WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Перебудова міжбюджетних відносин: нові правила гри у фінансовій сфері -

Перебудова міжбюджетних відносин: нові правила гри у фінансовій сфері -

Перебудова міжбюджетних відносин: нові правила гри у фінансовій сфері

Сучасний стан фінансового забезпечення власних та делегованих повноважень органів місцевого самоврядування в Україні характеризується наявністю істотних вад, які унеможливлюють ефективне здійснення цих повноважень та надання відповідних послуг на належному рівні якості. Ці вади призводять до неефективності у витрачанні ресурсів та не сприяють забезпеченню соціально-економічного розвитку громад, районів та областей. Система фінансування органів місцевого самоврядування в Україні залишається надто централізованою, а останнім часом спостерігається лише посилення залежності місцевих бюджетів від трансфертів з Державного бюджету України. Так, більше 90% фінансів місцевого самоврядування є фактично коштами, наданими державою, у тому числі за рахунок перерозподілу доходів різних громад, районів і областей, для виконання як власних, так і делегованих державою повноважень.

За таких умов зростає та посилюється залежність громадян та посадових осіб органів місцевого самоврядування від держави та надання нею необхідних коштів на вирішення потреб громад, а також стимулюються апатія та цинізм на місцевому рівні, коли громадяни не в силах вирішувати актуальні питання повсякденного життя без державного втручання та допомоги. Така ситуація має наслідком руйнацію місцевого самоврядування як такого, не сприяє зміцненню духу громади як основи здійснення місцевого самоврядування, посилює індивідуалізм та байдужість громадян, а також не сприяє детінізації економіки, забезпеченню сплати як місцевих, так і загальнодержавних податків і зборів.

Прийнятий у 2001 р. Бюджетний кодекс великою мірою упорядкував фінансові відносини між державою та органами місцевого самоврядування, але у системі фінансового забезпечення місцевого самоврядування все ж залишилося чимало проблем. Так, наприклад, невизначеність у Бюджетному кодексі відносин між районними бюджетами та бюджетами територіальних громад, що входять до складу відповідних районів, зумовила необхідність прийняття Закону України „Про міжбюджетні відносини між районним бюджетом та бюджетами територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань" від 1 липня 2004 р. № 1953-IV. Та це знову допомогло вирішити проблему лише частково, і продовжує гостро стояти питання співвідношення фінансових можливостей місцевого самоврядування та державної влади, особливо на рівнях області, району та села, селища і міста районного значення. Фактично, за роки незалежності України реальне місцеве самоврядування з'явилося лише на рівні міст обласного значення. Втім, навіть це реальне самоврядування часто є фінансово неспроможним внаслідок цілої низки факторів.

Так, одним з основних факторів фінансової неспроможності місцевого самоврядування є надмірний та чітко не зафіксований обсяг повноважень та зобов'язань держави та органів місцевого самоврядування. Ситуація, коли на папері, відповідно до Конституції та законів України, держава та місцеве самоврядування повинні забезпечувати громадянам якнайширший спектр послуг, в реальності обертається на свою протилежність – у держави і місцевого самоврядування не вистачає коштів, щоб профінансувати всі свої зобов'язання, а це, у свою чергу, призводить до необхідності оплати багатьох начебто безкоштовних послуг з кишені громадян. Більше того, за таких умов при виділенні ресурсів з державного бюджету на виконання зобов'язань держави та місцевого самоврядування відбувається розпорошення цих ресурсів, оскільки важливі завдання та послуги, які могли б бути профінансовані адекватно, не фінансуються належним чином внаслідок необхідності фінансування інших, менш важливих, зобов'язань держави та місцевого самоврядування. Таким чином, недофінансовуються майже всі публічні завдання і послуги, як суспільно важливі, так і менш важливі, наслідком чого є поширена корупція при виконанні цих завдань чи наданні послуг органами держави та місцевого самоврядування, а також їхня низька якість.

Іншим фактором, який спричиняє фінансову неспроможність місцевого самоврядування, є неадекватність фінансових нормативів бюджетної забезпеченості. Відповідно до частини третьої статті 94 Бюджетного кодексу України „загальний обсяг фінансових ресурсів, що спрямовується на виконання бюджетних програм місцевими бюджетами, розподіляється між видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави". Фактично, це означає, що рішення про обсяги фінансування зобов'язань держави та місцевого самоврядування приймаються без врахування реальної вартості виконання цих зобов'язань, на основі того, який обсяг ресурсів держава збирається виділити на їх виконання на наступний рік.

У поєднанні з вищезазначеним надмірним обсягом зобов'язань держави та місцевого самоврядування такий стан речей призводить лише до поглиблення недофінансування публічних завдань і послуг. Про масштаби такого недофінансування свідчить, приміром, різниця між існуючими фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості та пропозиціями щодо їх розміру на 2006 р. на отримувача послуг за видатками місцевих бюджетів, що гарантуються державою, які містяться у Постанові Верховної Ради України від 17 листопада 2005 р. № 3117-IV „Про деякі питання вдосконалення системи надання державних соціальних послуг населенню на місцевому рівні". Так, згідно з цими пропозиціями фінансування з державного бюджету загальної освіти становить 67% від реальних потреб, дошкільної освіти – 49%, охорони здоров'я – від 48% в районах до 57% в областях, культури – від 42% в областях до 47% в районах. Таким чином, недофінансування надання деяких публічних послуг становить більше ніж два рази від реальних потреб.

Недофінансування виконання делегованих повноважень істотно ускладнюється і недосконалою системою фінансового вирівнювання, що існує в Україні. Так, визначені згори неадекватні фінансові нормативи бюджетної забезпеченості слугують основою для прийняття рішень про те, скільки коштів може бути вилучено у міст, які спроможні генерувати доходи, що забезпечують виконання повноважень на вищому, ніж у зазначених нормативах рівні. Вилучені кошти підлягають перерозподілу з метою доведення витрат у фінансово неспроможних громадах до рівня відповідних неадекватних нормативів. Оскільки виконання делегованих повноважень фінансується за рахунок закріпленого податку з доходів фізичних осіб, внаслідок такої практики у великих та середніх міст – донорів зникає мотивація до створення сприятливого бізнес-клімату, а отже, нових робочих місць, оскільки всі додаткові надходження будуть все одно вилучені.

Водночас, у фінансово неспроможних громадах розвивається апатія та утриманське ставлення до державного бюджету, які проявляються у пасивності щодо сприяння розвитку бізнесу та створенню нових робочих місць, оскільки держава у будь-якому разі забезпечить фінансування, хоча й недостатнє, найбільш базових потреб. Як наслідок, виконання делегованих повноважень однаково недофінансовується як у фінансово неспроможних, так і у спроможних громадах, а мотивація органів місцевого самоврядування до дій та активного заохочення підприємницьких навичок населення зводиться нанівець.

Намагаючись компенсувати нестачу коштів на здійснення видатків на недофінансовані потреби, багато міст вдаються до покриття дефіциту коштів за рахунок так званого „другого кошика" місцевих бюджетів, тобто тих бюджетних коштів, які мають спрямовуватися на розвиток та благоустрій міста. В результаті стримуються капіталовкладення на місцевому рівні та занепадає інфраструктура міст. Так, наприклад, за даними Бюджетного моніторингу Проекту реформи місцевих бюджетів у першому кварталі 2006 р. фінансування потреб житлово-комунального господарства, яке має здійснюватися за рахунок коштів „другого кошика", становило лише 4,1% від фактичних видатків загального фонду місцевих бюджетів, що є явно недостатнім з огляду на важливість цієї сфери у повсякденному життєзабезпеченні громадян та її високу капіталоємність. У той же час, видатки на поточні потреби соціальної сфери становлять понад 90% від фактичних видатків загального фонду місцевих бюджетів.

Можливості органів місцевого самоврядування щодо поповнення „другого кошика" також є достатньо обмеженими. Так, частка місцевих податків і зборів у загальному обсягу надходжень бюджетів місцевого самоврядування рідко коли сягає 10%, а 2-3% є типовою ситуацією. Земельний податок, який вже зараз посідає друге місце (понад 11%) у структурі податкових надходжень у загальному фонді місцевих бюджетів, міг би бути ще потужнішим джерелом надходжень до місцевих бюджетів, однак встановлення пільг з його сплати без відповідної компенсації з боку держави, а також часті призупинення дії деяких норм Закону України „Про плату за землю" щорічно законами про Державний бюджет України призводять до того, що місцеве самоврядування не отримує левову частку доходів, які по праву належать йому.

Нарешті, здійснення видатків з коштів, перерахованих державою на виконання делегованих повноважень, є надто зарегульованим та потребує погодження з великою кількістю інстанцій. Водночас, видатки на впровадження програм як державного, так і місцевих бюджетів часто здійснюються у неефективний та непрозорий спосіб без відслідковування досягнення результатів та економічної ефективності інвестованих через відповідні програми коштів. Це створює плідний грунт для корупції як на центральному, так і на місцевому рівнях, а також призводить до неефективного витрачання коштів, які б інакше могли б бути використані з більшою вигодою для суспільства.

Ситуація, що склалася в Україні з фінансуванням як власних, так і делегованих повноважень органів місцевого самоврядування, потребує вжиття невідкладних заходів щодо її вирішення. Дані бюджетних моніторингів свідчать, що питома вага місцевих бюджетів в доходах зведеного бюджету стабільно зменшується з року в рік: якщо у першому кварталі 2002 р. вона становила 33,1%, то у першому кварталі 2006 р. – лише 25%. І ця тенденція спостерігається на тлі істотного зростання доходів зведеного бюджету України за цей же період. Зволікання з виправленням скрутного фінансового становища, в якому опинилося місцеве самоврядування в Україні, підриває основи української демократії, унеможливлює ініціативу громадян та запровадження політичної відповідальності та підзвітності органів місцевого самоврядування громаді, а також має наслідком дедалі глибший занепад інфраструктури освіти, охорони здоров'я, культури та житлово-комунального господарства на місцях.

  • <<
  • 1 2 3
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...