WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Законодавче забезпечення місцевого самоврядування -

Законодавче забезпечення місцевого самоврядування -

Фінансовий стан підприємств, зокрема, соціальної сфери сільської місцевості нині є вкрай незадовільним. У них практично відсутня можливість оздоровлення власної матеріально-технічної бази, найнижчим залишається рівень заробітної плати працівників. Кошти ж бюджетного фінансування практично повністю використовуються на оплату праці в державних установах, будівництво та ремонт, насамперед, закладів освіти і охорони здоров'я. Через незадовільне ресурсне забезпечення об'єкти руйнуються і припиняють своє існування. В результаті основна частина сільського населення проживає в умовах так званого "соціального дискомфорту".

Незадовільне фінансування соціальної сфери позначається на забезпеченості сільських жителів відповідними послугами. Обсяг та якість їх обслуговування знаходиться на незадовільному рівні як в результаті низької платоспроможності населення, так і через недостатню розгалуженість інфраструктури, досліджувану, зокрема, в розрахунку на певну кількість мешканців й поселень. Відсутність необхідних підприємств і закладів соціального призначення не дозволяє комплексно розвивати сільські населені пункти, перешкоджаючи формуванню самодостатніх територіальних громад.

Аналіз розвитку земельних відносин дозволяє зробити висновки про необхідність, зокрема:

запровадження механізмів реалізації іпотеки земельних ділянок, активізування діяльності щодо оренди земельних ділянок, які перебувають у власності територіальних громад;

завершення нормативної грошової оцінки земельних ділянок в межах населених пунктів району, стимулювання проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок одночасно з експертною оцінкою об'єктів нерухомості. Як правило, за умови проведення та впровадження в практику оподаткування грошової оцінки населених пунктів спостерігається збільшення надходження від плати за землю до місцевих бюджетів в розмірі 30 відсотків від їх загальної величини, яка справлялась до проведення грошової оцінки земель;

проведення роботи щодо ідентифікації ймовірних для продажу земельних ділянок підприємств, розташованих на території населених пунктів, а також сприяння проведенню їх приватизації;

розробки механізмів стимулювання діяльності сільськогосподарських виробників на депресивних територіях. Для цього слід передбачити перерозподіл коштів на державному, обласному та місцевому рівнях для їх збільшення в місцеві бюджети територіальних громад зазначених територій;

розмежування земель державної та комунальної власності для ефективного використання земель рад на основі оптимального поєднання приватних, громадських, державних та суспільних інтересів.

Ще одним суттєвим питанням для розвитку місцевого самоврядування є децентралізація повноважень.

Поєднання процесів централізації та децентралізації влади, гармонізація загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів, максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів є одними із принципів, на яких згідно з Концепцією державної регіональної політики (Указ Президента України від 25 травня 2001 року № 341), ґрунтується державна регіональна політика в нашій державі.

Можна сказати, що фінанси і повноваження – це два механізми, через які реалізується влада. Саме тому, існує нагальна потреба у пошуку оптимального обсягу повноважень органів місцевого самоврядування, а саме – в передачі частини повноважень центральних органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування, чіткому розподілі повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, зменшенні кількості делегованих повноважень органів місцевого самоврядування.

Доцільною є передача органам місцевого самоврядування повноважень щодо управління територіями та вирішення питань місцевого значення, тоді як місцеві державні адміністрації здійснюватимуть лише контрольні повноваження щодо законності рішень органів місцевого самоврядування.

Така модель розподілу повноважень досить ефективно працює у Франції. Одним із принципів, з урахуванням яких здійснюється децентралізація в цій країні, є ліквідація нагляду з боку держави і заміна його контролем законності (а не доречності) рішень місцевих громад з боку префекта – єдиного носія державної влади на ввіреній йому території.

Наявні також проблеми і у сфері адміністративно-територіального устрою.

Так, в Україні станом на 1 січня 2001 року налічується 28651 сільських населених пунктів та 893 селищ міського типу, 10263 сільських рад та 788 селищних рад. При цьому 229 сіл і селищ не мають населення, але не зняті з обліку (з них 100 сіл Чорнобильської зони).

В середньому 1 сільська громада об`єднує 1500 жителів, а в її адміністративних межах знаходиться в середньому 2,8 сіл.

Аналіз свідчить про збільшення кількості сільських рад при зменшенні наявної чисельності сільського населення та кількості сіл. За десять років кількість сільських рад збільшилась на 1052 одиниці, а чисельність сільського населення зменшилась на 1,1 млн. осіб. При цьому кількість сільських населених пунктів зменшилась на 153 села, без урахування 229 сіл і селищ, які не мають населення і не зняті з обліку.

Процес подрібнення сільських рад пов`язаний з погіршенням фінансово-економічного стану сільських територіальних громад.

Неможливість забезпечити надання мешканцям сіл повноцінних громадських, державних, комунально-побутових та соціально-культурних послуг спонукає представницькі органи на створення нової сільради із своїм набором установ і закладів для забезпечення потреб населення. Це призводить до збільшення обсягу дотацій місцевим бюджетам, погіршенню якості надання цих послуг та недостатньої відповідальності органів місцевого самоврядування за їх забезпечення.

Проблема формування самодостатніх сільських територіальних громад дуже тісно пов`язана з проведенням адміністративно-територіальної реформи.

Завдання по трансформації існуючого адміністративно-територіального устрою, реформуванню системи місцевого самоврядування визначені у Посланні Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у ХХІ сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки", Концепції адміністративної реформи в Україні, основні положення якої Указом Президента України від 22 липня 1998 року №810 покладені в основу реформування системи державного управління, Концепції державної регіональної політики, затвердженої Указом Президента України від 25 травня 2001 року №341, Програмі інтеграції України до Європейського Союзу, схваленої Указом Президента України від 14 вересня 2000 року №1072, Програмі державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в Україні, затвердженої Указом Президента України від 30 серпня 2001 року №749.

Головною метою адміністративно-територіальної реформи на місцевому рівні визначено трансформацію низової ланки системи адміністративно-територіального устрою шляхом добровільного об'єднання територіальних громад для забезпечення формування реального суб'єкта місцевого самоврядування, тобто такої територіальної громади, яка мала б необхідні фінансові та матеріальні можливості для надання населенню повноцінних державних та громадських послуг.

Таким чином, укрупнення територіальних громад слід розглядати як ще один шлях досягнення такої мети як повнокровна, самодостатня територіальна громада.

Враховуючи досвід, нагромаджений світовою практикою, вбачається, що об'єднання жителів у крупні територіальні громади може відбуватися як на добровільній, так і на примусовій основі.

Так, наприклад, в Швеції був застосований примусово-добровільний принцип об'єднання територіальних громад, тобто спочатку парламент Швеції прийняв рішення протягом двох років надати можливість добровільно об'єднатись в єдину територіальну громаду, а після завершення цього терміну ті територіальні громади, що не скористались правом на добровільне об`єднання, були об'єднані примусово.

Поряд з цим існує інший досвід. Так, у Франції в законодавчому порядку було передбачено різні форми співпраці комун – місцевих громад, від простого об'єднання ресурсів до більш прогресивних інтеграційних формул з єдиним бюджетом та оподаткуванням щодо певних функцій. Законодавство в цій галузі постійно змінюється (останній закон датований 12 липня 1999 року), але ніякої досконалої форми чи якогось довготривалого балансу донині віднайдено не було.

Таким чином, Україна має враховувати позитивний досвід інших країн, але розбудовуючи молоду незалежну державу ми повинні виходити зі своєї власної історії, своїх традицій, особливостей та специфіки розвитку нашої держави.

Тут можливі два шляхи.

Перший — трансформація існуючого адміністративно-територіального устрою, початковим етапом якої має бути приведення наявної системи адміністративно-територіального устрою України у відповідність до Конституції України. Саме маючи на меті зазначене, а також, аналіз актуальних проблем у цій сфері та визначення основних підходів щодо правових, організаційних, фінансових, інших засад їх вирішення на підставі положень Конституції України, Міністерством юстиції розроблено проект Концепції удосконалення системи адміністративно-територіального устрою України.

Одним із механізмів удосконалення системи адміністративно-територіального устрою України проектом пропонується визначити укрупнення міст, селищ, сіл та відповідних територіальних громад насамперед шляхом злиття зазначених адміністративно-територіальних одиниць.

Loading...

 
 

ֳ


...