WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Місцеве самоврядування: сучасні проблеми та перспективи -

Місцеве самоврядування: сучасні проблеми та перспективи -

Місцеве самоврядування: сучасні проблеми та перспективи

Нині Україна перебуває в процесі широкомасштабних трансформацій практично всіх сторін суспільного життя. Одним з напрямків цих перетворень є зміна державної влади та місцевого самоврядування. Обстоюючи необхідність докорінного вдосконалення системи місцевого самоврядування, вчені та практики, як правило, наводять стандартний набір аргументів. Серед них: надмірна централізація влади, неефективна організація влади на регіональному рівні, недієздатне місцеве самоврядування, нераціональна побудова системи територіального устрою України.

Погоджуючись в основному з приведеними вище міркуваннями, ми все ж не поділяємо точку зору на те, що організація публічної влади в Україні здійснювалась, мовляв, "без проведення належних наукових та громадських експертиз, за відсутності сталої ідеології будівництва та добре вивіреної концепції, яка б відзначала чіткі пріоритети та напрями державного будівництва, мала б стратегічний характер та базувалася б на кращому досвіді вітчизняного і зарубіжного державного управління і місцевого самоврядування".

Концепцій якраз не бракувало. Інша річ, що їх реалізація відбувалася далеко не в тепличних умовах, придатних для проведення різного роду соціальних експериментів. Історія, як зазначав один відомий політичний діяч минулого століття, - це не Невський проспект — широкий і рівний. Скоріше це — крива і нерівна дорога, на якій повно багна, ям, яка поросла чагарниками, крізь які треба продиратися, виконуючи багато чорнової, брудної, а часом і кривавої роботи. Думаємо, що умови державного будівництва інших народів були не кращими. Тому треба виходити з наявності реальних умов, а не скаржитися на те, що не пощастило реалізувати результати чистої теорії. Якщо не впадати в юридичний ідіотизм, то треба займатися реальними справами, вирішувати життєво важливі проблеми, а не вигадувати красиві плани та концепції, які ніколи не будуть втілені в життя.

На сьогодні де-факто самоврядування як право місцевих громад самостійно вирішувати питання свого життя в Україні існує лише на рівні середніх та великих міст і практично відсутнє на інших рівнях. Це дійсний факт.

Органи місцевого самоврядування не мають достатніх можливостей (насамперед - фінансових) для розв'язання місцевих проблем. Чинне законодавство (а ще більше - реальна система влади) дають багато важелів для втручання органів державної влади у самоврядні функції. А там, де мери виявляють непокору, їх, урешті-решт, або "приборкують", або усувають з посад.

Відтак відсутня й справжня зацікавленість місцевих громад у формуванні якісної самоврядної влади. Негативно позначається на рівні цієї влади й політична неструктурованість на рівні населених пунктів. Часто місцева влада не відображає поглядів більшості виборців, об'єднаних у різні структури громадянського суспільства (осередки партій, громадські організації, асоціації, товариства тощо), а є фактично лише оформленням місцевих номенклатурних, підприємницьких, або й криміналізованих кланів. Така влада за своєю природою є нездатною дбати про суспільний інтерес. Це в свою чергу призводить до зниження якісного рівня державної влади на місцях і в центрі, до неспроможності цієї влади діяти в інтересах суспільства.

Незаперечно й інше: розумна, сильна державна влада стимулюватиме оптимальну децентралізацію й самоврядування. Пошлемося на близький до нас приклад – реформу самоврядування в Польщі, здійснену ще урядом Т.Мазовецького на початку 1990-х років. Ось що пише про її наслідки відомий польський публіцист С.Братковський: "Місцеве самоврядування, надаючи самостійність ґмінам1, вивільнило динамізм та енергію, якої ніхто не сподівався. Малі містечка, тепер чисті й освітлені, змінювали свій вигляд з місяця у місяць; вже через рік Польща була іншою країною".

На жаль, у нас ситуація діаметрально протилежна – слабка державна влада робила все, щоб реальне місцеве самоврядування так і не відбулося. Робилося це цілком свідомо й цілеспрямовано. Адже сильне місцеве самоврядування неодмінно поховає той політичний режим, який не опирається на підтримку людей.

Щоб підкреслити глибину проблем, які постали перед самоврядуванням, наведемо низку промовистих цифр. Рівень бюджетного забезпечення місцевого самоврядування (у євро на душу населення на рік) складає у Швеції – 2500, у Чехії та Польщі – близько 1600, в Україні – трохи більше 100. Причому, коли в столичному Києві ця цифра сягає майже 400 євро, то в обласному центрі Хмельницькому – 20, а в районному Старокостянтинові – 8.

При цьому левову частку витрат місцевих бюджетів складають освіта (35%), охорона здоров'я (25%), соціальний захист (24%) – тобто те, що за природою своєю є функцією державної влади. Якщо вага соціально спрямованих видатків місцевих бюджетів перевищує 85%, то Державного бюджету України – складає лишень близько третини. Отже, держава свідомо перекладає тягар найскладніших проблем на місцеве самоврядування, зовсім не дбаючи: а чи зможе воно з ним впоратися.

Не менші проблеми – з регіонами. У їх розвитку склалися значні диспропорції. Кричущий дисбаланс існує і всередині самих регіонів і навіть окремих районів.

Особливо потерпають люди в селах. В Україні 18 млн. громадян живуть у селах і невеликих поселеннях. Вони ніколи не одержували тих послуг, які мають жителі міст. Починаючи від квартир і закінчуючи будь-якою довідкою, селяни завжди перебували в гіршому становищі. Це несправедливо. Вони повинні мати гарантований набір базових послуг, не гірший ніж у жителів міста.

Проголошений роком села 2006 рік покликаний змінити ситуацію певною мірою, але чи пощастить реалізувати цей намір на практиці, - поки що невідомо.

Якщо найближчим часом Україна не виправить ситуацію в регіональному розвитку, нас чекатиме латиноамериканський варіант з усім, що звідси випливає. Це – багаті мегаполіси, на зразок Мехіко, - і бідна країна.

Саме тому питання широкої реформа місцевого самоврядування разом із реформою територіального устрою є нагальною необхідністю.

Основним завданням нового Президента України є формування по-справжньому ефективної й відповідальної системи влади, здатної діяти в інтересах народу. На рівні місцевого самоврядування це означає, що слід домогтися балансу права й відповідальності кожного органу місцевого самоврядування, причому підкріпленого спроможністю (матеріальною, фінансовою, правовою) виконувати покладені на цей орган обов'язки. Крім того, треба визначити найоптимальніший спосіб формування органів місцевого самоврядування.

Світова практика (зокрема, й досвід посткомуністичних країн, які сьогодні приєдналися до Європейського Союзу) показує – Україна зможе перейти до системи дієвої, народної, відповідальної влади лише через доповнення державної влади ефективним місцевим самоврядуванням. Це дозволить повернути народові роль суб'єкта в системі організації влади.

Спільна взаємодія цих двох влад у процесі державного будівництва сприяє створенню умов розвитку громадянського суспільства та соціально відповідального бізнесу. Без реального місцевого самоврядування подальший розвиток України як демократичної держави з комфортним проживанням та безпекою її громадян неможливий.

Забезпечене, комфортне життя кожного громадянина повинне залежати від того, яке керівництво він сам обере для своєї громади, для села, селища, міста. І коли донедавна з владних трибун часто лунало гасло: "Сильні регіони – сильна держава", то, ставлячи на чільне місце конкретну людину з її конкретними проблемами, це гасло модифіковано на: "Сильна й заможна громада – сильна й заможна Україна".

Звідси випливає першочергове завдання реформи державної влади та місцевого самоврядування – забезпечити українських громадян якісними та доступними державними та громадськими послугами, наблизити їх до споживачів. А для цього необхідно змінити територіальний устрій.

Нинішня система адміністративно-територіального устрою є вкрай заплутаною. Вона навіть не може бути пристосована до європейських систем класифікації, не кажучи вже про ефективність.

Тому слід впровадити чітку трьохрівневу систему АТУ: регіони, райони, громади.

Визначальним є утворення дієздатних громад. Воно не означає ліквідації сіл, селищ та міст, як про це говорять деякі супротивники будь-яких змін. Поселення залишаються, натомість, отримавши статус адміністративно-територіальної одиниці, громади не тільки отримують повноцінне місцеве самоврядування, вони отримують чітку територіальну основу своєї діяльності. Нарешті, питання повсюдності місцевого самоврядування буде вирішено.

Нині справа тут у нас далека від досконалості.

Вихід полягає в тому, щоб забезпечити принцип повсюдності місцевого самоврядування, коли не лишиться клаптика української землі поза віданням конкретної територіальної громади, і водночас створити фінансово самодостатню громаду базового рівня.

Велику дискусію викликало останнім часом майбутнє самоврядування в районах та областях. В деяких концептуальних документах висловлюються пропозиції щодо створення територіальних громад базового рівня в межах районів, які існували до 1956 року. Що ж, ці пропозиції можуть бути слушними за певних обставин. Але ставитися до них треба дуже обережно.

Лунають також пропозиції законодавчо закріпити ще й поняття обласної громади. Однак такий крок може нести не тільки переваги децентралізації, але й велику небезпеку заміни одного бюрократичного київського центру 24-ма обласними. А конкретне село, селище, місто, де, власне, й розгортається повсякденне життя людей, від того мало що виграє.

  • <<
  • 1 2
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...