WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Підходи до формування та застосування індикаторів оцінювання еволюції населених пунктів та їх територіальних громад -

Підходи до формування та застосування індикаторів оцінювання еволюції населених пунктів та їх територіальних громад -

Під впливом марксової концепції економічного детермінізму у нас тривалий час в публічному управлінні його первинною, основоположною метою вважався економічний розвиток. Але такий підхід має право існувати тільки тому, що, дійсно, економіка створює ресурсну базу (антропогенну інфраструктуру та суспільно корисні результати її діяльності) для суспільства і вирішення його проблем. Перетворення ж економіки в самоцінність, ігнорування соціальними аспектами у всіх їх проявах веде до створення антигуманних політичних режимів, що знищують людину, нехтують цінностями людського існування. Таким чином, мова повинна йти принамні про бінарну систему "економіка – суспільство", соціально-економічну систему. В останні десятиліття, однак, стало ясно, що у систему "економіка – соціум" необхідно добавити ще і третій елемент – "довкілля". Досвід попереднього розвитку людства, особливо ХХ сторіччя яскраво довів справедливість цього твердження. Руйнування системи "природа - людина", добре видно на прикладі багатьох країн, в тому числі й розвинених. У відповідь на цей виклик людство розробило концепцію сталого (збалансованого) розвитку. В результаті, сьогодні мова повинна йти про функціонування, розвиток, управління тощо у троїстій системі "економіка – соціум – довкілля". Отже, головним для суспільства, й тим самим для державного управління, є створення, підтримка і покращання всебічних умов для вільної, спокійної, творчої життєдіяльності людей, їх розвитку і самореалізації, налагодження раціональних взаємовідносин між особистістю, суспільством і державою. Доцільно вважати, що у сфері управління соціально-економічною системою "країна" (державне управління) витоками цілей є індекс людського розвитку (ІЛР). За визначенням Програми розвитку ООН [6]: "Людський розвиток - це процес розширення можливостей вибору. Ці можливості можуть бути нескінченним і можуть змінюватися весь час. Проте на всіх рівнях розвитку визначальними є три: - Можливість прожити довге життя, зберігаючи добре здоров'я; - Можливість здобути освіту; - Можливість доступу до засобів, що забезпечують гідний рівень життя. За відсутності цих можливостей, інші виявляються несуттєвими і недосяжними. Проте людський розвиток не обмежується цим. Високу цінність для багатьох мають можливості вибору у різних сферах: від гарантування політичних, економічних, соціальних свобод до можливості самореалізуватися творчо, підтримувати високий рівень самоповаги та захист своїх прав. Людський розвиток передбачає, з одного боку, формування можливостей людини (покращання здоров'я, набуття знань та професійних умінь), а з другого, - використання цих можливостей для відпочинку, праці, для культурної, громадської, політичної діяльності. Якщо ці два аспекти не збалансовані, надії на людський розвиток є марними. У центрі всякого розвитку повинна бути людина". Таким чином, з показника людського розвитку ІЛР послідовно має формуватися "дерево" цілей для систем управління такими складовими підсистемами країни, як регіон, місто і т.д. Звідси й ієрархія цілей публічного управління, що має будуватись за принципом пріоритету потреб та інтересів розвитку суспільства.

Першочерговою проблемою є забезпечення відповідності цілей публічного управління потребам та інтересам суспільства, тим цілям, які об'єктивно породжуються об'єктами, що управляються. Дотримання таких вимог може дійсно перетворити цілі публічного управління у потужну рушійну силу функціонування держави та розвитку суспільства.

Проблеми моніторингу управлінської діяльності в місцевому самоврядуванні

Попередній виклад показав, що розгляд мотивів дій службовців органів державного управління і місцевого самоврядування, їх реального і можливого впливу на суспільство знаходяться у соціально-політичній площині. Забезпечення результативності управління на місцевому рівні є суттєвим ресурсом розвитку. Ця теза обговорена і підтримана на низці загальноукраїнських комунікаційних заходів українського муніципального руху (див., наприклад, книгу [7]).

Забезпечення результативності управління на місцевому рівні є суттєвим ресурсом розвитку. В даному розгляді нас цікавлять проблеми забезпечення результативності управління, що здійснюється органами місцевого самоврядування в населених місцях (містах, селищах, селах), тобто на рівні територіальних громад. Лише 7% громадян України (соціологічне опитування, "Українська перспектива", 1999 рік) довіряють органам місцевої влади. Таке відчуження від структур влади, які формують самі місцеві громади, говорить про відсутність на практиці втілення законодавчо проголошеного в Україні принципу народовладдя на місцях (ст. 4 закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"[8]). Основою народовладдя на місцевому рівні є не епізодичні вибори депутатів місцевих рад і місцевих голів (хай і супердемократичні!), а постійний зворотний зв'язок між громадою і її органами самоврядування, як обраними безпосередньо громадянами (рада, голова), так і виконавчих структур (виконком, відділи та управління виконкому тощо). Такий зв'язок може здійснюватись на основі системи показників, що дозволяють місцевій громаді та іншим зацікавленим організаціям і особам: - узагальнено оцінити результативність діяльності органів місцевого самоврядування (ОМС) щодо надання суспільних (комунальних, управлінських і інших) послуг на місцевому рівні; - вести спостереження (моніторинг, аудит) з метою контролю за діяльністю ОМС; - оцінювати досягнення передвиборних обіцянок і затверджених громадою та радою цілей розвитку громади та населеного пункту; - оцінювати хід еволюції та реформування тощо. Узагальнюючи сказане, можна стверджувати, що проблемою в житті суспільства на поточному етапі є неможливість аналізу і оцінки діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування по розвитку територіальних громад із-за відсутності, перш за все на місцевому рівні, показників надання послуг громадянам, проведення змін (реформ), реалізації програм розвитку тощо. Це пов'язане в першу чергу із відсутністю в Україні системи показників для аналізу, оцінювання, аудиту і контролю діяльності ОМС і розвитку територіальних громад. Однією з причин цього становища є традиції радянських часів, за яких було відсутнє місцеве самоврядування і превалював галузевий, а не територіальний підхід до планування і розвитку. Населені пункти (міста, селища, села) і, взагалі, території розглядались переважно як місце розташування об'єктів промислової, соціальної і іншої інфраструктури. Населення розглядалось лише як робоча сила, а соціальна інфраструктура, як засіб її підтримки у працездатному стані. При цьому, якщо показники і методики, які потрібні органам влади для аналізу соціально-економічної еволюції населених пунктів, більш-менш склалися, хоча досі ще не уніфіковані на державному рівні, то проблеми з визначенням показників для оцінювання результативності діяльності ОМС потребують опрацювання.

Виявлення і формування системи показників, що орієнтують персонал ОМС на кінцеві результати і дозволяють оцінити ступінь задоволення потреб населення послугами, за які відповідають ОМС є актуальною суспільною потребою в вирішенні якої зацікавлені як місцеві менеджери усіх рівнів, так і місцева громадськість. Система показників, має дозволити місцевій громаді, її менеджерам та іншим зацікавленим організаціям і особам:

- узагальнено оцінити результативність діяльності ОМС щодо надання громадських (комунальних, управлінських і інших) послуг на місцевому рівні;

- вести спостереження (моніторинг, аудит) з метою контролю за діяльністю ОМС;

- оцінювати досягнення виборчих обіцянок і затверджених громадою та радою цілей;

- оцінювати хід реформування тощо.

Техно- та людиноорієнтований підходи до управління соціальними системами

Сьогодні існують принаймні два підходи до формування методології управління соціальними системами. Один можна назвати техноорієнтованим (або інфраструктурним), другий людиноорієнтованим (або антропосоціальним) [9]. І той і інший підхід декларують орієнтацію на задоволення потреб людини. Але, у першому підході ціллю діяльності системи управління є створення інфраструктури забезпечення потреб людей. А у другому, ціллю є безпосередньо саме забезпечення людських потреб. В першому в якості цілей системи управління виступають засоби задоволення потреб. У другій – задоволення потреб. Техноорієнтована методологія управління є достатньо відпрацьованою і превалюючою у нашому суспільстві. Людиноорієнтована – є інноваційною методологією. В її запровадженні зацікавлені безпосередньо громадяни, суспільство, а не службовці органів управління. Тому слід очікувати, що значний проміжок часу людиноорієнтована методологія не буде основною в управлінні такими соціальними об'єктами, як місто, село, селище. Хоча, слід відзначити, що перспективи її впровадження на рівні невеликих урбаністичних утворень значно кращі: чим ближче орган влади до людей, тим краще його персонал розуміє їх проблеми. В якійсь мірі техноорієнтований та людиноорієнтований підходи не тільки конкурують, але і доповнюють один одного. Враховуючи консерватизм і інертність структур влади, скоріш за все, людиноорієнтований підхід ще довгий час не вийде з стадії розробки і експериментів. Але, в силу своєї сутності він передбачає залучення громадян, тому його впроваджувачем, на наш погляд, стануть саме представники громадянського суспільства, що зацікавлене у контролі за ефективністю діяльності влади.


 
 

ֳ

...