WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Парадигма нового регіоналізму як концептуальна основа регіональної політики в умовах інформаційного суспільства -

Парадигма нового регіоналізму як концептуальна основа регіональної політики в умовах інформаційного суспільства -

Політологічна концепція влади, що спирається на зазначені вище принципи, орієнтує на зміни концептуальних підходів до національної стратегії суспільного розвитку та до державної регіональної політики (далі - ДРП), яка є її складовою. Зміни стосуються, насамперед, переходу від переважно вертикальних способів взаємодії держави з суб'єктами МРР до переважно горизонтальних стосунків, від моноцентричної моделі ДРП до поліцентричної моделі і самоорганізації МРР. В цьому ми вбачаємо логічний зв'язок між розвитком концепцій влади, формуванням елементів ІС , виникненням та розповсюдженням теорії нового регіоналізму. Основні постулати останньої спираються на:

  • визнання соціального капіталу, інформації та знань як ключового фактору розвитку територій на основі поширення і впровадження технологій та інновацій;

  • необхідність утворення спеціальних інституцій (організаційних структур), які цілеспрямовано займаються розв'язанням проблем МРР. Серед головних їхніх завдань – надання інформації та консультацій[21].

  • децентралізацію регіональної політики, передачу більшої частини повноважень з її реалізації з центрального на регіональний та місцевий рівні;

  • необхідність переходу від політики фінансової підтримки та розвитку інфраструктури окремих адміністративно-територіальних одиниць до політики просторового розвитку - збалансованого розвитку всієї території (країни, групи країн) за рахунок створення регіональних мереж (партнерств) розвитку;

  • пріоритетну орієнтацію регіональної політики на мікро та мезо рівні, на яких найбільш ефективно можуть бути реалізовані програми просторового розвитку;

  • необхідність впровадження принципів поліцентричності (багаторівневого характеру прийняття рішень) та варіативності у формуванні програм регіонального розвитку як відповіді на багатоваріантність соціально-економічної ситуації в регіонах та громадах, бажання зберегти специфіку та забезпечити сталість місцевої економіки;

  • інституалізацію колективних інтересів, впровадження контрактної культури відносин між державою, органами публічного управління місцевого та субнаціонального рівня та системними акторами МРР, що є основою активізації соціального капіталу, налагодження соціального партнерства (сітьового співробітництва) між органами публічного управління всіх рівнів, бізнесом, громадським сектором,;

Зазначені методологічні постулати нового регіоналізму, як ми бачимо, є елементом загального поступу знань про суспільний розвиток. Вони мають важливе значення для ефективного проведення політичної реформи в Україні, яка передбачає впровадження повноцінного самоврядування на регіональному рівні (законопроект № 3207-1). Сфера діяльності держави з регулювання економічних, соціальних, політичних процесів суспільного розвитку в просторовому, регіональному відношенні не зазнала суттєвих змін за часів незалежності[25, с. 4]. Як і раніше ДРП в Україні спирається на моноцентричну концепцію влади та індустріальний тип розвитку. Це має вияв, по-перше, у направленості ДРП на розв'язанні майже виключно проблем індустріальної економіки, а саме на вирівнюванні регіональних диспропорцій різних її галузей, по-друге, у використанні управлінського методу "згори-донизу", тобто за допомогою прямих державних інвестицій у виробничу сферу з конкретними стимулами та пільгами, що розраховані на підтримку підприємств тієї чи іншої галузі[26, с. 290]. Заплановані політичною реформою системні інституційні зміни, актуалізують вирішення взаємопов'язаних задач, які необхідно здійснювати у контексті вимог ІС. Це потребує: по-перше, перегляду функціональної ролі державних інститутів та органів управління в с системі суспільного управління; по-друге, розширення самостійності органів регіонального та місцевого самоврядування в розробці та реалізації регіональної політики; по-третє, розвитку всієї системи місцевого самоврядування, по четверте, підсилення складової ДРП, яка спрямована на розвиток соціального капіталу в регіональному аспекті.

Такі перетворення відповідають вимогам закону необхідної різноманітності (У. Ешбі). Вони означають перехід від моноцентричної структури економіки та влади до полісуб'єктної (поліцентричноі), що передбачає домінування процедур та методів координуючого ("сітьового") впливу, а не централізованого управління. Це, в свою чергу, актуалізує необхідність з'ясування змісту процесу самоорганізації МРР, який є недостатньо дослідженим. У цьому контексті, на наш погляд, необхідно зосередити увагу, окрім питань інституційного дизайну, на соціокультурних факторах ефективності роботи інституцій, під впливом яких формується соціальний капітал місцевих та регіональних громад. Як переконливо довів у своєму дослідженні Роберт Д. Патнам, інституційна реформа не завжди змінює фундаментальні принципи політики[23, с. 31]. Методологічним принципом в цьому відношенні виступає твердження Ф.А. Гаєка про те, що відповіді на багато невідкладних суспільних питаньнашого часу треба шукати в пізнанні принципів, які лежать поза суто економікою чи будь-якими іншими окремими дисциплінами[6, с. 11]. З цієї точки зору потребують додаткового дослідження механізми регіоналізації в Україні, які під впливом реалій ІС від суто адміністративних мають трансформуватись в соціокультурні на основі формування сіті соціального партнерства.

Література

  1. Бойко-Бойчук О., Хорунжий А.Практикум ефективної влади (Стратегії впровадження адміністративної реформи на місцевому рівні). ЦСЕРУП, ООО "Ксінакс". – Миколаїв: Атол, 2002. – 188 с.

  2. Борденюк В. Децентралізація державної влади як явище державно-правового життя: поняття, суть та форми (види) // Зб. наук. пр. НАДУ. – Вип. 2. - К.: Вид-во НАДУ, 2004.- С. 387 –398.

  3. Борденюк В. Деякі проблеми реформування інститутів публічної влади на місцях у контексті державної регіональної політики // Зб. наук. пр. УАДУ . – Вип. 2, ч. 1.- К.: Вид-во УАДУ, 2000.- С. 21 - 31.

  4. Бочок М.П.,Бутко М.П., Котельников Д.І. Управління регіоном: Навчальний посібник - Чернігів: Сіверянська думка, 2001. -279 с.

  5. Воронов І.О. Політологічні теорії XX століття: Моногр. – К.: Генеза, 2004. – 288 с.

  6. Гаєк Ф.А. Конституція свободи / Пер. з англ.. М. Олійник, А. Королишина. – Л.: Літопис. – 556 с.

  7. Гудак В., Линевич Г., Бойко-Бойчук О. та ін. Розвиток громад і регіонів України / За ред. С. Максименка. – К.: Логос, 1999. – 164 с.

  8. Державне управління. Філософські, світоглядні та методологічні проблеми: Моногр./ Кол. авт.; За ред. В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ. – Міленіум, 2003. – 320 с.

  9. Жаворонкова Г.В.Інформаційне підприємництво: інновації, консалтинг, маркетинг: Моногр. – К.: НАУ, 2003. – 366 с.

  10. Зайцева Л.М.Региональная система управления (организационно-методологический аспект): Моногр.. -Донецк: ИЭП НАН Украины, 1997. -335 с.

  11. Зайцева Л.М., Серьогін С.М., Антонов та ін. Методологічні підходи до визначення проблемних територій та напрями регулювання їх подальшого розвитку / За наук. і заг. ред. Л.М. Зайцевої: Моногр. – Д.: ДРІДУ НАДУ при Президентові України, 2003. – 144 с.

  12. Замогильний А. Сучасні концепції влади // Зб. наук. пр. НАДУ при Президентові України // За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – Вип. 2. - К.: Вид-во НАДУ, 2004.- С. 56 - 67.

  • <<
  • 1 2 3
  • >>

 
 

ֳ

...