меморандуму зобов'язались створити сприятливі умови для:

  1. Розвитку міжсекторного партнерства;

  2. Розвитку громадських ініціатив;

  3. Упровадження механізмів на місцевому рівні для фінансового забезпечення громадських ініціатив;

  4. Упровадження постійно діючих механізмів залучення громадян до визначення приоритетних проблем громад;

  5. Об'єднання ресурсів з різних джерел і як місцевих, так і міжнародних, з метою реформування та розвитку соціальної сфери;

  6. Розвитку волонтерського руху;

  7. Залучення громадян до вирішення соціальних проблем громади;

  8. Упровадження конкурсних механізмів щодо розподілу бюджетних коштів для вирішення соціальних проблем громади із залученням організацій різних форм власності;

  9. Упровадження моніторингу та оцінки виконання соціальних програм і проектів, що реалізуються на рівні громад;

  10. Розвитку нових форм залучення та використання ресурсів громади заради її сталого розвитку (фонди місцевих громад, фонди розвитку, експертні і дорадчі ради тощо).

Loading...

 
 

ֳ


...