WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Проблеми житлово-комунального господарства -

Проблеми житлово-комунального господарства -

3. Недосконала тарифна політика.

Одночасно з передачею повноважень на місця Верховна Рада, використовуючи тарифи на житлово-комунальні послуги, як політичний важель на електорат, (фактично на протязі 1998-2006 років не дає можливості органам місцевого самоврядування встановлювати тарифи на рівні обґрунтованих витрат). Кабінет Міністрів одночасно вимагав максимальних розрахунків за енергоносії (зрозуміло, що за поставки газу з Туркменією треба розраховуватись), що привело до вимивання амортизаційних відрахувань з галузі і спричинило той технічний стан, який описаний вище.

При цьому треба пам'ятати, що низькі тарифи не захищають малозабезпечені верстви населення. Незабезпечених громадян захищає система субсидій на житлово-комунальні послуги: при незмінних доходах пенсіонерам байдужа вартість житлово-комунальних послуг - вони сплачують лише 15% сукупного сімейного доходу, інші малозабезпечені громадяни сплачують не більше 20% відсотків сукупного сімейного доходу. Низькі тарифи навпаки захищають забезпечених громадян.

Крім того, негативну роль відіграє те, що тарифи на енергоносії встановлюються на центральному рівні, а на житлово-комунальні послуги на місцевому. Значний негативний вплив має перехресне субсидування – тарифи для промислових споживачів перевищують тарифи для населення від 3 до 20 разів.

4. Значний обсяг пільгових категорій населення та відсутність відповідальності з боку населення за несплату житлово-комунальних послуг.

Верховна Рада постійно використовувала плату за житлово-комунальні послуги як завоювання популярності у електорату. Саме цим пояснюється майже тридцять категорій пільговиків, кількість яких постійно збільшується (остання нова категорія - діти війни) та ненарахування пені або будь-яких інших санкцій за несплату отриманих послуг.

В зв'язку з тим, що значна частина пільг не відшкодовується з бюджету - ця частина пільг надається за рахунок підприємств житлово-комунального господарства, що ще більше погіршує фінансові результати роботи підприємств.

5. Низький рівень інвестицій в розвиток житлово-комунального господарства, відсутність сприятливих умов для залучення приватного капіталу.

Політика загравання з населенням, тарифи, які покривають у багатьох населених пунктах від третини до половини витрат, не тільки привели до того технічного і фінансового стану, який є сьогодні практично на всіх підприємствах житлово-комунального господарства, але відбили охоту у населення до заощадження ресурсів (хто буде заощаджувати воду, якщо кубічний метр питної води у декілька разів дешевше за півлітрову пляшку мінеральної води), а також лишили житлово-комунальне господарство інвесторів.

В Україні відсутні економічні стимули для залучення інвестицій в комунальну галузь. Недосконалими є і механізми забезпечення гарантій для залучення позикових коштів на фінансування капітальних інвестицій. Фінансові та кредитні установи не розглядають комунальну галузь як інвестиційно привабливу через значну фінансову нестабільність.

Відсутність гарантій обмежує використання альтернативних механізмів фінансування довгострокових проектів за рахунок випуску облігацій, фінансового лізингу із залученням виробників обладнання або енергосервісних компаній, а також інвестиційних коштів приватного сектору.

Процес залучення приватного сектору в діяльність житлово-комунальних підприємств здійснюється повільно через фінансову нестабільність підприємств та за відсутності чітких і прозорих механізмів вибору орендаря чи концесіонера.

Крім причин, які можна віднести до всіх підгалузей житлово-комунального господарства є кризові особливості окремих підгалузей.

Житлове господарство – відсутність реального власника кожного багатоповерхового будинку це - наслідок недосконалостей закону про приватизацію житла.

В країні приватизовано більше ніж 80 відсотків квартир. Приватизація окремих квартир не привела до створення власника будинку, застаріла система управління обслуговування житла – наявність житлових об'єднань, які в сучасних умовах є непотрібною ланкою управління, на утримання яких витрачається значна частина коштів. Відсутність джерела капітального ремонту будинків: держава недостатньо фінансує капітальний ремонт, джерело фінансування капітального ремонту відсутнє.

Водотеплопостачання та водовідведення – монополізація, відсутність конкурентного середовища, незацікавленість керівництва монопольних утворень у демонополізації, непрозорість цих підприємств, недосконалість регулювання діяльності природних монополій, відсутність діалогу зі споживачами послуг.

Шляхи виведення з кризи житлово-комунального господарства передбачені у Законі про реформування житлово-комунального господарства, прийнятого Верховною Радою у 2004 році. На жаль, переважна кількість заходів, передбачених законом, не виконуються:

1. Приведення тарифів на житлово-комунальні послуги до економічно обгрунтованого рівня, для чого потрібно:

  • вдосконалити систему державного регулювання в сфері діяльності природних монополій, зокрема, підвищення контролю з боку держави за можливостями реалізації органами місцевого самоврядування повноважень, наданих законами України щодо встановлення тарифів, відокремити у великих містах виробництво тепла від його транспортування, запровадити двоставочні тарифи на послуги теплопостачання, водопостачання та водовідведення;

  • запровадити багатоставкові тарифи на послуги в залежності від рівня споживання (по підвищених тарифах на частину послуг, яка перевищує нормативне споживання конкретних житлово-комунальних послуг);

  • ліквідувати перехресне субсидування, що здійснюється через тариф;

  • запровадити конкурентне середовище на ринках, що не є природними монополіями, шляхом залучення в галузь приватного бізнесу, у тому числі малих підприємств та підприємців.

  1. Передбачати щорічно до 2010 року у Державному бюджеті кошти на реалізацію Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства, створивши відповідний Державний фонд, відмовившись від грантової системи виділення коштів регіонам та містам.

  2. Запровадити в цілому по Україні нову форму управління житлом – об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, що потребує:

  • законодавчого врегулювання обов'язкового створення об'єднань після завершення встановленого терміну їх добровільного утворення, стимуляцію державою створення об`єднань;

  • створення інституту фахових управителів житла та забезпечення їх відповідною нормативно-правовою базою;

  • запровадження системи залучення малого бізнесу до надання відповідних послуг;

  • змінити систему управління та експлуатації житлом.

4. Визначення пріоритетних напрямків залучення інвестицій у житлово-комунальну галузь та запровадження механізмів, що стимулюють залучення коштів приватних інвесторів на проекти в сфері енергозбереження.

5. Розгорнути загальнодержавну кампанію щодо обговорення з громадськістю ключових питань, пов'язаних з реформуванням ЖКГ, передбачивши роз'яснення наслідків збереження поточної ситуації з тарифоутворенням як серед органів місцевого самоврядування, так і населення.

6. Ввести пеню та інші засоби впливу за несплату житлово-комунальних послуг, вдосконалити систему пільг, замінивши їх адресною грошовою допомогою. Вдосконалити систему субсидій на послуги житлово-комунального господарства.

7. Прийняти новий Житловий кодекс, відповідно до реалій сьогоднішнього життя, привести у відповідність всі нормативні акти, які діють в галузі і не узгоджені між собою.

8. Після приведення тарифів до економічно обґрунтованого рівня посилити економічну відповідальність житлово-комунальних підприємств за якість послуг.

Таким чином, на сьогодні рівень роботи житлово-комунального господарства не відповідає потребам суспільства: споживачів не задовольняє рівень і якість послуг; з іншого боку, підприємства працюють неефективно, і через надмірну монополізованість, збитковість, неефективність структури та старі методи управління галузь залишається малопривабливою для інвесторів.

Зростаючі вимоги населення до якості життя зобов'язують органи державної влади забезпечити сталий розвиток житлово-комунального господарства та його реформування.

Упродовж 2003–2004 та початок 2005 років були підготовлені 12 проектів законів України, вісім з яких прийняті Верховною Радою України та набрали чинності, зокрема:

  • "Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки";

  • "Про житлово-комунальні послуги";

  • "Про міський електричний транспорт";

  • "Про Загальнодержавну програму "Питна вода України";

  • "Про теплопостачання";

  • "Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу";

  • "Про благоустрій населених пунктів";

  • "Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках".

Проведення системних перетворень у цій сфері, запровадження ринкових механізмів функціонування житлово-комунального господарства потребує підвищення ефективності державного регулювання, державного контролю за технічним станом об'єктів житлово-комунального господарства та міського електротранспорту, отже більш інтенсивної законотворчої роботи, посилення контролю за дотриманням норм законодавства, створення системи моніторингу інформації та статистичної бази, які б відображали стан житлово-комунального господарства та динаміку його розвитку
  • <<
  • 1 2
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...