WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Проблеми та перспективи розвитку законодавства про місцеве самоврядування -

Проблеми та перспективи розвитку законодавства про місцеве самоврядування -

До речі, вперше цей принцип отримав достатньо повне формулювання в енцикліці Папи Пія ХІ, що була опублікована в 1931 році у зв'язку із сороковою річницею Рерум Новарум: "Не можна змінювати або порушувати цей найбільш важливий принцип соціальної філософії: повноваження, які вони здатні здійснювати з власної ініціативи і власними засобами, не повинні бути відібрані у людей та передані до громади, так, було б несправедливо і суттєво порушило б громадський порядок, якщо забрати у більш низького соціального утворення функції, які воно може здійснювати саме, і передати їх соціальному утворенню більш високого порядку. Єдина мета будь-якого суспільного втручання полягає у тому, щоб допомогти членам суспільства, а не знищити або поглинути їх"2 .

У визначенні принципу субсидіарності, яке наведене в енцикліці Папи Пія ХІ, закладено певну двозначність, реалізація цього принципу включає два діаметрально протилежних аспекти: з одного боку, субсидіарність передбачає, що влада більш високого територіального рівня може втручатися у сферу влади більш низького рівня лише в тій мірі, в якій остання продемонструвала свою нездатність. Тобто субсидіарність у цьому значенні базується на принципі невтручання органів державної влади або органу місцевого самоврядування більш високого територіального рівня у вирішення питання місцевого значення, що віднесене до відання територіальної громади та її органів.

З другого боку, субсидіарність прямо передбачає втручання – влада більш високого рівня не лише має право, але і повинна втручатися у сферу влади більш низького рівня. В той же час це втручання передбачає не підміну (заміщення), а певний тип допомоги, яка заохочує владу низових рівнів та наділяє їх повноваженнями. Як влучно зазначив Жак Делор "субсидіарність є не лише межею втручання більш високих влад у справи особи чи громади, але також і обов'язок цих влад діяти по відношенню до цих осіб або громад таким чином, щоб надати їм можливість вирішувати самим"3.

Таким чином відповідно до принципу субсидиарності, передавати повноваження від влади більш низького рівня до влади більш високого рівня дозволяється лише в тій мірі, в якій самі ці повноваження можуть бути краще здійснені на вищому рівні. При цьому непорушною залишається ідея, що ці повноваження повинні здійснюватися на рівні, настільки близькому до громадянина, наскільки це можливе.

По-третє, ні в Конституції України, ні в чинному законодавстві не визначено територіальної основи місцевого самоврядування, тобто території, в межах якої територіальна громада здійснює місцеве самоврядування. В силу цього досить проблематичною уявляється реалізація принципу незмінності територіальних кордонів місцевих властей (стаття 5 Європейської хартії місцевого самоврядування).

По-четверте, досить обмеженими в Україні сьогодні є можливості територіальних громад самостійно визначати свої власні адміністративні структури (принцип, закріплений в статті 6 Європейської хартії місцевого самоврядування), вони практично вичерпно визначені централізовано — в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні". Крім того, в містах Києві та Севастополі ще не створені власні виконавчі структури місцевого самоврядування, а їх функції покладено на відповідні місцеві державні адміністрації. Зазначене суттєво обмежує реалізацію принципу організаційної автономності.

По-п'яте, поки що рано говорити і про реалізацію в Україні принципу фінансової автономності місцевого самоврядування (принцип, закріплений в статті 9 Європейської хартії місцевого самоврядування). Зокрема, ще не вдалося забезпечити дотримання вимог частини 2 статті 9 Хартії щодо необхідності забезпечення відповідності обсягу фінансових ресурсів місцевих властей функціям місцевого самоврядування (за розрахунками фахівців органів місцевого самоврядування вони профінансовані на 20-30%) та щодо необхідності формування частини фінансових ресурсів місцевих властей за рахунок місцевих податків та зборів (частка останніх в доходній частині місцевих бюджетів настільки мізерна, що не може суттєво впливати на їх стабільність)4. Нереальними на сьогодні є також диверсифікований і підвищувальний характер фінансових систем, які складають підґрунтя ресурсів місцевих властей (частина 4 статті 9 Хартії), а також право місцевих властей на доступ до національного ринку капіталу (частина 8 статті 9 Хартії). Про умовність фінансової автономності місцевого самоврядування в Україні свідчать також і розміри місцевих бюджетів. Так, наприклад, бюджетна забезпеченість (в розрахунку на одного жителя) територіальних громад міст України в 2001 році становила по доходам місцевих бюджетів: Харків – 226,8 грн., Вінниця – 366,7 грн., Житомир – 255,0 грн., Боярка – 48,1 грн., П'ятихатки – 36,1 грн.5. Для порівняння можна навести приклад Швеції, де подібні покажчики становлять 2000$ - 2500$.

По-шосте, як свідчить практика (наприклад, дострокове припинення повноважень міських голів в містах Василькові, Миргороді тощо) існують певні проблеми в Україні і щодо забезпечення реалізації принципу правового захисту місцевого самоврядування (стаття 11 Європейської хартії місцевого самоврядування). Зокрема, ще не створено системи адміністративної юстиції, процедура звернення до суду за захистом прав та інтересів місцевого самоврядування не отримала необхідної відповідної конкретизації, на практиці ще не забезпечено самостійності судової гілки влади тощо.

Зазначені недоліки в територіальній організації влади дозволяють зробити висновок що сучасний етап розвитку місцевого самоврядування має, перш за все, передбачити заходи, спрямовані на вдосконалення його законодавчої основи.

В процесі новації законодавства про місцеве самоврядування, доцільно, як уявляється, зосередитися на законодавчому вирішенні наступних проблем:

1) запровадження регіонального рівня місцевого самоврядування з відповідними його інститутами – регіональне співтовариство(яке має становити населення регіону – області, району), органи регіонального самоврядування (представницькі – районні та обласні ради і виконавчі – виконавчі комітети районних та обласних рад), регіональна власність, регіональні фінанси, регіональні бюджети, регіональні податки тощо;

2) реформування низового рівня системи адміністративно-територіального устрою України з метою створення територіальної основи місцевого самоврядування, що в свою чергу передбачає:

а) забезпечення територіальності місцевого самоврядування, тобто воно має здійснюватися на територіях, які відмежовані одна від одної, а на одній території не може бути кількох територіальних громад, які б виступали самостійними суб'єктами права на місцеве самоврядування. Зокрема, в ході адміністративно-територіальної реформи мають втратити статус самостійних адміністративно-територіальних одиниць такі населені пункти, які перебувають в межах адміністративних кордонів інших населених пунктів. Відповідно, статус повноправного суб'єкта місцевого самоврядування втрачають і територіальні громади цих населених пунктів. Зазначене, в свою чергу, ставить на порядок денний нагальне питання щодо створення нових адміністративно-територіальних одиниць – волості (сільського округу) та міського округу, як територіальної основи місцевого самоврядування;

б) запровадження повсюдності місцевого самоврядування – воно має здійснюватися на всій території України без будь-яких обмежень. Повне або часткове обмеження прав громадян на місцеве самоврядування на окремих територіях не може бути пов'язане з їх місією (наприклад, виконання столичних функцій тощо), а можливе лише у виключних випадках – необхідність захисту конституційного ладу, екологічна катастрофа, забезпечення оборони країни тощо – і виключно на підставі закону (наприклад, Чорнобильська зона). Реалізація цього принципу вимагає зміни територіальної основи місцевого самоврядування – воно має здійснюватися не лише в межах адміністративних кордонів населених пунктів, а й на прилеглих до населених пунктів територіях (волость або сільські округи, міські округи тощо);

в) формування самодостатніх територіальних громад – громад, які б володіли матеріальними, фінансовими та іншими ресурсами в обсязі, достатньому для ефективної реалізації завдань та функцій місцевого самоврядування, надання соціальних послуг населенню на рівні, передбаченому загальнодержавними стандартами. При цьому уявляється доцільним виходити з наступного:

  • територія громади має визначатися централізовано з врахуванням волевиявлення населення та на підставі певних встановлених Верховною Радою України критеріїв. Так, з одного боку, вона не повинна бути надто великою – населення, яке проживає в її межах має бути об'єднане спільними інтересами щодо питань, вирішення яких віднесено законом до відання місцевого самоврядування. З другого, – ця територія має бути достатньою з точки зору можливості формування комунальної власності, місцевого бюджету, виборних органів місцевого самоврядування, на цій території мають перебувати об'єкти соціальної та комунальної інфраструктури, необхідні для виконання завдань місцевого самоврядування по наданню соціальних послуг населенню;

  • при визначенні територій, в межах яких громади здійснюють місцеве самоврядування, необхідно враховувати принцип територіальної доступності послуг, що мають надаватися населенню в системі місцевого самоврядування;

  • <<
  • 1 2 3
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...