WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Глобалізація як фактор культурно-економічної регіоналізації -

Глобалізація як фактор культурно-економічної регіоналізації -

Глобалізація як фактор культурно-економічної регіоналізації

Глобалізація суспільного розвитку має важливі наслідки для держави. Під впливом цього процесу в кожній окремій країні створюються свої ядра - мегаполіси або найбільш розвинуті регіони країни, через які здійснюється включення економіки країни у світові процеси. Органи центральної влади за цих умов не завжди можуть врахувати специфічність регіональних проблем. Західна Європа, орієнтуючись на методологію нового регіоналізму, остання модифікація якого звучить як "відкритий регіоналізм", створює нормативне поле, у якому регіони стають активними міжнародними суб'єктами регіональної політики. Документ "Agenda –2000", де зафіксовані основні положення єврорегіональної політики, підтверджує тенденцію посилення ролі регіонів, що є розвитком загальної ідеї "Європи регіонів", яка тісно пов'язана з поняттям регіоналізації. В Україні на цей час активно здійснюється науковий пошук змісту поняття регіоналізації як категорії регіоналістики та одного із напрямків регіональної політики, концептуальні основи якої мають відповідати сучасному глобалізаційному (постіндустріальному) етапу розвитку суспільства. Однак поки що створення всеохоплюючих концепцій, які дають цілісну картину наслідків взаємопов'язаних процесів глобалізації та регіоналізації, належить до справ майбутнього.

Різні аспекти регіоналізації були проаналізовані вітчизняними дослідниками В. Андерсеном, М.І. Долішнім, В.В. Лісничим, Н.В. Мирною, С.А. Романюком, В.К. Симоненком, В. Фесенком, М. Шаповаленко, М.О. Шульгою тощо. Вони розглянули співвідношення понять регіоналізму та регіоналізації у контексті європейського досвіду, роль та місце регіонів в глобалізаційному процесі, політичні аспекти взаємовідносин "центр – регіони", можливі моделі регіоналізації, переваги та ризики регіоналізації, роль національної ідеї як процесу реалізації механізму регіональної політики, теоретичні проблеми соціально-економічного районування і вдосконалення адміністративно-територіального устрою України тощо. У цих дослідженнях терміни регіоналізм і регіоналізація розуміються як антоніми централізму і централізації. Узагальнено цей підхід до регіоналізації може бути представлений в категоріях інституційних змін на національному та субнаціональному рівнях, соціально-економічного районування (регіонування), як процес обґрунтування територіального поділу на макрочастини (макрорегіоналізацію) [6, с. 24]. На погляд автора, у цих дослідженнях фрагментарно приділяється увага тим глобалізаційним факторам диференціації регіонів, наслідком впливу яких є нерівне положення внутрішньодержавних регіонів з точки зору їх культурно-економічної конкурентоспроможності на національному і міжнародному рівнях.

Загальновизнаним інструментом розв'язання цієї проблеми є регіональна політика розвитку людських ресурсів. Передумовою та механізмом її впровадження в сучасних умовах стає культурно-економічна регіоналізація. Процеси культурно-економічної диференціації регіонів, що відбуваються в умовах глобалізації, та їх вплив на регіональну політику, ще не є достатньо дослідженими, а сам конструкт, яким вони позначаються ще тільки входить в науковий лексикон[14]. Метою цього дослідження є розкриття сутності концепту культурно-економічної регіоналізації, яку окремі автори ще називають геокультурною, новою або постіндустріальною регіоналізацією. З цією метою у статті проаналізовано основні глобалізаційні фактори впливу на регіоналізацію в культурно-економічному відношенні, її особливості в умовах сучасного "сітьового" суспільства в контексті формування новітніх соціальних практик та формування національної самоідентичності.

Розкриття змісту концепту культурно-економічної регіоналізації передбачає застосування понятійного арсеналу, який виходить за рамки концептуальних уявлень теорії районування (регіонування), які спираються на визначення меж територій за тими чи іншими ознаками та критеріями. Зважаючи на те, що питанням визначення регіону науковою спільнотою приділено достатньо уваги, ми, не зупиняючись на цьому, відсилаємо до публікацій, де достатньо повно наведені характеристики та зроблено огляд ознак регіонів відповідно до різних дослідницьких підходів [9; 10]. Контекст нашої проблематики потребує врахування досягнень сучасних соціально-філософських теорій, у яких осмислюються ті чи інші реалії постіндустріального етапу розвитку суспільства.

З огляду на реалії "інформаціонального", ("сітьового") суспільства, теорію якого найбільш комплексно розроблено іспанським філософом М. Кастельсом, концепт регіоналізації вже не може обмежуватись уявленнями про соціально-економічне районування, або районування, яке здійснюється за критеріями адміністративно-територіального поділу. Територіальне впорядкування за тими чи іншими критеріями та (або) легітимізація органів влади на певних територіях (адміністративна регіоналізація) виступає одним із варіантів регіоналізації, яким не вичерпуються інші можливості формування цілей регіональної політики і регіональної ідентичності. Під впливом глобалізації та інформатизації територіальний простір значною мірою змінює свої властивості бути основним ресурсом життєдіяльності людей. Постіндустріальна регіоналізація концептуально більшою мірою вписується в принципово іншу систему поглядів, яка не прив'язана до території. Її суть полягає у розгляді району (регіону) як суто розумової, інтелектуальної конструкції, яка дає змогу досліднику впорядкувати інформацію у територіальному відношенні. Такий підхід поки що не знаходить широкої підтримки вітчизняних дослідників і, зокрема підданий критиці М.І. Долішнім [6, с. 26]. Вітчизняна регіоналістика дотримується поглядів, згідно яких розв'язання проблем побудови дійового механізму державного управління регіонами України неможливе без визначення поняття "регіон" та його ідентифікації з конкретним територіальним простором нашої країни[10, с. 195].

Вплив інформаційно-комунікаційних технологій на сучасне суспільство, в тому числі на регіоналізацію територій, змушує шукати більш адекватну відповідь на проблеми глобалізації. Інформація становиться системоутворюючим фактором розвитку суспільства, ключовою характеристикою якого є сітьова логіка організації соціальної структури в глобальному, регіональному, локальному аспектах. Глобальна економіка, стверджує іспанський філософ, характеризується своєю взаємозалежністю, своєю асиметрією, своєю регіоналізацією, зростаючою диверсифікацією у кожному регіоні, своїм вибірковим входженням у світові процеси[7, с. 117]. Вибіркове (точкове) входження окремих територіальних утворень (фрагментів або зон територій) у світові процеси є наслідком нової постіндустріальної регіоналізації, яка відбувається не за критеріями адміністративно-територіальної приналежності, а за критеріями культурно-економічної ідентичності. Це й зумовлює необхідність перегляду концепту регіоналізації з точки зору постмодерної методології.

В цьому аспекті методологічно важливими є дослідження Ентоні Гіденса, який розглянув явище регіоналізації з позицій теорії структурації. Структурація (структурування) – це процес оформлення соціальних систем, які організуються та відтворюються через взаємодію (соціальні практики) соціальних акторів та груп. Цей процес нерозривно пов'язаний із структурою, під якою вчений розуміє правила та засоби, на основі яких функціонує соціальна система. Правила та засоби є структурними особливостями системи. Одночасно вони є способом і наслідком соціальної практики, яка створює систему. Виходячи з цих конструктів Е. Гіденс розкриває регіоналізацію як: а) структурацію соціальної поведінки (соціальної системи); б) локалізацію (встановлення місцезнаходження) та зонування загальноприйнятих соціальних практик в просторі-часі [3, с.186]; в) правила та способи, які є інструментом просторово-часової організації локальностей у рамках глобальних соціальних систем[3, с. 190].

Запропоноване Е. Гіденсом трактування регіоналізації розширює концептуальні уявлення про процеси регіоналізації у постіндустріальному світі, в якому зростання регіонів вбачають не у концентрації матеріальних ресурсів і адміністративних повноважень на певній території (адміністративна регіоналізація), а у зростанні культурно-економічного потенціалу та мобілізації людського капіталу в окремих локальних зонах, у сітьовій (інформаційній) взаємодії територіально розподілених системних акторів регіонального розвитку (культурно-економічна регіоналізація). Постіндустріальне суспільство формує новий підхід до регіональних процесів, в якому основним є організація саморозвитку регіонів, які базуються на формуванні відповідних соціальних практик та встановленні правил та способів функціонування соціальних спільнот. Нова (культурно-економічна) регіоналізація – це просторово-фрагментарна локалізація культурної, економічної та інших видів діяльності, які узгоджуються в часі із світовими ритмами суспільного життя, базуються на новітніх соціальних практиках - розробці нових технологій і продуктів (в тому числі управлінських), створенні інформаційно-комунікаційної інфраструктури та розвиненої системи соціально-культурних послуг.

Нові соціальні практики в європейських країнах активно формуються на локальному рівні під впливом глобалізаційних процесів в межах кожної окремої держави. Загальні закономірності впливу виявляються у наступному:

  • органи публічної влади стають об'єктами впливу з боку міжнародних структур (ООН, Рада Європи, структури ЄС, ВТО, МВФ, Світовий банк, транснаціональні компанії тощо);

  • створюються нові зони впливу та співвідношення можливостей соціальних акторів у сферах, які раніше знаходились під інклюзивним контролем держави, знижується роль адміністративного ресурсу в регулюванні економічних, політичних та інших процесів;

  • виникає феномен сітьової (горизонтальної) взаємодії на недержавному рівні. На цій основі формуються нова коаліційність політичних, економічних, громадських акторів, нові інформаційні зв'язки (інформаційні вузли), через які вони включаються в глобальні структури та процеси;

  • виникає імператив міжрегіональної взаємодії (як всередині держави так і поза її межами), яка визначається не адміністративним та матеріальними ресурсами, а економічною доцільністю, рівнем культури здійснення економічної, політичної та інших видів діяльності;

  • створюється інтернаціональне комунікаційне середовище, в якому розповсюджуються певні цінності, певні оціночні стандарти та соціально-психологічні установки.

  • <<
  • 1 2 3
  • >>

 
 

ֳ

...