WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Глобалізація як фактор культурно-економічної регіоналізації -

Глобалізація як фактор культурно-економічної регіоналізації -

Нова регіоналізація може здійснюватись в умовах існуючої системи територіального поділу. Її ціль – об'єднати та розкрити культурно-економічний потенціал мережі територіально розділених системних агентів місцевого та регіонального розвитку. Можливий склад її учасників наводиться у ряді праць[15, с. 85 – 86;]. Найбільш важливими функціями наділяються, як правило, агентства регіонального розвитку. В європейських країнах ці функції значно трансформовані за останні тридцять - сорок років відповідно до вимог інформаційного суспільства. Їх функціональне призначення орієнтоване на створення місцевих високотехнологічних підприємств, децентралізацію регіональної політики, інституціоналізацію колективних інтересів населення та їх реалізацію у формі "партнерства" між представниками органів публічної влади, місцевого бізнесу та організованої громадськості у питаннях реалізації спільних проектів та програм розвитку певної території[11, с.35].

Перехід від централізованої та ієрархічної системи прийняття рішень до системи автономного прийняття рішень на рівнях регіонального та місцевого самоврядування зумовлює актуальність формування інституту муніципального консалтингу [13, с. 180]. Останній є необхідним інституціональним елементом нової регіоналізації в частині формування та підтримки культурно-управлінських зразків діяльності з місцевого та регіонального розвитку відповідно до світових стандартів. Таким стандартом на сьогодні є новий публічний менеджмент ( New Public Management – NPM), який зародився у 70 – х роках минулого століття в англомовних країнах та поширився в країнах Європи після запровадження Організацією економічного співробітництва та розвитку Програми публічного менеджменту PUMA (Public Management Programm) у 90-ті роки. Кристофер Полліт (Christopher Pollitt), аналізуючи результати реформ публічного управління, звертає увагу на вражаючі подібності та значні розходження у реформах публічного управління [19]. Однак саме подібності (культурно-управлінська ідентичність і спільні моральні цінності та норми), а не розходження сприяють міжрегіональній співпраці у світовому співтоваристві. Адепти формування „Гуманістичної Європи" ведуть пошук моральної ідентичності. Вони надають пріоритет у публічному управлінні не аналітичним методам, а моральним принципам. Вони стверджують про необхідність створення наднаціональної етики сектору публічного управління, яка має забезпечити принципи верховенства права та відповідальності, розроблених у рамках християнської культурної традиції, а також гарантувати неподільне поєднання моральності та політики [20].

Фактори культурно-управлінської ідентичності та етичності мають поєднати процеси глобалізації і локалізації, які ще позначаються поняттям глокалізації. Це не заперечує розмаїття національно-культурних відмінностей. Зазначені фактори, будучи включеними у контекст національних інтересів стають основою нових форм культурно-економічного життя, кооперування та партнерської міжрегіональної взаємодії.У зв'язку з цим М.І. Долішній та С.М. Злупко обґрунтовано підкреслюють зв'язок регіоналізації та втілення національної ідеї[5, с. 36]. Піддаючи критиці тих дослідників, які найкращим способом регіоналізації вважають створення країв за критерієм історично сформованої субетнічної єдності, вони зазначають, що держава має дбати не про субетнічну, а про морально-психологічну, культурно-національну єдність українського суспільства незалежно від регіону[5, с. 39]. Зауважимо до цього, що постіндустріальна регіоналізація змінює концептуальний підхід до національної самоідентифікації. Вона потребує формування нової наднаціональної культурної спільності, на основі якої структурується міждержавний та міжрегіональний інтеграційний простір[18, с. 50]. Глобалізація примусово створює умови розвитку, які потребують взаємодії спільнот людей у масштабах, що перевищують територіальний простір держав. У світі розповсюджуються соціальні практики, які вже не базуються на принципі національної ідентичності і за своєю суттю є позадержавними, позарегіональними, позатериторіальними формами самоорганізації економічних, політичних та інших акторів.

Узагальнюючи вищевикладене, звернемо увагу на науково-прикладне значення концепту культурно-економічної регіоналізації як складової методології регіональної політики. Сутність цього концепту передбачає:

  • перегляд методології регіональної політики, яка не може бути обмежена уявленням про регіон як тільки адміністративно-територіальну одиницю.

  • визначення предметного поля нової регіоналізації, до якого мають увійти інформація, комунікація, розвиток людських та інтелектуальних ресурсів, мобільні фінансові потоки, узгодження міжрегіональних інтересів, формування сучасних соціальних практик та цінностей.

  • розробку стратегії суспільного розвитку з точки зору його регіоналізації на основі формування інституцій інформаційного суспільства, що базуються на прийнятті владних рішень, орієнтованих на "сітьову" (горизонтальну) взаємодію органів влади з економічними, політичними, освітніми, науковими та громадськими акторами;

  • стабільність законів та інституціональних структур, що гарантують демократію, верховенство закону, забезпечення прав людини, наявність діючої ринкової економіки тощо;

  • створення умов для повноцінного використання можливостей регіонів та міст як суб'єктів міжнародного права;

Нова регіоналізація потребує розробки системи поглядів на механізми регіональної політики, спрямованих на локалізацію економічних, управлінських, технологічних, соціокультурних змін, формування точкових соціальних практик (незалежно від регіональної приналежності), які відповідають світовим стандартам та діяльність яких базуються на розвинутій інформаційно-комунікаційній інфраструктурі, інформаційній взаємодії. На таких змінах, хоча і поза контекстом проблеми регіоналізації, наполягають інші дослідники, які займаються новими підходами до розвитку міст та регіонів України [2, с.8]. Додамо до цього, що зазначені зміни мають бути концептуально оформлені як заходи (програма) нової регіоналізації, яка є необхідним механізмом інституціоналізації інформаційного суспільства України та її включення в глобалізаційні процеси.

Література

  1. Баррозо Х. М. Виступ перед слухачами Лісабонської Ради 14 березня 2005 року. Метод доступу: http://dialogs.org.ua/

  2. Бойко-Бойчук О.В., Васюник І.В., Верланов Ю.Ю. , Качур П.С. Нові підходи до розвитку міст та регіонів (Методологічні засади державно-правових експериментів). – К.: Міленіум, 2003. – 134 с.

  3. Гидденс Э. Устроение общества: очерк теории структурации. – М.: Академический проект, 2003. – 528 с. ("Концепции").

  4. Гогіна Л. М. Удосконалення адміністративно-територіального устрою України з урахуванням відповідного досвіду країн Центральної та Східної Європи // Бакуменко В.Д., Гогіна Л.М. та ін. Європейські орієнтири адміністративного реформування в Україні: Моногр. / За заг. ред. В.Д. Бакуменка, В. М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – с. 93 – 126.

  5. Долішній М.І., Злупко С.М. Втілення національної ідеї у процес реалізації механізму регіональної політики // Регіональна політика та механізм реалізації / За ред. М.І. Долішного. – К.: Наукова думка, 2003. (Проект "Наукова книга). – с. 35 – 40.

  6. Долішній М.І., Симоненко В.К.Макрорегіоналізація України як основа здійснення регіональної політики // Регіональна політика: Методологія, методи, практика / НАН України. Інститут регіональних досліджень / Відп. ред. М.І. Долішній. – Львів, 2001. – с. 24 – 36.

  7. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество, культура / Пер. с англ. Под научн. ред. О.И. Шкаратана. – М.: Гос. ун-т. Высш. шк. экономики, 2000. – 606 с.

  8. Керецман В. Наднаціональне регулювання регіонального розвитку в ЄС: виклики для України// Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. / Рекол.: С.М. Серьогін (гол. ред.) та ін. – Д.: ДРІДУ, 2004. – Вип. 1 (15). – с. 21 –27.

  9. Керецман В.Ю. Державне регулювання регіонального розвитку: теоретичні аспекти: Монографія. -К.: Вид-во УАДУ, 2002. -188 с.

  10. Коротич О. Характеристика та ознаки регіонів субнаціонального рівня // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. / Редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) та ін. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2004. – Вип.. 4 (18). – с. 195 – 204.

  • <<
  • 1 2 3
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...