WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Інформаційна взаємодія суб'єктів місцевого та регіонального розвитку: методологічний аспект -

Інформаційна взаємодія суб'єктів місцевого та регіонального розвитку: методологічний аспект -

Інформаційна взаємодія суб'єктів місцевого та регіонального розвитку: методологічний аспект

Ефективність колективної дії, спрямованої на суспільний розвиток, багато в чому залежить від рівня інформованості та інтенсивності обміну знаннями соціальних агентів, які є професійними корпоративними спільнотами в цій сфері. Сучасні інформаційні технології дозволяють впливати на суспільний розвиток шляхом створення Інтернет-мереж для географічно розподілених соціальних агентів, що співпрацюють на основі "горизонтальних" комунікацій. З цієї точки зору Інтернет можна розглядати як каталізатор міжгрупових комунікацій, інструмент децентралізованого проектування суспільного розвитку. В Україні не проводились соціологічні дослідження для з'ясування рівня та ефективності співпраці соціальних агентів з використанням мережі Інтернет в цілях обміну інформацією та знаннями з питань місцевого та регіонального розвитку. Але навіть загальний огляд українського сегменту Інтернет засвідчує про незадовільний стан такої співпраці. Опосередковано це підтверджують дані про змістовне наповнення Інтернет за 2002 рік, відповідно до яких доля інформації науково-дослідницьких та навчальних організацій, представленої в Інтернет, складала 4,4 % [10, с. 101]. Можна обґрунтовано стверджувати, що існуючі в Україні комп'ютерні бази даних поки що не відповідають потребам місцевого та регіонального розвитку, не сприяють достатньою мірою професійному зростанню та розвитку етичних норм професійних спільнот.

У сучасних умовах віртуальний інформаційний простір виступає одним із ефективних механізмів глобальних змін на всіх рівнях соціальної модернізації – міжнародному, національному, регіональному та місцевому. У зв'язку з цим в Україні активізуються дослідження, які присвячені розробці проблематики впливу інформаційних технологій на суспільні зміни. Увага українських науковців зосереджена, насамперед, на інформаційно-технологічних і правових питаннях розвитку мережі Інтернет, формуванні інформаційної культури, проблемах впровадження інформаційної системи "електронний уряд" тощо[6; 9; 10; 11; 16]. Поза увагою поки що залишається теоретичне осмислення проблеми сітьового співробітництва як одного із механізмів місцевого та регіонального розвитку. Цей механізм в контексті поступового формування інформаційного суспільства має стати елементом цілеспрямованої інформаційної політики держави та ключовим фактором побудови стратегій діяльності соціальних агентів, які діють у сфері місцевого та регіонального розвитку. В зв'язку з цим, автором цієї статті поставлена ціль проаналізувати можливості ефективної інформаційної взаємодії (сітьового співробітництва) в сфері місцевого та регіонального розвитку. Це потребує, в свою чергу, вирішення задач, пов'язаних з новим осмисленням таких елементів інформаційного процесу як: а) інформація (інформаційні ресурси); б) тип комунікації, що задає способи поведінки в інформаційному просторі; в) тип соціальних агентів (учасників), які формують ціннісну та цільову структуру інформаційного простору місцевого та регіонального розвитку. Зазначені складові в своїй сукупності мають дати нам відповідь щодо поставлених питань.

Інформація як ресурс поряд з іншими ресурсами також є об'єктом розподілу і в цьому сенсі є об'єктом інформаційної політики. В суто управлінському аспекті останнє поняття тлумачиться в більшості випадків як напрями і способи діяльності окремих інституційних суб'єктів – держави, її окремих органів, органів місцевого самоврядування, організацій, закладів по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації, що й зафіксовано у відповідному законі України[1]. Суто управлінський контекст інформаційної політики, не дивлячись на багатоманітність завдань, що мають вирішуватися в ході цієї діяльності, полягає в кількісному контролі за обертанням інформаційних потоків. Судження про інформаційну відкритість та закритістьсуб'єкта інформаційної політики будуються на підставі кількісної оцінки показників обертання інформації. В цьому аспекті інформація виступає об'єктом інформаційної політики. Цей напрямок діяльності органів влади має певні успіхи, що зокрема виражається в створенні та функціонуванні єдиного Веб-порталу органів виконавчої влади, введенні в експлуатацію нових магістральних та зонових волоконно-оптичних ліній зв'язку[15]. Сьогодні розробляється проблематика впровадження інформаційної системи "електронне врядування" в державне управління (E-Government) [10; 16;], варіанти розширення можливостей колективного доступу до мережі Інтернет [21] тощо. Поступово розширюється список органів місцевого самоврядування, які використовують Інтернет в управлінських цілях та для забезпечення прозорості своєї діяльності[6]. Це дає підстави стверджувати, що українська держава в суто технологічному аспекті має всі основні ознаки сучасного інформаційного суспільства. Наявна технологічна база вже сьогодні дозволяє зробити доступним для широкого кола користувачів великий масив інформації, що стосується діяльності органів центральної, регіональної та місцевої влади.

Інакше виглядає справа з виконанням функції контролю за ефективністю інформації. Це завдання є більш складним для держави як суб'єкта інформаційної політики. Вона має проводити інформаційну політику таким чином, щоб певна інформація потрапила до наміченої цільової групи і досягла запланованого ефекту. В цьому плані об'єктом інформаційної діяльності становиться сама цільова група (соціальний агент), а інформація набуває значення інструменту управлінського впливу. З цієї точки зору інформаційна політика має розглядатися як комплекс інформаційних заходів, що мають на меті зміну відношення до знань та поведінки певних соціальних груп[18, с. 111]. Зазначені заходи створюють можливості розширення владного поля держави шляхом використання цивілізованих методів впливу, до яких за визначенням Декларації Всесвітнього Самміту з питань Інформаційного Суспільства відносяться також інформаційні методи[12]. Ефективність такої роботи неможливо оцінити кількісними показниками, а тільки на основі фіксації факту успішного функціонування тих соціальних агентів (корпоративних професійних груп) суспільного розвитку, на процес виробки та прийняття рішень яких була розрахована та чи інша інформація. Цей напрям (завдання) інформаційної політики набуває особливого значення, коли йдеться про соціальних агентів, діяльність яких відбувається поза межами адміністративного підпорядкування публічним органам влади. В цьому випадку доцільно використовувати поняття впливу влади [14, с. 12], яке означає спрямованість діяльності її органів на динаміку відносин з соціальними агентами, відносно яких відсутній сам елемент влади.

Конфігурація інформаційно-комунікативної системи місцевого та регіонального розвитку

На кожному етапі суспільного розвитку держава має визначати та врегульовувати на законодавчому рівні ті елементи та взаємозв'язки суспільства, які слугують його стратегічним цілям[5, с. 10]. Ця функція держави актуалізується в умовах ринкових відносин та плюралістичного суспільства. Відносно соціальних агентів, якщо вони не підпорядковані в адміністративному порядку державі, можуть бути використані тільки законодавчі та інформаційні важелі керуючого впливу держави. Завдяки цьому вони (об'єкти інформаційного впливу) підтримуватимуть свою життєдіяльність, слугуючи водночас цілям суспільного розвитку. На сьогодні держава на декларативному рівні визначила суб'єктів місцевого та регіонального розвитку. Інституціональними суб'єктами визнані: органи публічного управління різних рівнів, асоціації органів місцевого самоврядування та їх об'єднання; агенції місцевого та регіонального розвитку. Уряд вийшов з пропозицією врахувати в законопроекті "Про внесення змін до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" необхідністьврегулювання правового статусу асоціацій та інших добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування. Урядом також підготовлено проект Закону України "Про засади стимулювання розвитку регіонів", в якому передбачено формування мережіагентств регіонального розвитку.

Концепція регіональної політики та згадуваний вище законопроект залишили поза увагою інші структури, які так чи інакше виступають агентами місцевого та регіонального розвитку. Є всі об'єктивні підстави до цього списку внести: державні регіональні центри підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб органів місцевого самоврядування та керівників комунальних підприємств; недержавні центри навчання1; наукові установи – академічні інститути, університети, галузеві науково-дослідні інститути, урядові дослідницькі організації, які працюють над виконанням замовлень бюджетних та приватних організацій; "мозкові центри" — недержавні дослідницькі інституції, що спеціалізуються в сфері місцевого самоврядування; консалтингові фірми та інші установи відповідного профілю; інформаційно-аналітичні видання, що висвітлюють проблеми місцевого та регіонального розвитку. Слід також врахувати потенціал індивідуальних соціальних агентів — службовців органів місцевого самоврядування, що працюють у інформаційно-аналітичних відділах, підрозділах міського розвитку; певної частини державних службовців, які створюють інформаційні продукти з питань місцевого та регіонального розвитку2. Окремі фахівці цієї сфери можуть також ефективно діяти як виразники інтересів більш крупних елементів інфраструктури розвитку.

  • <<
  • 1 2 3
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...