WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Сутність інформаційного простору як парадигми суспільного розвитку -

Сутність інформаційного простору як парадигми суспільного розвитку -

Сутність інформаційного простору як парадигми суспільного розвитку

Починаючи з останніх років XX століття активно стали вживати у засобах масової інформації та в науковому обороті такі вирази як "віртуалізація суспільства", "віртуальна спільнота", "інформаційний простір", "інформаційний ресурс" тощо. Широке розповсюдження нової термінології є симптоматичним, оскільки воно відображає зростаючу роль комп'ютерних технологій для повсякденного життя людей, науки і публічного управління. Зазначені терміни часто використовуються для характеристики певних зрушень, які відбуваються в різних сферах суспільного життя в зв'язку інформатизацією, технологізацією соціального управління, формуванням соціально-технологічного типу знань та інших процесів, пов'язаних з формуванням нового стану сучасного суспільства[4; 5; 8]. Зазначені процеси властиві також для українського суспільства, в якому вдосконалення діяльності органів публічної влади, розв'язання проблем прозорості їх діяльності та доступності до інформаційних ресурсів, розвиток науково-технологічної сфери є нагальними проблемами. Це потребує, серед іншого, системної трансформації інформаційної діяльності, насамперед, органів державної влади на основі обґрунтованих теоретико-методологічних підходів щодо використання інформації та знання в цілях суспільного розвитку[19]. Інформація та знання (інформаційні ресурси) є когнітивним базисом сучасного інформаційного простору, що й визначає актуальність проблематики, яка зазначена в назві цієї статті.

Сучасні суспільства живуть в умовах надмірної кількості інформації і одночасно дефіциту знань. Цей фактор особливо негативно позначається на пострадянських країнах, які знаходяться в процесі трансформації. Економічні, політичні, соціальні, культурні кризи, які виявляються на пострадянському просторі, детерміновані, насамперед, кризами ідей у відповідних сферах публічного управління. Подолання кризового стану залежить, серед іншого, від здатності розробляти інформаційну політику щодо формування інформаційного простору відповідно до національних інтересів. В зв'язку з цим виникає необхідність у теоретико-методологічному аналізі окремих понять інформаційної сфери в соціально-культурному та управлінському аспектах в контексті формування елементів інформаційного суспільства як нового типу соціальної організації. Предметом цього аналізу є поняття інформаційного простору, стан та параметри якого є суттєвими характеристиками переходу від індустріального до інформаційного суспільства, концепт якого сьогодні ототожнюється з демократичним суспільством. Необхідність такого аналізу виникає також в зв'язку з вільністю застосування цього поняття, що є неприпустимим методологічним прийомом в тих випадках, коли йдеться про наукове обґрунтування стратегії суспільного розвитку на основі використання інформаційного простору держави та її інформаційних ресурсів.Саме в цьому контексті виникає проблема інформаційногопростору як наукового поняття, що потребує методологічно вивіреного змісту. І хоча цей термін часто вживається в контексті вдосконалення діяльності органів публічного управління та суспільного життя, його точна семантика не розкривається, а соціально-культурний аспект фактично не відокремлюється від технологічного. Виключенням є невелика за обсягом стаття М.М Слюсаревського, в якій інформаційний простір розглядається як об'єкт політико-психологічного аналізу [13].

У науковому і публіцистичному дискурсі термін "інформаційний простір" застосовують в різних контекстах для позначення системи зовнішніх та внутрішньоорганізаційних потоків інформації, які в свою чергу, можуть мати різні характеристики з точки зору джерел, змісту, методів збору, передачі та інтенсивності обміну інформацією тощо[5, с. 24]. Він також може використовуватися у словосполученні, що вказує на певну сферу суспільної діяльності, яка охоплюється конкретною системою потоків інформації. В цьому сенсі говорять про інформаційні економічний, науково-технічний, освітній тощо простори. Вживання цього терміну в зазначеному контексті не несе в собі особливого евристичного потенціалу, оскільки більшою мірою вказує на просторові та суто технічні і технологічні аспекти обміну інформацією. Евристичний зміст цей термін набуває в разі вживання його як конструкту, що характеризує процес застосування інформації в якості інструменту впливу на цільові групи або, за термінологією французького соціолога П. Бурдьє, на соціальних агентів[3], діяльність яких спрямована на суспільний розвиток. Характеристики інформаційного простору в цьому аспекті є основними ознаками соціально-культурної революції, яка засвідчує про перехід від індустріального до інформаційного суспільства – нового типу соціальної організації, в якому інформаційний простір виступає одним із ключових факторів суспільного розвитку.

За думкою ряду критиків концепцій інформаційного суспільства необґрунтованість висновку щодо формування нового типу цивілізації спричинена ототожненням таких феноменів як інформація та знання [3, с. 604; 2, с. 9]. Однак ігнорування різниці між ними можна пояснити досить складною епістемологічною ситуацію щодо цих понять. У певних межах цією різницею можна нехтувати, оскільки перше і друге є продуктом інтелектуальної діяльності людини. Підкреслимо, що по сьогодні немає чіткого визначення інформації, хоча цій проблематиці присвячено безліч наукових і науково-популярних праць, де ми можемо зустріти як вузькі, так і широкі інтерпретації інформації. Змістовний аналіз окремих наукових підходів до феномену інформації виходить за рамки нашої статті. Однак без розуміння сутності співвідношення "інформації – знання" ми не зможемо методологічно коректно розглянути проблему інформаційного простору. Для цього скористуємось результатами праць, в яких досить ґрунтовно проаналізовано феномен інформації та етапи становлення наукових уявлень про нього [11;14].

Для аналізу сутності інформаційного простору застосуємо інструментальне значення інформації як повідомлення (message) [14, с.179], але з орієнтацією на критерії, за якими Н. Луман пропонує розрізняти поняття інформації та знання. Уточнюючи цю позицію, підкреслимо, що йдеться про соціальну інформацію, оскільки окрім інформації, що циркулює в суспільстві, розрізняють біологічну та машинну (технічну) інформацію, інтерпретації якої укладаються в природничу концепцію інформації. Отже, Н. Луман вважає, що інформацію слід визначати, по-перше, через "подію", по-друге, через "розрізнення". За таким підходом повідомлення є інформацією у випадку, якщо воно містить в собі елемент раптовості та, в цьому сенсі, є подією для адресата. Після завершення акту інформування повідомлення втрачає якість інформації. Критерій "розрізнення" означає, що повідомлення дає можливість адресату визначити різницю між існуючим та можливим (майбутнім) станом речей. Номінатом такої інформації може бути термін "семантична інформація", який було запропоновано українським вченим Ю.М. Канигіним. Він виділяє три особливості реакцій будь-якої цілеспрямованої інтелектуальної системи на семантичну інформацію: раптовість; конструктивність, усвідомленість (навмисність). "Чим вищий рівень раптовості і релевантності повідомлень, що досягається усвідомлено, тобто когнітивним (логічним) шляхом, тим вищі інтелектуальні системи: будь то людина, народ, суспільство, вища тварина або ЕОМ"[7 , с.14].

Діалектичний зв'язок між інформацією та знанням встановлюється в процесі прийняття рішень. Інформація становиться знанням, якщо на основі повідомлення адресатом прийнято певне рішення. Останнє не може відбутись без трансформації інформації (повідомлення) в знання. Потреба в інформації в сучасних суспільствах, - робить висновок Н. Луман, - визначається не стільки неповнотою знань, скільки залежністю суспільства від необхідності приймати безліч рішень, особливо із структурних питань функціонування суспільства. Тому в суспільстві переважають реактивні, а не когнітивні стратегії прийняття рішень, які, ти не менш, забезпечують їх послідовність та оперативну узгодженість. У сучасних умовах нам доступний більший масив знань, "але знання, щоб стати знанням, має бути перетворено в інформацію. Це можна помітити лише за умови розрізнення понять знання та інформації"[9].

Безумовно, домінантною реалією сучасного суспільства є інформація (за Н. Луманом), а не знання (семантична інформація). Це твердження не заперечує величезної технічної, економічної, політичної, культурної ролі інформації. Більш детальна аргументація на користь цієї тези міститься в інших роботах[1; 6; 10]. Інформація може передаватися різними каналами комунікацій (друковані видання, радіо, телебачення, Інтернет). Зміна книжної культури електронною та мультимедійною має принципове значення для розуміння інформаційного суспільства. Цей процес, зазначає А.В. Соколов, є свідченням закону зростання комунікаційних потреб, які, в свою чергу, представляють собою функціональну властивість суб'єктів активно реагувати на розбіжність між наявним і нормальним (бажаним) станом їх свідомості[14, с. 364]. Саме зростаюча кількість комунікацій, тиражування та швидкість розповсюдження інформації, а не знання, є суттєвими характеристиками сучасного суспільства. Інформація в цих комунікаціях виступає не стільки ресурсом, скільки стимулом (мотивом) діяльності. Інформація операціональна, і в цій якості слугує обґрунтуванням/виправданням дій [2, с.11].

  • <<
  • 1 2
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...