WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Сітьова парадигма територіального розвитку як наукова проблема -

Сітьова парадигма територіального розвитку як наукова проблема -

Сітьова парадигма територіального розвитку як наукова проблема

У статті обґрунтовується актуальність дослідження сітьової парадигми територіального розвитку як концептуальної основи регіональної політики на постіндустріальному етапі розвитку суспільства. У ході дослідження розкриваються особливості територіального розвитку в умовах глобалізації та формування інституцій інформаційного суспільства, історична логіка зміни парадигм розвитку, теоретичні джерела дослідження сітьової парадигми розвитку.

Ключові слова: сітьова парадигма розвитку, парадигма міжрегіонального перерозподілу, парадигма "полюсів зростання", інформатизація, регіоналізація, постіндустріальна цивілізація, інформаційні та когнітивні ресурси розвитку.

Під парадигмою ми розуміємо зразок, приклад, еталон, які застосовуються для доказу певних смислових зв'язків між явищами тієї чи іншої сфери, розв'язання виникаючих проблем, методи та принципи дослідження. Парадигма, реалізована у практичну діяльність, представляє собою сукупність основних принципів та правил (писаних і неписаних), які визначаються не лише регламентуючими документами, а й сукупністю норм, цінностей, зразків поведінки, які діють часто не тільки на свідомому, але й на неусвідомленому рівнях. З точки зору концепту парадигми сьогодні часто досліджуються різні сфери суспільної діяльності, трансформація яких базується на новому баченні цілей та перспектив, встановленні кардинально інших принципів розвитку[6; 17; 18; 19]. В цьому плані парадигма може характеризувати зміни у системі публічного управління, у сфері місцевого та регіонального розвитку тощо.

Сітьова парадигма територіального розвитку як наукова проблема може розглядатись у двох площинах:

а) з точки зору розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, що передбачає дослідження інформаційно-технологічних і правових питань розвитку Мережі, проблем формуванняінформаційної культури як здобуття технологічних знань, впровадження інформаційної системи "електронний уряд" тощо. Цим питанням, зокрема присвячені праці В.М. Брижка, О.М. Гальченка, В.С. Цимбалюка, О.А Орєхова, А.М Черноброва, Л.С Винарика, Я.Г. Берсуцького, А.Н. Щедрина, И.В. Клименка, Г.С. Литвинова та інших[3; 4; 11];

б)з точки зору впровадження у суспільні відносини сітьової логіки взаємодії суб'єктів територіального розвитку. У цьому плані виникають проблеми оптимальної моделі регіональної політики, питання співвідношення різних парадигм територіального розвитку, які відрізняються одна від одної принципами, методами засобами як організації діяльності самого суб'єкту відносин, так і його впливу на об'єкт діяльності.

Характерною ознакою сучасного етапу розвитку методології регіональної політики є зростання долі критичного аналізу „парадигми міжрегіонального перерозподілу", яка в Україні виражена у практиці механічного перерозподілу ресурсів від одних регіонів до інших. Науковий аналіз такого підходу до територіального розвитку було здійснено рядом українських та зарубіжних вчених, зокрема, серед них М. І. Долішній, С.М. Злупко, В.Ю. Керецман, Лексин, А.Н. Швецов та інші[6; 7; 10; 14]. Основним результатом аналізу є висновок, що регіональна політика перерозподілу у сучасних умовах має обмежений характер і не може адекватно врахувати тенденції сучасного суспільного розвитку. Вона певною мірою і на певний час підвищує доходи та рівні споживання у відсталих територіях, однак не може бути фактором підтримки динаміки їх сталого розвитку.

В умовах інформаційного суспільства засобами територіального розвитку стають інтелект людини, її творчий потенціал, інформація та знання, а методи впливу органів публічного управління базуються на застосуванні установок сітьової парадигми, які передбачають використання інформаційно-комунікативних технологій, інформаційних ресурсів, партнерських, горизонтальних (сітьових) відносинах та когерентній взаємодії з системними акторами суспільного розвитку. Відповідно зростання економіки визначається більшою мірою не матеріальними, а інформаційними ресурсами, інформаційно-інтелектуальною діяльністю та спроможністю продукувати нові знання.

Закономірності територіального розвитку обумовлюються фундаментальними зрушеннями, які пов'язані з глобалізацією, інформатизацією та регіоналізацією суспільного життя. Поки що немає всеохоплюючих концепцій, які можуть дати цілісну картину наслідків цих процесів. Вони створюватимуться у міру того, як розроблятиметься необхідна методологічна база. Як справедливо стверджують В.Д. Бакуменко, В.М. Князєв, Ю.П. Сурмін, сьогодні гостро відчувається дефіцит теоретичних побудов щодо моделі розвитку українського суспільства в умовах реформ, глобалізації, європейської інтеграції, входження в постіндустріальну інформаційну цивілізацію[2, с.22]. Недостатність теоретико-методологічних уявлень стосується також впровадження сітьової парадигми розвитку, яка будується на основі переважно владно-горизонтальних зв'язків суб'єктів влади і суспільства та інформаційній взаємодії, яка стає домінуючою формою взаємовідносин на постіндустріальному етапі його розвитку.

Недостатність теоретико-методологічної бази застосування сітьової парадигми як інструментарію дослідження соціальних процесів та територіального розвитку визначає мету цього дослідження. Вона полягає в обґрунтуванні актуальності постановки проблеми розгляду територіального розвитку у контексті нової (сітьової) парадигми як концептуальної основи регіональної політики на постіндустріальному етапі розвитку суспільства. У ході дослідження вирішуватимуться такі завдання як розкриття особливості територіального розвитку в умовах глобалізації економіки та формування інституцій інформаційного суспільства, історичної логіки зміни парадигм розвитку та теоретичних джерел дослідження аспектів сітьової парадигми розвитку.

Застосування концепту сіті виходить на рівень осмислення соціальних процесів та їх розвитку. Це, в свою чергу, потребує теоретичного узагальнення характеристик соціальних процесів з точки зору категорійного інструментарію синергетики, соціальної філософії, філософії політики, політологічних концепцій влади. У цьому відношенні в Україні є тільки поодинокі наукові праці - Є. Марчука, Т. Сенюшкіної, В. Токовенка, у яких було продемонстровано евристичність сітьового підходу для аналізу окремих аспектів соціальних процесів, розвитку методології управління етнічними конфліктами, удосконалення політико-правових відносин в контексті співвідношення державного управління і державного менеджменту[16; 20; 21]. Автору невідомі вітчизняні праці, в яких було б застосовано інструментарій сітьового підходу для аналізу проблематики територіального розвитку.

З'ясування цих питань є підґрунтям для теоретичного обґрунтування зміни цілей політики розвитку на регіональному, національному та міжнародному рівнях; моделі самоорганізації (саморегулювання) регіонального розвитку, що базується на інформаційній взаємодії системних суб'єктів місцевого та регіонального розвитку, моделі організації професійних сітей; ролі та значення у цьому процесі інформаційно-комунікативних технологій, інформації та знання, соціального капіталу, сукупність яких ми називаємо ресурсами інформаційного суспільства.

Регіоналізація, регіоналізм, регіональний розвиток є традиційними методологічними та науково-прикладними проблемами теорії державного управління. Вони не втратять актуальності навіть у віддаленій перспективі, але на кожному історичному етапі вони набуватимуть нової якості. Принципово іншими стають проблеми регіонів в умовах глобалізації економіки та формуванні інституцій інформаційного суспільства. Констатація цього факту обумовлює необхідність розуміння логічного зв'язку загального поступу наукових знань з історичною практикою регіональної політики, виникненням та формуванням сітьової парадигми як сучасної концептуальної основи територіального розвитку в умовах становлення в Україні інформаційного суспільства.

  • <<
  • 1 2 3
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...