WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Особливості розвитку місцевої демократії на початку другого десятиліття незалежності України -

Особливості розвитку місцевої демократії на початку другого десятиліття незалежності України -

  • Концепція щодо внесення змін до законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про місцеві державні адміністрації", що затверджена розпорядженням від 1 березня 2001 року №69-р Кабінету Міністрів України.

  • Проект Кодексу законів про місцеве самоврядування в Україні (Муніципальний кодекс), внесений до Верховної Ради України народними депутатами Г.Антоньєвою, Л.Кравчуком, Ю.Іоффе у 2000 році

  • Проект нової редакції Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та проект Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про місцеві державні адміністрації", що підготовлений групою фахівців муніципального руху в Україні і у травні 2001 року внесений у Верховну Раду України групою депутатів, серед яких Л.Дайнеко, Ю.Іоффе, О.Іщенко, О. Кушнір та інші.

Загальні тенденції розвитку законодавства на найближчу перспективу змушують оцінити названі вище законодавчі пропозиції наступним чином:

  • Законодавча ініціатива Кабінету Міністрів України має характер ретуші діючого правового поля, не намагається розв'язати нагальні проблеми розвитку самоврядування, торкаючись фактично лише проблеми розмежування повноважень між місцевим самоврядуванням і місцевими державними адміністраціями. Крім того, вона концептуально направлена на посилення адміністративної компоненти в місцевому управлінні (місцеві державні адміністрації) і на обмеження демократичної компоненти (місцеве самоврядування), тобто не відповідає трендам сучасного розвитку.

  • Законодавча ініціатива щодо Муніципального кодексу виглядає цікавою, але поки що несвоєчасною, оскільки сьогоднішній стан українського законодавства щодо місцевого самоврядування ще дуже далекий від кодифікації. Намагання авторів вирішити через Кодекс такі давні і пекучі проблеми місцевого самоврядування, як, наприклад, питання комунальної власності чи міжбюджетні відносини, виглядають дещо наївним, оскільки відомо, що багатолітні спроби врегулювати цю проблему окремим законодавчим актом наражаються в уряді і парламенті на спротив. Ще складніше це буде зробити єдиним законодавчим актом, яким є Кодекс.

  • Пропозиція експертів громадських організацій щодо пари законів "Про місцеве самоврядування" та "Про місцеві державні адміністрації" виглядає найбільш привабливою, оскільки містить цілу низку пропозицій щодо вдосконалення української моделі місцевого самоврядування і посилення впливу державних адміністрацій на забезпечення законності, впровадження реформ і дієвості законодавства. Комплексний підхід вимагає включення у ці закони поправок до низки інших законодавчих актів, які тим чи іншим чином торкаються діяльності органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади у всіх аспектах життєдіяльності громади – охорона здоров'я, освіта, соціальне забезпечення тощо. В проекті нової редакції Закону "Про місцеве самоврядування", на нашу думку, повинно знайтись місце доповненням щодо розширення сфери застосування статутів територіальних громад, впровадження інституції місцевого громадського захисника (місцевий омбудсмен) тощо.

Правотворча ініціатива громадськості – джерело і ресурс правового утвердження місцевого самоврядування.

Важливу роль в процесі створення і вдосконалення правової бази місцевої демократії, на нашу думку, можуть зіграти громадські організації, які вже накопичили достатній нормотворчий потенціал. Особливо тут слід відзначити роль громадських організацій типу "мозкових" чи аналітичних центрів. При цьому практика підказує своєрідний розподіл праці між регіональними і місцевими аналітичними центрами, з одного боку, і організаціями, що діють на національному рівні – з іншого. Перша група організацій провадить моніторинг втілення і функціонування самоврядування на місцях і аналізує досвід застосування законодавства та виробляє пропозиції щодо його удосконалення. Загальнонаціональні центри збирають пропозиції з місць, узагальнюють такі пропозиції та лобіюють їх внесення до законодавства, користуючись своїми географічними і статусними перевагами. Така мережева технологія у діяльності громадських аналітичних центрів по вдосконаленню законодавства природнім чином вкладається в сучасні інформаційні технології. Наприклад, громадською організацією – аналітичним центром "Інститут місцевої демократії" започатковано сайт www.ildadcu.org.ua з метою створення мережі організацій, що діють у ніші місцевої демократії, та надання можливостей регіональним аналітичним центрам оперативно надавати свої пропозиції щодо удосконалення законодавства. Крім того, сучасний етап становлення місцевого самоврядування в Україні, вимагає більш широкого застосування місцевої нормотворчості для унормування проблем функціонування територіальних громад. Тут мова йде, як про окремі місцеві нормативні акти, так і про їх систематизацію і кодифікацію на місцевому рівні за допомогою Статуту територіальної громади. Правові можливості щодо цього існують. Треба їх засвоювати. Як громадським організаціям, так і органам місцевого самоврядування. На цій ниві діяльності, зрозуміло, місцеві і регіональні аналітичні центри не мають конкурентів з боку центру і не можуть бути кимось замінені. У партнерстві з органами місцевого самоврядування місцеві та регіональні аналітичні центри можуть суттєво просунути втілення принципів місцевої демократії.

Наведемо цікавий приклад застосування згадуваної вище мережевої технології нормотворчості при спробі інституалізації Місцевого захисника прав громадян. Ця спроба є реакцією українського суспільства на масові і майже звичні порушення прав громадян і нехтування ними з боку представників органів влади, виявом невдоволення існуючою повсякденною і повсюдною незахищеністю громадян перед сваволею можновладців. Вперше ідея місцевого омбудсмена знайшла правове втілення у проекті Статуту територіальної громади Києва (1998 рік), де цьому інституту була присвячена окрема стаття [3]. Ідея знайшла своїх прихильників у львівських організаціях – Фонд сприяння правовим реформам і захисту прав людини та "Молодь за реформи", — які разом із відділом роботи з молоддю Львівської міськради провели конференцію "Місцевий уповноважений з прав людини: за і проти" (березень 2001 року). В результаті з'явився новий варіант положення про місцевого уповноваженого. Наступним став внесок "Луганської ініціативи" (червень 2001 року), що на базі попередніх розробок запропонувала варіант впровадження Уповноваженого через Статут. Група розробників з Луганська у даний час обговорює можливість включення до Статуту територіальної громади свого міста спеціального розділу, що передбачає нову інституцію в системі влади місцевого самоврядування – Уповноваженого по правах людини. Запропонований варіант введення нового правозахисного механізму на місцях має наступний вигляд:

"ГЛАВА_____. Захист безпеки, прав і свобод членів територіальної громади міста *** (тут і далі позначка *** означає назву міста, в статут громади якого включено цей розділ).

Стаття __. Принципи захисту безпеки та особистих прав членів територіальної громади міста ***.

  1. З метою більш повного забезпечення захисту законних інтересів, безпеки та особистих прав громадян, поряд з конституційно визначеними судовими і правоохоронними органами, створюються і діють: Уповноважений по правах людини в місті *** (Міський омбудсмен), Муніципальна міліція, Апеляційна палата міськради.

  2. Уповноважений по правах людини та Апеляційна палата є органами досудового захисту прав і інтересів членів міської громади і юридичних осіб у місті ***.

Стаття __. Уповноважений по правах людини.

1. Жителям *** забезпечується правовий захист від неправомірних дій, свавілля органів та посадових осіб місцевої влади. Для цього в *** створюється інституція Міського Уповноваженого по правах людини (омбудсмена).

2. Уповноважений по правах людини — юридично повноважна посадова особа, що вибирається городянами прямим таємним голосуванням винятково для захисту особистих прав громадян, що передбачені Конституцією, чинним законодавством України та цим Статутом територіальної громади. Юридичний статус Уповноваженого тотожний юридичному статусу посадової особи міської ради.

3. Уповноважений діє на підставі і відповідно до Конституції і законодавства України, а також способом і в межах повноважень, передбаченими даним Статутом.

4. Уповноважений по правах людини здійснює свою діяльність незалежно від державних органів і посадових осіб, так само як і від органів і посадових осіб місцевого самоврядування, і підзвітний лише міській громаді.

5. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі заходи і способи захисту конституційних прав громадян, не скасовує їх і не тягне перегляду компетенції правоохоронних органів.

  • <<
  • 1 2 3
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...