WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Сітьовий принцип публічно–адміністративного управління та відкритий метод координації суб'єктів територіального розвитку -

Сітьовий принцип публічно–адміністративного управління та відкритий метод координації суб'єктів територіального розвитку -

Міжуправлінська сіть формується з метою представництва інтересів місцевих та регіональних влад. Для такого типу сітей характерним є охоплення широкого кола питань, які вирішуються з багатьма службами (комітетами ЄС) та іншими сітями різних конфігурацій. Основними учасниками міжуправлінської сіті є асоціації місцевих та регіональних органів влади та їх об'єднання, масштаб діяльності яких має діапазон від локального до загальноєвропейського. Вузловими центрами цієї сіті слід вважати Комітет регіонів та Конгрес місцевих та регіональних влад Європи.

Сіть виробників створюється з метою представлення інтересів як публічного так і приватного секторів виробництва. Вона функціонує з метою лобіювання спільних групових регіональних інтересів, обговорення, підготовки та реалізації конкретних спільних транснаціональних проектів в галузях розвитку єдиної інфраструктури, освіти, науки, туризму. Учасниками сіті є галузеві асоціації, загальноєвропейські об'єднання промисловців, регіональні об'єднання галузевої орієнтації, прямі представництва компаній у Брюсселі. Міжрегіональні сіті виробників (створені у межах національної держави) пересікаються с транснаціональними сітями. Таким чином, сіть виробників, поряд з міжуправлінською сіттю, є провідниками регіональних економічних вимог.

Проблемна сіть утворюється з учасників, діяльність яких спрямована на розв'язання якоїсь певної проблеми. До проблемної сіті входять чиновники, політичні радники, вчені, експерти, професійні консультанти, колективні когнітивні актори (мозкові центри, неурядові експертні організації, університетські центри тощо), які займаються окремими специфічними проблемами, часто на замовлення бізнесу чи влади. Може бути багато варіантів таких сітей. Одним з них є система комітології ЄС, до якої делегуються експерти з глибоким професійним знанням відповідних галузевих проблем від органів влади національного та регіонального рівнів. Їх завдання полягає у відпрацюванні основних інтеграційних принципів, умов, багаточисельних правил та інструкцій щодо застосування європейських законів, розробці правил та стандартів ЄС, науково обґрунтованих рекомендацій щодо розв'язання проблем, що потребують спеціальних знань.

Наведена вище типологія має умовне значення, оскільки функції і завдання різних політичних сітей перетинаються. Під впливом іманентних імпульсів суспільного життя утворюються та розпадаються різні лінії суспільних відносин, що змінює конфігурацію сітей та лінії перетину їх діяльності. З цієї причини функціонування сітей позбавлено стабільності. Особливістю самоорганізаційних структур є спонтанність, відсутність планування їх появи[1, с. 172]. Виникнення і розпад цих структур уявляється циклічним процесом, що складається із семи основних стадій: 1) попередня стадія (проведення представниками влади консультацій з широким колом недержавних акторів; 2) формування чи модифікація сіті (встановлення постійних контактів); 3) робота в межах сіті, спрямована на встановлення правил (укладання формальних та неформальних угод); 4) стадія трансформації (корегування цілей та завдань, їх реалізація; 5) занепад (послаблення інтересу учасників після завершення спільних завдань); 6) завершення діяльності (чи переконфігурація відповідно до зміни стратегічних орієнтирів); 7) перебудова сіті (повернення до завдань першої стадії).

Спільним для всіх сітей є те, що в межах їх діяльності не приймаються політичні рішення. Останні є прерогативою влади. Призначення сітей полягає, передусім в артикуляції та агрегації широкого спектра інтересів (узгодження вимог, встановлення між ними ієрархії, формулювання спільних цілей), проведенні громадської експертизи актуальних проблем, генеруванні і розповсюдженні ідей та їх захист в процесі публічного обговорення, формуванні узгоджених в просторі–часі соціальних практик, розробці інструментарію і методології розв'язання практичних проблем, рекомендацій щодо сталого розвитку суспільства, перетворенні знання на фактори, що впливають якість політичного рішення. Досягнення результатів за рахунок колективної дії здійснюється через два основних механізми – політичний трансферт та ведення переговорів.

Об'єктом політичного трансферту можуть бути різні соціальні чи організаційно–управлінські практики, вдалий досвід, інститути, ідеї та норми. Трансферт може здійснюватись між регіонами однієї країни чи різних країн, тобто на міжрегіональному або міждержавному рівнях в залежності від конфігурації та ієрархії політичних сітей. Сіть є засобом забезпечення комплексності та багаторівневості політичного трансферту, у якому значну роль мають саме недержавні суб'єкти територіального розвитку.

Проведення переговорів може відбуватись як у полі діяльності функціонально однорідних сітей, так й між функціонально різними сітями і органами публічної влади з метою прийняття узгодженого спільного рішення. Складна система взаємозв'язків реалізується у контексті дії факторів політичного, інформаційного, психологічного характеру. Формальний механізм прийняття рішень у силу цього значно ускладнюється й не піддається чітким правилам. Порядок у політичній сіті визначається не правилами і процедурами, а логікою колективного мислення та колективної дії, що базуються на спільних цінностях.

Політичні сіті практично виключають примус як метод досягнення результату й тому розраховані на методи переконання і, як наслідок, на пошук найбільш переконливих аргументів, що базуються на всебічній інформації, експертних знаннях та оцінках. Взаємодія будується на формальних та неформальних правилах і нормах, політичних парадигмах, цінностях що дискутуються і інкорпоруються у політичний дискурс. Сукупність цих процесів отримала у дослідженнях інтеграційних процесів назву європеїзації. У такий спосіб, який є по суті елементом доброчесного врядування, формується консенсус та розповсюджуються спільні погляди щодо узгодженого курсу політики на всіх рівнях територіальної організації влади.

Література

  1. Бевзенко Л.Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций. – К.: Ин–т социологии НАН Украины, 2002.– 436с.

  2. Бэннермэн Э. Лиссабонский табель успеваемости. Как продвигаются экономические преобразования в Европе.– М.: ООО Изд–во и типография Пробел, 2000.– 50 с.

  3. Громогласова Е., Стрежнева М. Признаки нового этапа в институциональной эволюции ЕС (Открытый метод координации) // Мировая экономика и междунар. отношения. – 2005. – № 9.– С.55– 66.

  4. Китинг М. Новый регионализм в Западной Европе / Пер. с англ. А. Смирнова // Логос.– 2003.– № 6 (40).– С. 6 – 116.

  5. Колер–Кох Б. Эволюция и преобразование европейского управления // Мировая экономика и междунар. отношения.– 2001.– №. 7.– С. 50 – 51.

  6. Сморгунов Л.В. Сетевой подход к политике и управлению // Полис. Полит. исследования.– 2001.– № 3.– С. 103 – 113.

  7. Стрежнева М. В сетях управления // Pro et Contra.– 2003.– Т. 8.– № 2 // http://www.carnegie.ru/ru/print/68987–print.htm

Примітка.

Вперше ВМК згадується у Маастрихтському договорі 1992 року у зв'язку з необхідністю зближення стандартів і правил, діючих у національних економіках країн ЄС. Положення про ВМК закріплено у Ницькому договорі, який вступив у силу 1 – лютого 2003 року. Повний текст цього договору міститься на офіційному сервері ЄС (http://europa.eu.int/).

Примітка.

Зокрема до кола повноважень інститутів ЄС на сьогодні віднесено регулювання питань охорони навколишнього середовища, охорони здоров'я, захисту прав споживачів тощо.

  • <<
  • 1 2
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...