WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Поняття та сутність нової регіоналізації -

Поняття та сутність нової регіоналізації -

Зазначена варіативність застосування терміну "регіоналізація" має раціональне пояснення. Вона обумовлена, на наш погляд, двома основними причинами: по-перше, поєднанням традицій, що склались, з однієї сторони, на основі критичного осмислення теорії районування, розробленої ще в радянські часи, з іншої – на основі аналізу європейського досвіду регіональної політики, в рамках якої регіоналізація розуміється як процес, пов'язаний з децентралізацією державної влади, по-друге, намаганням авторів акцентувати увагу на конкретних аспектах регіональної політики, які можуть стосуватись нового адміністративно-територіального поділу, децентралізації, інституційних або інших змін.

З'ясування методологічного змісту поняття потребує дотримання принципу інваріантності, який, як відомо, дає можливість встановлювати нові співвідношення подій на основі знання про вже встановлені співвідношення. Це стосується також поняття регіоналізації, інваріантний зміст якого не може бути встановлений у вузьких методологічних рамках теорії районування та регіоналістики, що відірвана від сучасних соціально-філософських теорій, у яких осмислюються реалії постіндустріального етапу розвитку суспільства. З цієї точки зору свіжий погляд на регіоналізацію представлено у праці російських дослідників "На порозі нової регіоналізації Росії", де вона трактується як структурування процесів (розвитку) у просторі, виділення в ньому спільнот, відмінностей та меж[17]. Таке визначення, на наш погляд, містить інваріантне значення, але є занадто абстрактним для практичного використання і потребує конкретизації.

Для цього звернемось до важливих у контексті нашої проблематики положень соціально-філософської теорії "інформаціонального", ("сітьового") суспільства М. Кастельса. Одне з них стосується впливу інформаційних технологій на сучасне суспільство, в тому числі на розвиток (регіоналізацію) територій. У сучасних умовах інформація становиться системоутворюючим фактором розвитку суспільства, ключовою характеристикою якого є сітьова логіка організації соціальної структури в глобальному, регіональному, локальному аспектах. Глобальна економіка, стверджує іспанський філософ, характеризується своєю взаємозалежністю, своєю асиметрією, своєю регіоналізацією, зростаючою диверсифікацією у кожному регіоні, своїм вибірковим входженням у світові процеси[12, с. 117]. Це означає, що з огляду на реалії сітьового суспільства, концепт регіоналізації вже не може ґрунтуватись тільки на уявленнях про соціально-економічне районування, або районування, яке здійснюється за критеріями адміністративно-територіального поділу. Під впливом глобалізації та інформатизації територія (територіальний простір) втрачає свої основні властивості реального або потенційного ресурсу життєдіяльності людей. Відповідно регіоналізація вже не може розглядатись тільки як засіб територіального впорядкування та (або) як процес легітимізації органів влади на певних територіях (адміністративно-територіальна регіоналізація). Постіндустріальна регіоналізація (нова регіоналізація) концептуально більшою мірою вписується в принципово іншу систему поглядів, яка поки що не знаходить підтримки вітчизняних дослідників і, зокрема піддана критиці М.І. Долішнім. Її суть полягає у розгляді району (регіону) як суто розумової, інтелектуальної конструкції, яка дає змогу досліднику впорядкувати інформацію у територіальному відношенні [ 10, с. 26].

Для розкриття сутності нової регіоналізації слід задіяти більш широкий понятійний арсенал. При аналізі суспільних процесів сучасна соціологія оперує поняттями "структурація", "структура", "система", "простір", "час". Застосовуючи ці конструкти соціолог Ентоні Гіденс розглянув явище регіоналізації з позицій теорії структурації[7]. Структурація (структурування) – це процес оформлення соціальних систем, які організуються та відтворюються через взаємодію (соціальні практики) соціальних акторів та груп. Цей процес нерозривно пов'язаний із структурою, під якою вчений розуміє правила та засоби, на основі яких функціонує соціальна система. Правила та засоби є структурними особливостями системи. Одночасно вони є способом і наслідком соціальної практики, яка створює систему. Виходячи з цих конструктів Е. Гіденс розкриває регіоналізацію як: а) структурацію соціальної поведінки (соціальної системи); б) локалізацію (встановлення місцезнаходження) та зонування загальноприйнятих соціальних практик в просторі-часі[7, с.186]; в) правила та способи, які є інструментом просторово-часової організації локальностей у рамках глобальних соціальних систем[ 7, с. 190].

Запропоноване Е. Гіденсом трактування регіоналізації розширює концептуальні уявлення про регіональну політику, яка має проводитись відповідно до реалій постіндустріального світу, у якому зростання регіонів вбачають не у концентрації основних ресурсів і адміністративних повноважень, а у зростанні організаційного потенціалу та мобілізації соціального капіталу за рахунок сітьової (інформаційної) взаємодії системних акторів регіонального розвитку. Нова регіоналізація – це просторово-фрагментарна локалізація економічної та інших видів діяльності, які узгоджуються в часі і базуються на нових соціальних практиках - розробці нових технологій і продуктів (в тому числі управлінських), створенні інформаційно-комунікаційної інфраструктури та розвиненої системи соціально-культурних послуг.

Результатом такої регіоналізації є створення трансадміністративних регіонів, які не мають єдиного центру. Цей екстериторіальний регіон як інтелектуальна конструкція представляє собою спільноту акторів, що встановлює систему інформаційних зв'язків на основі єдності культурно-економічних, культурно-технологічних та моральних цінностей, взаємних інтересів (економічних, політичних, культурних, наукових тощо), спільних інфраструктур, інноваційного середовища, інформаційних ресурсів та технологій їх використання. З точки зору організаційного забезпечення не існує принципових обмежень у встановленні таких зв'язків, які сприяють регіональному розвитку. Для цього суб'єкт дії, який територіально знаходиться в одному регіоні, має відчувати зв'язок не з адміністративним центром окремого регіону (держави), а з усіма регіонами держави (культурно-економічними центрами держави), і, якщо додати до цього глобальний контекст, – з культурно-економічними центрами світу. Їх взаємодія визначатиметься не місцем знаходження, а спроможністю засвоїти нові соціальні практики та цінності інформаційного суспільства, увійти у культурно-економічний простір, який існуватиме паралельно із простором адміністративного регіону.

Практичне призначення концепції нової регіоналізації полягає в розробці системи поглядів на механізми регіональної політики, спрямованих на саморозвиток, локалізацію економічних, управлінських, технологічних, соціокультурних змін, формування точкових соціальних практик (незалежно від регіональної приналежності), які відповідають світовим стандартам, та діяльність яких базуються на розвинутій інформаційно-комунікаційній інфраструктурі та інформаційній взаємодії. На таких змінах, хоча і поза контекстом регіоналізації, наполягають інші дослідники, які займаються новими підходами до розвитку міст та регіонів України [3, с.8]. Нова регіоналізація принципово відрізняється від підходів адміністративно-територіальної регіоналізації та макрорегіоналізації, оскільки в її рамках пріоритетного значення набувають інформація, комунікація, інтелектуальні ресурси та мобільні фінансові потоки. Адміністративно-територіальна реформа, яка сьогодні планується до впровадження, має стати передумовою нової регіоналізації. Остання є необхідним механізмом та неминучим результатом інституціоналізації інформаційного суспільства України, її включення в глобалізаційні процеси.

Література

  1. Андерсен В. Проблеми регіоналізації України: теорія, практика, перспективи (на прикладі Одеського регіону) // Розвиток України в регіональній перспективі: політичні, економічні, соціальні проблеми регіоналізації: Конф. укр. випускників програм наук. стажування у США: Виступи учасників та дискусія, Харків, 25-27 травня 2001 р. / Kennan Institute; Woodrow Wilson International Center for Scholars / Відп. ред. О. Гарань. — К.: Стилос, 2002. — с. 31 – 48.

  2. Богорад О.Д., Тевелєв О.М., Падалка В.М., Підмогильний М.В. Регіональна економіка. Словник-довідник. - К., 2004. Метод доступу: http://www.eru.org.ua/index.php?page=883

  3. Бойко-Бойчук О.В., Васюник І.В., Верланов Ю.Ю. , Качур П.С. Нові підходи до розвитку міст та регіонів (Методологічні засади державно-правових експериментів). – К.: Міленіум, 2003. – 134 с.

  4. Борденюк В. Децентралізація державної влади як явище державно-правового життя: поняття, суть та форми (види) // Збірник. наук. праць НАДУ. – Вип. 2. - К.: Вид-во НАДУ, 2004.- С. 387 –398.

  5. Борденюк В. Деякі проблеми реформування інститутів публічної влади на місцях у контексті державної регіональної політики // Збірник наук. праць УАДУ . – Вип. 2, ч. 1.- К.: Вид-во УАДУ, 2000.- С. 21 - 31.

  6. Вакуленко В.М. Мамонова В.В., Шаров Ю.П. Стратегічне планування на місцевому та регіональному рівнях: Навч. посібник / Рец. І.В. Розпутенко, В.С. Лазаренко. – Ужгород: Патент, 2004. – 198 с.

  7. Гидденс Э. Устроение общества: очерк теории структурации. – М.: Академический проект, 2003. – 528 с. ("Концепции")

  • <<
  • 1 2
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...