WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Сітьовий принцип публічно–адміністративного управління та відкритий метод координації суб'єктів територіального розвитку -

Сітьовий принцип публічно–адміністративного управління та відкритий метод координації суб'єктів територіального розвитку -

Сітьовий принцип публічно–адміністративного управління та відкритий метод координації суб'єктів територіального розвитку

Сітьовий принцип публічно–адміністративного управління реалізується шляхом поєднання елементів раціонально–бюрократичної організації з елементами демократичного управління, що здійснюється на основі врахування інтересів багатьох суб'єктів територіального розвитку та забезпечення їм статусу партнерів. Прикладом такого поєднання є сітьова модель публічно–адміністративного управління ЄС, де система прийняття рішень виключає домінування тільки одного авторитетного центру та передбачає механізми агрегації інтересів різних регіонів і різних центрів впливу – влади, бізнесу, громадськості. Прийняття рішень у цій системі передбачає досягнення згоди всіх учасників, які включені не в суб'єкт–об'єктні, а суб'єкт–суб'єктні відносини. Це, власне, дає підстави називати таку систему (управління) переговорною чи сітьовою моделлю управління[5]. Остання назва, з нашого погляду, є більш коректною, оскільки переговорний процес є однією із складових сітьового співробітництва.

Для забезпечення переговорного процесу застосовується так званий відкритий метод координації (ВМК). Його сутність полягає в обмеженні ролі наднаціональних органів влади постановкою цілей, які мають бути узгоджені і прийняті всією інтегрованою спільнотою, контролем за дотриманням досягнутих домовленостей. Він застосовується як інструмент досягнення високого ступеня взаємопорозуміння, співробітництва між країнами ЄС, передачі досвіду та нових ідей з розв'язання проблем, які є спільними для тих чи інших країн ЄС[2, с. 41]. З огляду на це, окремі дослідники розглядають ВМК як елемент "третього шляху" європейського управління, який на основі принципу діалогічності забезпечує процес переговорів, й тим самим знімає гостроту проблеми "дефіциту демократії" у політико–адміністративній системі ЄС.

Основні риси ВМК полягають ось у чому. По–перше, політичні рішення щодо тих чи інших проблем державного значення залишаються прерогативою національних держав, прийняття європейських актів щодо них виключається. По–друге, за узгодженою домовленістю сторін виділяються окремі проблеми, які стають предметом спільного розгляду та докладання зусиль для досягнення спільних цілей. По–третє, національні уряди зобов'язані надавати свої плани на спільний розгляд і повну інформацію щодо своїх заходів. По–четверте, участь у координованих діях залежить від добровільного співробітництва національних урядів, формальні санкції щодо країн, які не дотримуються певних стандартів, не передбачені[7]. Перевага надається переконанню та психологічному тиску.

Правила ВМК реалізуються на різних стадіях розгляду проблем. Автори [3] на прикладі європейської стратегії зайнятості виділяють дев'ять стадій реалізації Європейською Комісією ВМК: 1) розробка загальної концепції; 2) ідентифікація кращих виконавців серед держав–членів ЄС та кращих національних практик; 3) конкретизація Європейської стратегії зайнятості у вигляді документів, які містять загальні напрями державної політики, що стосуються сфери зайнятості (оподаткування, освіта, гендерна політика тощо), заходи національного рівня, необхідні для модифікації політичного курсу; 4) консультації з Європейським парламентом, Економічним і Соціальним комітетами, Комітетом регіонів, Комітетом з питань зайнятості, соціальними партнерами (роботодавцями та профспілками) і організаціями громадянського суспільства; 5) затвердження відкоригованих керівних документів на засіданні Ради ЄС; 6) розробка національного плану дій та реалізація європейської стратегії на національному рівні; 7) нагляд з боку Європейської комісії за реалізацією європейської стратегії, розробка додаткових рекомендацій; 8) підготовка річної доповіді про стан справ у сфері зайнятості в ЄС; 9) новий цикл реалізації стратегії, яка враховує досягнення кращих виконавців, відкориговані стратегічні цілі та перспективи.

Реалізація такої системи прийняття рішень є досить складним процесом, оскільки він передбачає поєднання вертикальних та горизонтальних зв'язків на європейському, національному, регіональному, місцевому рівнях управління, досягнення згоди багатьох політичних та економічних акторів. Однак саме такий спосіб є оптимальним інструментом забезпечення життєздатності ЄС як цілісної публічно–управлінської системи, оптимізації впливу на соціальні процеси, пов'язані з узгодженням ринкових механізмів з європейськими цінностями. Інші (суто адміністративно–примусові) спроби ЄС впровадити європейське право та рішення на національний рівень громадянами сприймаються як посягання на демократію.

Зважаючи на доведену практикою ефективність ВМК, відповідно до затвердженого 18 червня 2004 року проекту Конституції ЄС, його планується із сфери економіки розповсюдити на соціальну політику, науку і технології, охорону здоров'я, культуру, спорт, освіту, молодіжну політику, усунення наслідків надзвичайних ситуацій. Поширення правил ВМК на регулювання широкого кола питань, за думкою експертів, необхідно для підтримки певних захисних функцій, оскільки інститути ЄС зосереджують свою увагу переважно на економічних інтересах об'єднаної Європи, і, в цьому аспекті своєї діяльності перебувають під сильним впливом організованих груп тиску, які представляють економічні інтереси транснаціональних компаній. Проблеми соціальної, екологічної та інших сфер суспільного ризику, залишаються за своєю природою локальними, що й зумовлює ключову роль регіону як антиентропійного інструменту та об'єднуючого фактору в умовах відсутності адміністративної вертикалі. З цього приводу Майкл Китінг зазначає, що регіони, будучи місцем перетину центральних і місцевих органів влади, виконують важливу функцію посередників у територіальному і функціональному сенсах[4, с. 89].

Узгодження та прийняття політичних рішень з комплексу економічних та інших питань суспільного ризику неможливо ефективно здійснювати за принципами суто адміністративної організаційно–управлінської моделі. Ця ситуація є додатковим імпульсом переходу до сітьових структур управління. Такі відкриті структури зумовлює формування різних видів політичних сітей, які відкривають широкий доступ до участі в європейському управлінні різних соціальних груп, які представляють ту чи іншу сферу господарської чи публічної діяльності. Вони різняться за такими критеріями: 1) кількість і тип учасників; 2) характер інституціоналізації; 3) сфера політики, у якій формується сіть; 4) розподіл ресурсів між учасниками; 5) особливості об'єднуючих інтересів; 6) ступінь концентрації влади. Відповідно до цих критеріїв, як і західні дослідники, Л.В.Сморгунов виділяє п'ять типів політичних сітей: 1) політична спільнота (policy communitie); 2) професійна спільнота (professional network); 3) міжуправлінська сіть (intergovernmental network); 4) сіть виробників (producer network); 5) проблемна сіть (issue network)[6, с. 110]. На наш погляд, запропонована типологія не враховує багатоплановість можливих конфігурацій сітей, проте вона дає певні орієнтири для деталізації цього питання.

Політична спільнота ідентифікується з центрами аналізу публічної політики, діяльність яких пов'язана із забезпеченням відкритих, демократичних процедур розробки суспільно значущих рішень. Центри, як учасники політичної сіті, виробляють продукти та послуги, які є необхідними елементами сфери публічної політики. Вони різняться між собою за тематичною спеціалізацією (соціальна політика, захист прав людини, розвиток освіти тощо), за технологічною спеціалізацією (інформаційна, аналітична робота, лобіювання тощо), за територіальними масштабами діяльності (місцевий, регіональний, національний, міжнародний рівні).

Професійна спільнота це політична сіть, яка формується за професійними ознаками. Кожна з цих сітей виражає інтереси окремих зацікавлених груп (підприємців, екологічного руху, профспілкових функціонерів, спілок споживачів тощо). Спільним для таких сітей є спрямованість на забезпечення соціального діалогу між суспільством владою на всіх рівнях її територіальної організації.

  • <<
  • 1 2
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...