WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Публічне управління у вимірах інформаційного суспільства -

Публічне управління у вимірах інформаційного суспільства -

Принцип механістичності виявляється також в регулюванні процесів внутрішньої організації діяльності органів публічного управління. Єдиний духовно-психологічний моноліт, що панує в структурах управління, не сприяє створенню умов для поєднання організаційної відповідальності та виявлення творчої ініціативи. Механістична управлінська технологія керується не своїм суто менеджеріальним інтересом, тобто інтересами кожного окремого працівника в отриманні результату, а співвідношенням ієрархічно побудованих владних сил як у середині організації, так і поза неї. Таким чином, органи публічного управління значною мірою представляють собою "соціальну машину", характерними рисами якої є ментальна замкнутість, однозначне формулювання цілей і завдань, які не припускають відхилення від плану та самодіяльності. Жорстка ієрархія перешкоджає реалізації можливостей доступу до нових ідей та інформації про зовнішнє середовище; прихильність до правил породжує негнучкість організаційних структур; привілеї, що пов'язані з державною або муніципальною службою сприяють формуванню консервативного мислення.

Зазначені тенденції складають сутність дисфункціональних проявів бюрократії не лише в Україні, але й в країнах західної демократії. Але там на сьогодні запроваджені механізми договірних відносин між центром і регіонами, сформовані моделі захисту суспільних інтересів, які компенсують механізми, що спричиняють інертність та відчуженість влади. Так, наприклад, у Великобританії в 1998 році був укладений соціальний контракт з назвою про принципи взаємодії третього сектору і держави щодо кооперації в галузі соціальних послуг для населення. Аналогічні контракти розробляються зараз в Хорватії, Канаді і Естонії. В останній країні предметом співпраці органів публічного управління та громадськості в рамках соціального контракту 2003 р. є програма адміністративної реформи. Україна ще не має практичного досвіду реалізації соціальних контрактів, які на Заході використовуються як інструменти проведення масштабних соціальних реформ. Не розроблена також теорія соціального контракту, яка має дати пояснення феномену масової поведінки та формуванню очікувань населення, закласти наукові основи розвитку механізмів прийняття рішень, досягнення угод між громадськими, політичними групами та владою з приводу пріоритетів розвитку.

Дисфункціональні прояви французький соціолог Крозьє (Crozier) називає "порочним ефектом", що виникає внаслідок раптових і непередбачуваних процесів колективної дії, хоча кожний член соціуму діє на підставі чистої раціональності [20, с. 96]. Непрогнозованість соціальних змін в Україні виявилась у багатьох сферах реформування суспільного життя. Вона стала своєрідним викликом політичній, інтелектуальній, культурній елітам з точки зору її спроможності збагнути причини та віднайти шляхи ефективного розв'язання проблем, що пов'язані з дисфункціональними процесами. Ці намагання спричинили в свій час серію публікацій у засобах масової інформації, де активно обговорювали концепцію віртуальної економіки, неспроможність влади здійснювати ефективні кроки, що пояснювалось ментальністю українського народу, бюрократичними традиціями, типом цивілізації тощо. Однак відповідь на ці питання слід шукати в самій сутності бюрократії, оскільки дисфункціональні процеси породжуються тими принципами, які М. Вебер вважав основами бюрократичної раціональності, і на яких формується, на його думку, ідеальний тип бюрократії. На цій же основі виникає проблема опору з боку бюрократії тим соціальним змінам, які зачіпають її інтереси. Для характеристики зазначеної проблеми М. Крозьє застосовує термін "зона невизначеності". Вона формується в системі відносин влади у вигляді формальних та неформальних норм та правил, за якими діють правові і неправові механізми впливу одного учасника (актора) на вибір (рішення) іншого. В цій зоні виникають для кожного учасника елементи бажаної свободи і самостійності. Кожний актор чинитиме опір змінам, які, на його думку, позбавлять його можливостей контролю за зоною невизначеності, й тим самим статусу аттрактора, тобто фактору вирішального впливу на рішення інших. Для людей, які не знайомі з правилами гри в зоні невизначеності, останні виступають незрозумілою ірраціональною силою, яка спроможна звести нанівець всілякі раціональні дії.

В зоні невизначеності, сформованої в рамках адміністративного примусу, значну роль відіграють офіційний і неофіційний статус (статуси) людини. Офіційний статус, що корелює з посадою в ієрархії державної влади або місцевого самоврядування може бути поєднаний з неофіційним статусом в економічних структурах. Людина, що не має офіційного статусу в структурах влади, може мати тісні зв'язки з тими, хто його має і, таким чином, використовувати неправові механізми впливу на рішення і поведінку інших. Правові норми, які регулюють цю сферу відносин, як показує практика, можуть успішно ігноруватись. У такому разі зростає роль "статусних" норм як механізмів, регулюючих суспільне життя. Останні, визначаючи принципи і характер взаємодії органів публічного управління та соціальних агентів, спотворюють закономірності суспільного життя. Всілякі зміни, що порушують зазначений баланс та усталені правила гри, будуть зустрічати супротив з боку бюрократії та людей, які мають з нею спільні інтереси. Протиріччя між офіційно задекларованими цілями та інтересами збереження зони невизначеності спричиняє інформаційну непрозорість діяльності учасників. Саме тому головними характеристиками зони невизначеності є консервативність та інформаційна закритість.

.

Подолання "порочного ефекту" в Україні потребує формування відповідних механізмів компенсації його негативних впливів. Зазначені механізми мають стати складовими управлінської парадигми вибору як умови вияву інтелектуальних і духовних потенцій суспільства в цілому і кожного окремого громадянина. Ідеальними носіями нової управлінської парадигми в контексті вимог інформаційного суспільства є такі люди, які керуються принципами права, добра, справедливості, психологією, орієнтованої на "природну" модель людини, колективу, суспільства. Такий кадровий склад публічного управління спроможний розглядати мікро та макросоціуми як самодіяльних соціальних агентів, що здатні на основі самоврядування самостійно задовольняти свої культурні та соціально-економічні потреби. Це управлінський центр, який створює політико-правові, організаційно-правові умови автономії колективних та індивідуальних соціальних агентів, які самостійно організовують свою власну діяльність в особистісній, економічній, політичній сферах. За цими умовами здійснюється "некероване" керування та гармонізація їх діяльності. Лише в цьому разі самодіяльні агенти виявлятимуть зацікавленість в успіху діяльності керуючих структур, тобто різних гілок і рівнів влади. Це якісно інший стан та "дух" управлінської системи, в якій політичну, державну відповідальність несуть не лише політичні або адміністративні лідери, але й всі інші соціальні агенти. Корпоративна публічність (корпоративний колективізм) має стати критерієм державної відповідальності та принципом оновлення державного управління, фактором нового функціонального середовища демократії [21]. Корпоративна публічність передбачає політично функціональну відкритість, яка, як зазначає Юрген Габермас, "потребує не лише гарантій від інституцій правової держави, а й розраховує, що їй підуть назустріч культурні традиції та зразки соціалізації, розраховує на політичну культуру призвичаєного до свободи населення" [22, с. 37]

Публічне управління країн-центрів нової інформаційної цивілізації орієнтується на методологію і принципи, відповідно до яких його цілі і засоби інтерпретуються в термінах аксіології, тобто з точки зору надання переваг цінностям, а не цілям виробництва [23]. За такою організаційно-управлінською технологією зміст результату, що планується, включає, окрім суто економічних характеристик, реалізацію творчих можливостей людей, розвиток організації, самоврядування, зміцнення міжособистісних стосунків. Аксіологічна природа розвитку свободи особистості, самодіяльності колективних агентів з необхідністю включає зміну сутності дихотомії "держава – знання". В українській перспективі значимість публічного управління визначатиметься не стільки масштабами виробництва, скільки мобільністю, інформованістю та вмінням швидко реагувати на виникаючі проблеми, інноваційністю підходів до їх розв'язання. В країнах, які досягли економічного успіху, знання та інформаційні технології стали основою технологізації процесу публічного управління. Знання забезпечують його інноваційність, раціоналізм, прагматизм та ефективність. Такі досягнення стали можливими за рахунок державної стратегії децентралізації та когерентної взаємодії в сфері відносин "держава – знання".

  • <<
  • 1 2 3
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...