WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Вдосконалення інституційних засад здійснення регіональної політики в Україні -

Вдосконалення інституційних засад здійснення регіональної політики в Україні -

Вдосконалення інституційних засад здійснення регіональної політики в Україні

Відповідно до Положення про Мінрегіонбуд, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.07 року № 750, Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань, зокрема, забезпечення реалізації державної регіональної політики та реформування адміністративно-територіального устрою країни.

Дієва державна регіональна політика в сучасному глобалізованому світі відіграє вирішальну роль в соціально-економічному поступі країни.

Доведено, що розвиток регіонів дозволяє повніше визначити та ефективніше використовувати всю сукупність людських, природних, виробничих, інтелектуальних та інших ресурсів країни для досягнення стратегічних цілей її розвитку.

Тому в Європі закономірно мова зараз йде про появу п'ятої, крім традиційних чотирьох, влади – влади регіонів.

Негативний вітчизняний досвід селективної підтримки окремих галузей і підприємств підтверджує необхідність зміщення вектору уваги держави до регіонів і населених пунктів, де концентрується повсякденна життєдіяльність громадян країни. Актуальність такого зміщення визначається і тим, що сучасний світ демонструє зростання ролі простору у ефективному розвитку суспільства, оскільки простір розглядається вже не тільки як пасивний реципієнт, вмістилище різних видів людської діяльності, а, перш за все, як сукупність матеріальних і нематеріальних чинників, переваг і обмежень, які обумовлюють міру конкурентноздатності території та активно впливають на профіль і масштаби її використання. Цілеспрямоване використання цих територіально-диференційованих чинників має забезпечити підвищення інвестиційної привабливості і позитивну динаміку соціально-економічного зростання країни та її регіонів.

Як підтверджується вітчизняним і зарубіжним досвідом, якісне прогнозування регіонального розвитку неможливе без врахування його містобудівної (територіальної) складової.

Виходячи з зазначеного та враховуючи, що діяльність у сфері державного регулювання регіонального розвитку має міжвідомчий характер, критично важливо для забезпечення ефективності цього розвитку розмежувати повноваження центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та забезпечити необхідні інституційні засади для координації цієї діяльності.

В сучасних умовах, коли головною метою і рушійною силою соціально-економічного поступу стає людина, вирішальну роль у визначені цілей та прогнозуванні регіонального розвитку відіграють роботи з планування територій, оскільки вони (на відміну від галузевих прогнозів) безпосередньо спрямовані на потреби людини. В цих роботах, з врахуванням всіх чинників людського розвитку:

  • обґрунтовуються рішення щодо найбільш ефективного розподілу територій між виробництвом, житлово-громадською забудовою, природними ландшафтами;

  • встановлюється режим їх використання;

  • обґрунтовується розвиток систем розселення та окремих населених пунктів;

  • встановлюються параметри розбудови інженерно-транспортної інфраструктури;

  • визначаються проблемні території та осередки, що мають потенціал для проривного зростання європейського і світового рівня;

  • здійснюється територіальна ув'язка інтересів держави, суспільства та бізнесу.

Виходячи з цього, роботи з планування територій мають бути першоосновою для всієї системи соціально-економічного прогнозування та програмування розвитку регіонів.

Ці роботи, спираючись на комплексну оцінку територій як ареалу своєрідного сполучення і взаємодії суспільних потреб, ресурсних можливостей, законодавчо встановлених екологічних, інженерно-технічних, санітарних та інших обмежень, мають своїм результатом обґрунтування адекватних цим передумовам і завданням рекомендацій щодо бажаних профілю, масштабів та умов використання території.

Виходячи з відносної сталості цих результатів, природної основи і опорного каркасу території, часові рамки таких вирішень об'єктивно є ширшими (20 років), ніж соціально-економічних прогнозів (5 років), що пов'язано, між іншим, і з більшою мінливістю соціально-економічних процесів. Вирішення з планування території відіграють орієнтуючу роль, вони ніби визначають поле довгострокових суспільних потреб і можливостей території, бажані етапність та умови їх реалізації, містять необхідну інформацію для соціально-економічних прогнозів.

Чергові роботи з соціально-економічного прогнозування та програмування, враховуючи вирішення з планування території, а також фінансові і матеріальні ресурси та конкретизуючи пріоритети, ніби поступово "заповнюють" вказане поле, прив'язуючи цей процес до конкретних термінів та виконавців.

Такий порядок використання матеріалів з планування території закріплений і в Законі України "Про планування і забудову територій". Так, в ст.5 цього закону встановлено, зокрема, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень керуються Генеральною схемою планування території України під час підготовки загальнодержавних програм соціально-економічного розвитку України, інших державних програм – з питань охорони земель, охорони здоров'я населення, охорони довкілля, розвитку інженерно-транспортної інфраструктури, збереження історико-культурної спадщини, розвитку туризму.

Цим обумовлюється необхідність підсилення та конкретизації провідної, координуючої ролі Мінрегіонбуду в розробці та реалізації державної регіональної політики в Україні, а також в реформуванні її адміністративно-територіальної структури.

Але в цій сфері існує низка невирішених проблем, що унеможливлює ефективне проведення такої діяльності.

1) Термін "регіон" досі не має однозначного тлумачення навіть в законодавчих актах України. В Законі України "Про стимулювання розвитку регіонів" регіон – це Автономна Республіка Крим, область; в Законі України "Про планування і забудову територій" до регіонів відносяться і адміністративні райони. В політичних виступах, в ЗМІ регіоном часто називається група країн (наприклад, Україна – регіональний лідер Центрально-Східної Європи).

В країнах ЄС регіональна політика зазвичай охоплює і субрегіональний (в умовах України – адміністративні райони чи їх групи) та місцевий (населені пункти) рівні: NUTS IV та V.

2) Повноваження Мінрегіонбуду в сфері забезпечення реалізації державної регіональної політики не розмежовані з Мінекономіки, що призводить до загрози дублювання відповідних функцій. Це ж стосується взаємовідносин Мінрегіонбуду в цій сфері з іншими центральними органами виконавчої влади.

Викликає сумнів доцільність функціонування Держземагентства, яке частково дублює функції Мінрегіонбуду, а що стосується здійснення землеустрою, то воно лише технічне оформляє вирішення робіт з планування територій, які виконують підпорядковані Мінрегіонбуду інститути.

3) Зміст державної регіональної політики має бути спрямований на досягнення стратегічної мети розвитку країни, яка мала б людський вимір і була б зрозумілою та прийнятною як для влади, професійних кіл, так і бізнесу і більшості громадян.

Стала громадська легітимізація забезпечить широку підтримку регіональної політики у суспільстві, її мобілізуючу роль, сприятливі умови для реалізації. Базові ідеї цієї політики мають стати загальнонаціональними.

Але стратегічна мета розвитку України ще не сформульована. В програмних документах Уряду, в Зверненні Президента України до Верховної Ради України у 2006 році мова по суті йде не про мету, а лише про засоби її досягнення.

4) Розроблення та реалізація державної регіональної політики має спиратись на систему довго-, середньо- та короткострокових прогнозів регіонального розвитку, які охоплюють всі його складові.

Але така система в Україні відсутня.

5) На основі відповідних законодавчих актів на одну й ту ж адміністративно-територіальну одиницю розробляються різні прогнозні і програмні документи, які не пов'язані між собою за цілеспрямованістю, змістом, глибиною прогнозного горизонту, термінами виконання.

Так, Закон України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" передбачає складання прогнозів і програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на середньостроковий (5 років) та короткостроковий (1 рік) періоди.

Відповідно до Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів", розробляються стратегії регіонального розвитку на більший прогнозний строк, ніж прогнози економічного і соціального розвитку. Тобто вони не можуть спиратися на довгострокові прогнози такого розвитку країни в цілому.

Законом України "Про державні цільові програми" передбачена можливість розроблення територіальних (регіональних) цільових програм.

Законом України "Про планування і забудову територій" визначено, що планування територій здійснюється на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях на основі розроблення та реалізації відповідно Генеральної схеми планування території України, схем планування територій Автономної Республіки Крим, областей, районів, генеральних планів міст, селищ і сіл на перспективу 20 років. На місцевому рівні за підтримки грантів іноземних інституцій розробляються і стратегії розвитку міст.

  • <<
  • 1 2
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...