WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Методологічні установки сітьової парадигми місцевого та регіонального розвитку: загальна характеристика основних ідей та принципів -

Методологічні установки сітьової парадигми місцевого та регіонального розвитку: загальна характеристика основних ідей та принципів -

Методологічні установки сітьової парадигми місцевого та регіонального розвитку: загальна характеристика основних ідей та принципів

Українські науковці, досліджуючи процеси, пов'язані з Інтернет, зосереджують свою увагу, насамперед, на інформаційно-технологічних і правових питаннях розвитку цієї інформаційної мережі, формуванні інформаційної культури як здобуття технологічних знань, проблемах впровадження інформаційної системи "електронний уряд" тощо[1; 5; 6; 7; 8; 12]. Зазначений аналіз має вийти також на рівень осмислення соціальних процесів та їх розвитку. Він здійснюється із застосуванням концепту сіті1, або "теорії сітей". Автору невідомі вітчизняні праці, в яких було б застосовано інструментарій сітьового підходу для аналізу проблематики місцевого та регіонального розвитку (МРР). Ця стаття має на меті розглянути основні ідеї та принципи, які покладені в основу сітьової парадигми, та виявити її методологічний потенціал для дослідження проблематики МРР в контексті світових тенденцій розвитку інформаційного суспільства.

Свою фундаментальність "теорія сітей" отримала у працях сучасного іспанського соціального філософа М. Кастельса, який розробив цілісну теорію, положення якої дозволяють оцінити наслідки впливу інформаційних технологій на сучасне суспільство[11]. Дослідник вводить у науковий лексикон неологізми "інформаціональне суспільство", "сітьове суспільство", які уточнюють зміст більш традиційного поняття інформаційного суспільства. На його погляд, такі феномени як інформація та знання були значущими для всіх історичних етапів й тому не відображають особливість "нової технологічної парадигми", яка у сучасних умовах стає основним фактором розвитку суспільства. Остання визначає спрямованість суспільної діяльності на накопичення знань та більш високі рівні складності в обробці інформації, яка розповсюджується через сучасні інформаційні мережі. Тому, на думку М. Кастельса, в сучасних умовах інформація становиться системоутворюючим фактором розвитку суспільства нового типу – "інформаціонального", "сітьового".

Ключовою характеристикою інформаціонального суспільства є сітьова логіка організації соціальної структури. Автор теорії сітей підкреслює, що він називає соціальну структуру інформаційної епохи сітьовим суспільством, оскільки "воно створено сітями виробництва, влади і досвіду, які утворюють культуру віртуальності в глобальних потоках, що пересікають час та простір"[11, с. 505]. Сутність сітьового суспільства полягає у функціонуванні соціальної структури на основі сіті інформаційних технологій, які зв'язують багатоманітних акторів певних сегментів суспільної діяльності, насамперед економічної. Домінуючими стають процеси та функції, які організуються за принципом сіті. Внаслідок розвитку комунікаційних мереж суспільство стає схожим на павутиння інформаційних зв'язків та взаємодій, його функціонування подібне до процесів, які відбуваються у Мережі. Іспанський філософ звертає увагу на соціальні зміни та диференціацію регіонів, які відбуваються під впливом технологічної революції: "глобальні мережі інструментального обміну селективно підключають або відключають індивідів, групи, райони і навіть країни відповідно до їх значущості для виконання цілей, що обробляються в мережі, у безперервному потоці стратегічних рішень"[11, с. 27]. В цьому твердженні підкреслюється визначальна роль інформаційних технологій як фактору ефективного суспільного розвитку.

Сіть за М. Кастельсом – це відкрита і необмежена структура, яка складається з інформаційних вузлів (кластерів). Важливість кожного з них визначається не домінуванням з точки зору наявності владних повноважень, а об'ємом накопиченої інформації та ефективністю її використання. Наприклад, важливість економічних інформаційних вузлів полягає в тому, що вони миттєво можуть організувати або припинити потік фінансових капіталів, впливаючи на долю цілих регіонів. Таким чином, джерелом влади і вирішальним чинником розвитку, в цьому контексті, є інформація, а не владні повноваження. Ця, інформаційна за своєю природою влада, реалізується в тому разі, якщо учасник сіті вміє маніпулювати кодами культури – цінностями, цілями, спільними задачами. Ці реальні процеси, які відбуваються в країнах західної демократії, дали підстави шведським апологетам сітьового суспільства А. Барду і Я. Зондерквисту зробити висновок, що наступає нова інформаційна епоха, в якій владу перебирає на себе так звана нетократія2, яка спроможна маніпулювати святинями буржуазії: недоторканістю особистості, виборною демократією, соціальною відповідальністю, системою права, банківською системою, фондовими ринками тощо[3, с.53]. Таке категоричне твердження, на наш погляд, стало абсолютизацією принципу сітьової логіки організації суспільних відносин та принципу інформаціоналізму (за М. Кастельсом). Не підтримуючи таку абсолютизацію, ми відносимо зазначені принципи також до методологічного інструментарію сітьової парадигми. Їх евристичний потенціал в розкривається в контексті конкретного соціального середовища та його політико-правових інститутів.

Таким чином, дослідження сітьових процесів пройшло шлях від їх вивчення виключно в контексті застосування інформаційних технологій як засобу активізації обміну даними, зростаючих потреб в обробці інформації, до екстраполяції закономірностей Мережі на соціальні процеси. Застосування поняття сіті до аналізу суспільних явищ спричинило появу таких понять як "сітьові структури", "сітьова економіка", "соціальні сіті", "політичні сіті", які стали конструктами сучасної теорії та практики побудови інформаційного суспільства. Міжнародна наукова спільнота дотримується думки, що інформаційно насичений соціум, організований за принципом сіті, стає активним і креативним. У відповідних сферах суспільної діяльності він формує зворотні зв'язки і генерує нові управлінські технології та моделі, пропонуючи в якості синергетичного управлінського продукту суспільно значущі проекти, експертизи, гіпотези, пропозиції, суспільні очікування. Тим самим сітьові процеси сприяють суспільному розвитку.

Методологічний інструментарій сітьової парадигми застосовується для аналізу різнопланових економічних, соціологічних і політологічних проблем [2; 3; 4; 7; 10; 13; 14; 18]. У тому числі він використовується для пошуку нових методологічних основ для створення інтегративної моделі владних відносин[3]. Окремі автори звертають увагу на те, що науковий статус "теорії сітей" не є чітко визначеним. Серед них є й такі, котрі категорично стверджують, що сітьовий аналіз як інструмент пізнання закономірностей інформаційного суспільства стане суспільною наукою, яка в майбутньому викликатиме найбільший інтерес[2, с. 211]. За їх думкою сітьовий підхід має стати невід'ємною частиною політичної, управлінської та організаційної культури нового тисячоліття. На сьогодні, тим не менш, його концептуальний опис - ще на початку формування. Зважаючи на це, ми не можемо розцінювати поняття сіті як всеохоплюючий пояснювальний засіб. З огляду на стан розробленості проблематики сіті, ми можемо інтерпретувати "сіть" скоріше як метафору, яка виконує роль осьової ідеї (термін Д. Белла). Вона є центральною у пошуках відповіді на питання щодо побудови концептуальної схеми, яка дає можливість: а) знайти причину деяких розрізнених подій або поглядів; б) оцінити та сформулювати проблему; в) визначити політику розвитку. В цьому сенсі концепт сіті є методологічним інструментом, який несе в собі потенціал евристичності у дослідженні проблематики організації соціуму та його розвитку, зокрема МРР.

Сітьова парадигма як методологія дослідження політики та політико-адміністративного управління спирається на поняття "політична сіть". В ньому фіксується зв'язок різних сфер суспільної діяльності з політикою держави, що формується спільно з іншими суб'єктами цієї сфери діяльності. Така сіть може бути сформована в різних галузях державної політики – розвиток підприємництва, аграрна, освітня політики тощо. Регіональна політика є окремою сферою державної політики, інструментом реалізації якої може бути сіть МРР, яка у вищезазначеному контексті є політичною сіттю. Правомірність трактування сфери МРР як одного з видів політичної сіті визначається тим, що ця сфера є комплексом структурних взаємовідносин між окремими політичними інститутами держави і суспільства, які всі разом є системними акторами МРР і діють на основі спільного корпоративного інтересу. Механізми їхньої взаємодії будуються на принципово інших засадах, й тому відрізняються від суто адміністративних (інтерес центру влади) або суто ринкових (інтерес окремого учасника ринкових відносин) форм суспільного управління.

Сіть МРР може бути сформована лише за певних умов, які витікають із загального визначення політичної сіті. С. В. Бірюков, аналізуючи багатоманітні визначення політичних сітей західних дослідників (Т. Берцель, Л. О' Тул, Р. Родес та інші) дає таку узагальнену характеристику сіті. Вона представляє собою: по-перше, структуру управління публічними справами, яка поєднує державу та громадянське суспільство; по-друге, вона є сукупністю різноманітних державних і громадських організацій і закладів, які мають певний спільний інтерес (у конкретній сфері суспільної діяльності); по-третє, сіть утворюється для виробки угод в процесі взаємозацікавленого обміну ресурсами, якими володіють її учасники; по-четверте, учасники сіті мають рівні права у формуванні рішень; по-п'яте, сіть є договірною структурою, що складається з набору контрактів, які виконуються на основі формальних та неформальних правил комунікації; по-шосте, сіть є відносно сталим та впорядкованим механізмом зв'язку між інститутом влади і соціальним середовищем, сукупністю каналів, через які здійснюється обмін ресурсами[3, с. 16-17].

  • <<
  • 1 2
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...