WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Інформаційне суспільство – вектор розвитку української держави -

Інформаційне суспільство – вектор розвитку української держави -

Інформаційне суспільство – вектор розвитку української держави

На рубежі 1980-90-х років реальні досягнення у галузі інформаційної економіки та інформаційних технологій у країнах - провідних центрах постіндустріального етапу розвитку, засвідчили, що футурологічні прогнози теоретиків інформаційного суспільства (далі - ІС) 1960-70 – х років мають реальну перспективу втілення в суспільне життя, й тому визначають нагальну необхідність конкретних заходів з його побудови. Термін "ІС" сьогодні застосовують для характеристики системних змін, які відбуваються в різних сферах суспільного життя. В офіційних міжнародних програмних документах він ототожнюється з демократичним суспільством, в якому інформація та інформаційні технології слугують не лише технологічному розвитку, але й забезпеченню свобод та прав громадян. Його широко використовують в наукових дискурсах для характеристики нового типу соціальної організації, в суспільній практиці, в тому числі в практиці публічного управління (державного управління та місцевого самоврядування).

Провідні держави світу зайняли активну позицію щодо формування ІС. Вони визначили політику і сформулювали стратегію його побудови і розвитку. До цього процесу залучилась Україна як держава, що задекларувала свій розвиток на засадах демократії. Побудовою ІС в Україні опікуються як держава так і громадські організації, які виконують пропагандистські та експертно-аналітичні функції.1 Завдяки спільним зусиллям Україна сьогодні представлена у впливових міжнародних організаціях.2 Питання побудови ІС є одними із пріоритетних у відносинах України та Єврокомісії.

Актуальність цієї проблематики привернула увагу багатьох дослідників проблем інформаційної сфери, які присвячують свої роботи дослідженню процесів, що стосуються інформатизації органів публічного управління, в цілому українського суспільства, формування засад національної стратегії розвитку ІС, необхідної інформаційної культури, створення та використання національних інформаційних ресурсів[1; 2; 4; 5; 8]. В цій статті ми спробуємо з'ясувати, на якому етапі знаходиться українська держава на шляху до ІС, та які основні недоліки є у стратегічних підходах до реалізації цього вектору розвитку.

ІС – багатоаспектне поняття, що допускає можливість багатьох визначень. Ми наведемо одне з них, в якому більш конкретно фіксуються його ознаки. ІС – об'єктивно зумовлений ступінь розвитку людства, на якому електронні інформаційні ресурси визнаються найбільш значущими ресурсами, виробництво та споживання яких є найважливішим видом суспільної діяльності. Виходячи з цього виділяються такі основні ознаки ІС як: формування та функціонування інформаційної економіки3; високий рівень інформаційних потреб членів суспільства та спроможність їх задоволення основної маси населення; високий рівень інформаційної культури; вільний доступ кожного члена суспільства до інформації, окрім ситуацій, пов'язаних із безпекою особистості, суспільних груп та всього суспільства [4, с. 6-7]

Матеріально-технічною основою формування зазначених ознак суспільства є ТІС (Інтернет, мобільна телефонія, супутниковий зв'язок, інформаційні і комунікаційні системи та технології). У сучасному світі ТІС відіграють роль універсального та багатофункціонального інструменту розвитку держави і суспільства. ТІС прямо чи опосередковано застосовуються в усіх сферах діяльності. Зростання ролі ТІС пов'язано із посиленням тенденцій глобалізації, інформатизації, зростанням інформаційних потреб та необхідності їх задоволення. ТІС надає широкі можливості для розвитку найбільш важливих сфер суспільної діяльності. Це, зокрема: у публічному управлінні - E-Government; в економіці – е-комерція; в науці – е-дослідження; в освіті – е-освіта (дистанційне навчання); в побутовій сфері – використання смарт - карток для проведення електронних платежів за комунальні, медичні, інформаційні та інші послуги.

Найінтенсивніше зростає роль інформації в сфері економіки. ТІС значно прискорює і водночас здешевлює будь-які економічні операції та трансакції, стимулює виробництво інтелектуальних продуктів, сприяє організаційним інноваціям. На цьому етапі розвитку людства ТІС визначають економічну продуктивність та конкурентоспроможність фірми, регіону, нації. Глобальна інформаційна мережа, яка об'єднує економічних агентів з різних видів діяльності – виробництва, споживання, циркуляції товарів та послуг, а також елементів економічного процесу – праці, капіталу, ринків, інформації та технологій, створює принципово нову основу для функціонування економіки, яку М. Кастельс називає інформаціональною, на відміну від своїх попередників, які називали її інформаційною. Цим він підкреслює, по-перше, що інформація та знання стали прямою продуктивною силою матеріального виробництва, а не тільки елементом виробничого процесу, по-друге, нерозривний зв'язок між розвитком економіки та глобалізацією, яка базується на новітніх досягненнях в галузі інформаційно-комунікативних технологій. Й хоча міжнародна економіка ще не є глобальною, основна тенденція її формування спирається на принцип глобалізму. Нерівномірність глобалізації в масштабах планети визначається різними можливостями країн та регіонів доступу до інформаційних технологій. В сучасному світі це стає також однією із основних причин їх нерівності в різних аспектах суспільного життя як у масштабах планети, так і в масштабах окремої країни, регіону.

Рух від індустріального етапу розвитку до інформаційного має технологічні, соціально-економічні, культурні та психологічні виміри. Як зазначають дослідники, з технологічної точки зору Україна, незважаючи на наявність ряду проблем, має певні успіхи. Розширюється інформаційна інфраструктура, яка об'єднує комп'ютерні мережі публічних органів управління, підприємств, банків та інших комерційних організацій, формується ринок вітчизняних телекомунікацій, інформаційних технологій, продуктів та послуг. Таким чином, українська держава в суто технологічному аспекті вже має основні ознаки сучасного ІС. Сьогодні активно розробляється проблематика впровадження інформаційної системи "електронне врядування" в державне управління (E-Government) [2; 8]. Держкомзв'язку, що відповідає за створення та розвиток технологічної бази переходу до ІС, підготував Загальнодержавну Програму "Електронна Україна". Альтернативний варіант запропонувала Громадська Робоча Група "Електронна Україна", яка вважає, що її варіант більше відповідає потребам сьогодення [9]. Урядом у жовтні 2002 року затверджена "Концепція розвитку зв'язку України до 2010 року", розглядаються варіанти розширення можливостей колективного доступу до мережі Інтернет [13]. Поступово розширюється список органів місцевого самоврядування, які використовують Інтернет в управлінських цілях та забезпечення прозорості своєї діяльності[1].

Рух України до ІС потребує розв'язання ряду проблем національного масштабу. Основними проблемами інформаційної сфери є: низький рівень забезпеченості населення комп'ютерною технікою; нерозвиненість телекомунікаційної інфраструктури, ринку інформації та знань, інформаційного менеджменту; низький рівень використання в економіці інформаційних технологій; невідповідність кількісного та якісного складу електронних інформаційних ресурсів, фондів знань потребам інформаційної економіки і в цілому інформаційного суспільства; недієвість правових механізмів забезпечення прав громадян та соціальних інститутів на вільне отримання та використання інформації, забезпечення інформаційної безпеки особи, держави, суспільства; невідповідність національного законодавства в сфері інформаційних відносин міжнародному праву. Існує нагальна потреба звільнитися від залежності України в сфері імпорту технічних та програмних засобів. За оцінками фахівців таке положення залишиться 10-15 років або й назавжди, якщо уряд не вживатиме відповідних заходів по створенню вітчизняного виробництва сучасної обчислювальної техніки, телекомунікацій, передових інформаційних технологій [4, с. 29]. На низькому рівні здійснюється програмно-цільове та експертно-аналітичне забезпечення процесу інформатизації. Рахункова Палата України оприлюднила висновок щодо результатів реалізації Національної Програми Інформатизації (НПІ), що була прийнята парламентом у 1998 році. Експерти вважають, що НПІ не досягла своєї мети, зокрема, в частині, що стосується підвищення рівня управління соціально-економічними процесами в країні. Програма фактично зведена до впровадження систем зв'язку і автоматизації діяльності адміністративних органів. Поза увагою залишилися питання стратегічного планування розвитку України, розробки державного бюджету, міжгалузевих балансів тощо [7]. Недоліком реалізації Програми є також відсутність системного підходу, відповідного програмно-цільового та аналітично-експертного забезпечення формування завдань НПІ, чіткого бачення кінцевого результату, політичної волі всіх гілок влади і груп суспільства.

Електронна готовність України, тобто досягнення певного ступеню інформатизації суспільства, є необхідним фундаментом ІС. Її результатом має бути подолання значного "цифрового розриву", який існує між провідними державами та Україною. Цифровий розподіл (Digital Divide) визначає нерівний доступ країн або окремих верств населення всередині країни до сучасних інформаційних технологій. В сучасних умовах він поглиблює процеси соціальної нерівності, оскільки обумовлює різні можливості людей скористатись економічним, освітнім, культурним та іншим потенціалом. У масштабах планети тільки 10% людей мають доступ до глобальної мережі Інтернет. Світовим лідером в плані забезпечення населення інформаційною технікою та підключення до Інтернет є США (40 % сімей), що в два рази більше, ніж у провідних країнах західної Європи, хоча там вже сьогодні функціонує розвинена інформаційна інфраструктура[3]. В Україні лише незначна частина населення (4,5 %) має засоби інформаційної техніки (персональні комп'ютери та периферійні пристрої). Є проблеми також з теоретичною, психологічною та практичною підготовленістю населення для роботи з ТІС. Широкий список подібних проблем можна узагальнено сформулювати як проблему залучення всіх верств населення до цінностей та технічних можливостей ІС.

Перспективи переходу України до ІС не мають однозначної відповіді. Так деякі автори роблять оптимістичні прогнози, стверджуючи, що цей процес відбуватиметься протягом 10-15 років[4, с. 32]. З цього приводу зауважимо, що навіть найбільш розвинені країни не відповідають тим класичним характеристикам, які сформульовані теоретиками ІС. Найбільш помітні успіхи можна спостерігати тільки в окремих сегментах економіки, що пов'язані із сферою інформаційних послуг та освіті. Тим не менш, Україна, підписавши документи Всесвітнього Самміту, взяла на себе зобов'язання щодо розробки до 2005 року Національної Стратегії Розвитку Інформаційного Суспільства України. Громадська Робоча Група "Електронна Україна" вже запропонувала свій проект Стратегії, який передбачає поряд із інформатизаційними заходами ряд інституційних перетворень[12] .

Оптимістичні прогнози не враховують, що навіть надзвичайні успіхи в сфері інформатизації не відкриють дорогу до ІС, як воно розуміється в міжнародних документах. Поряд із глобалізацією другою невід'ємною рисою ІС є наявність так званої сітьової соціальної структури4, функціонування якої створює сітьове суспільство (термін М. Кастельса), в якому взаємодіють соціальні мікроструктури небюрократичного децентралізованого типу. Нова (сітьова) форма соціальної структури виникає спочатку в сфері економіки, яка організовується для здійснення горизонтальних ділових зв'язків на основі функціонування інформаційного ринку та використання інформаційних мереж (локальних і глобальних). Поступово сітьова форма організації взаємодії екстраполюється на інші сфери суспільного життя - політику, публічне управління, сферу громадської ініціативи. Формування сітьових структур у сфері публічного управління означає заміну вертикальних адміністративних структур на горизонтальну сіть автономних державних організацій для виконання певних функцій. Окремі дослідники називають "політичні сіті" новою формою державного управління, новою моделлю координації інтересів та ресурсів, що включені до процесу виробництва політичних рішень [10].

  • <<
  • 1 2
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...