WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Ресурси місцевого самоврядування: політичні моделі і методологічні проблеми розвитку самоврядування в контексті політико-правових реформ України (реф -

Ресурси місцевого самоврядування: політичні моделі і методологічні проблеми розвитку самоврядування в контексті політико-правових реформ України (реф -

Консервативна модель суспільства означає також прощання з ілюзією про те, що різного роду реформ може бути необмежене число. Сьогодні в Україні практично кожна галузь державної адміністрації має свою реформу. Та й саме поняття реформи часто-густо розуміється неправильно: створення нормальних умов роботи для службовців певної галузі державної адміністрації – це вже не що інші як реформа!

Польський досвід свідчить, що для початку реального реформування суспільства достатньо треба провести всього кілька ключових реформ. У Польщі це були реформи освіти, охорони здоров'я, економіки, суду й прокуратури, територіальної організації влади, внутрішніх справ7.

В Україні треба визначитись з пріоритетними реформами і з їх допомогою поступово вивести суспільство на шлях європейської цивілізації. Це можуть бути практично ті самі реформи, які Польща починала у 1989-1990 рр.

Що стосується ліберальної моделі політичної системи, то вона сприяє трансформації суспільства у бік підвищення ролі політичних партій і громадських організацій. Держава обмежує своє втручання у справи громадянського суспільства, а народ стає політично грамотним.

Якщо говорити про соціал-демократичну модель політичної системи, яка здебільшого існує в скандинавських країнах, то тут мова йде про створення системи партій та громадських організацій, які діють задля соціальної справедливості та соціального захисту громадян різних категорій. При цьому держава бере на себе левову частку видатків для задоволення потреб громадян.

При всій зацікавленості більшості українських громадян у запровадженні соціал-демократичної моделі політичної системи, консервативна модель для України є більш реальною та перспективною. Спроби українського суспільства перескочити через певні моделі розвитку політичної системи (консервативну, ліберальну) може обернутися лише величезними моральними і матеріальними збитками, привести до втрати демократії та державності.

Однак було б наївно думати, що розвиток моделей політичної системи України відбувається автоматично. Перехід до європейської моделі системи не позбавлений певних ризиків, пов'язаних з можливістю перехоплення ідей реформування політичної системи в Україні олігархічними структурами, про які не раз згадував Президент України8.

Якщо олігархічна модель політичної системи (на зразок деяких латиноамериканських та африканських країн) зможе утвердитися в Україні, то це може тільки привести до початку збройної боротьби радикально настроєних елементів з метою впровадження авторитарно-популістської моделі політичної системи, в т.ч. методами політичного тероризму. Наступним етапом розвитку політичної системи може бути встановлення тоталітарної моделі, яка мало чим буде відрізнятись від радянської моделі двадцятих-восьмидесятих років ХХ ст.

Звичайно, сьогодні ще немає прямої загрози впровадження олігархічної моделі політичної системи в Україні, хоча іноді про це пишуть і говорять. Але завтра чи післязавтра – хто дасть гарантій?

Про політичні моделі місцевого самоврядування. Отже, маючи перед собою різновиди моделей політичних систем, які можуть бути впроваджені в Україні, а також ті, які вже впроваджувались чи впроваджуються, можна спробувати охарактеризувати політичні моделі місцевого самоврядування.

Ретроспективний аналіз розвитку місцевого самоврядування у конституційній і політичній системі сучасної України вказує на те, що історично першою була його радянська модель (1990-1991 рр.). Вона характеризувалась пануванням комуністичної партії в органах самоврядування, які офіційно іменувались "державними органами місцевого самоврядування".

Спроби у 1992-1993 рр. роздержавити місцеві ради та запровадити елементи моделі національного відродження місцевого самоврядування зазнали невдачі через відсутність належної підтримки з боку національно-демократичних сил.

Більше того, ці спроби майже не закінчилися катастрофою: прокомуністичні сили, відновивши свої позиції після заборони компартії, намагались на початку 1994 р. провести адміністративну і муніципальну контрреформу: вони добились скасування інституту Представників Президента України на місцях. Ця контрреформа мала на меті повернути Україну майже до класичної радянської організації місцевої влади за схемою: місцеві ради – виконкоми на всіх рівнях адміністративно-територіального поділу.

За цих умов державницькі сили вдалися до впровадження елементів традиційної національної моделі місцевого самоврядування, що привело до посилення контролю виконавчої влади за місцевим самоврядуванням, обмеженням місцевих фінансів тощо. Це дозволило стабілізувати систему самоврядування і вивести її з стану перманентної політичної кризи. Дана політична модель місцевого самоврядування існує і зараз.

Провідна роль в цій моделі належить чиновницькому апарату, який домінує в системі самоврядування, в т.ч. у представницьких органах місцевого самоврядування. Тільки у великих містах політичні партії складають конкуренцію чиновницькому апарату. Проте місцеві вибори 2002 р. засвідчили суттєве зростання партійного представництва у місцевих радах, що стало певним виразом кризи традиційної національної моделі місцевого самоврядування.

Очевидно, що перехід місцевого самоврядування в Україні до європейської моделі відбувається інакше ніж у країнах Центральної і Східної Європи. Там після ліквідації тоталітарної системи місцеве самоврядування розвивається відповідно до його консервативної моделі.

Тоді як в Україні місцеве самоврядування до переходу до консервативної моделі було змушено в силу історичних обставин пройти ще додаткові три моделі – радянську, національного відродження та традиційну національну модель місцевого самоврядування. Ці моделі ще можна назвати перехідними.

Отже, Україна внесла своїм досвідом розбудови місцевого самоврядування певний вклад у розуміння політичних моделей трансформації місцевого самоврядування. Це у свою чергу вимагає обгрунтування змін в європейській класифікації політичних моделей місцевого самоврядування.

По-перше, український досвід формування неокласичних, перехідних моделей місцевого самоврядування засвідчив можливість поєднання елементів старої радянської та нової національної моделі самоврядування.

По-друге, в Україні відбувається процес трансформації нової муніципальної системи з чіткою політичною орієнтацією на класичні європейські моделі.

По-третє, існують певні фактичні труднощі із запровадженням європейської моделі місцевого самоврядування в Україні. Це пов'язано, наприклад, з порівняно низькою оплатою праці, насамперед, керівників органів місцевого самоврядування9, не розмежованістю об'єктів державної і комунальної власності, недостатнім рівнем муніципальної культури громадян тощо.

Таким чином, при реформуванні політичної системи України, а також місцевого самоврядування необхідно враховувати історичні моделі розвитку цієї системи. А також розуміти історичні межі застосування тих чи інших європейських моделей політичної системи та місцевого самоврядування.

Методологічні проблеми є завжди ключовими для будь-якого дослідження чи практичної діяльності. Особливо, коли мова йде про дослідження або опрацювання маловідомих чи надто складних об'єктів.

Сьогодні відбувається переоцінка методів наукового дослідження в юридичній та інших гуманітарних науках. Зокрема, правознавство намагається відійти від традиційних методів і започаткувати інноваційну методологію10. Це дуже непросто, особливо для старшого покоління вчених, які фактично не можуть відійти від догм діалектичного та історичного матеріалізму.

Місцеве самоврядування є складним, багатоаспектним об'єктом дослідження, який потребує постійного вдосконалення методології. Особливо важливо розглядати місцеве самоврядування крізь призму адміністративної реформи, яка виступає головною політико-правовою реформою держави.

Відомо, що ідеологія та політика адміністративної реформи почали формуватись у 1993-1994 р., а офіційне її визнання сферою державної політики - у 1998 р. З методологічних позицій при аналізі місцевого самоврядування у контексті даної реформи необхідно зазначити наступне.

  1. Навіть побіжне вивчення документів з питань адміністративної реформи11 засвідчує, що вона практично не реалізується. Причини різні, але найголовніші – методологічні.

"Нельзя объять необъятное" (за виразом К. Пруткова). Ідеологи і політики адміністративної реформи 1998 р. пішли від протилежного: замість реформи державної адміністрації, як це прийнято в європейських країнах12, вони запропонували реформу державного управління13. Тому фактично адміністративна реформа в Україні охоплює, крім власне адміністративної реформи, також елементи конституційної, судової, муніципальної та регіональної реформи14. Це значить, що від початку адміністративна реформа була приречена на невдачу і головна провина у цьому лежить на науці, яка допустилася грубих методологічних помилок.

  1. Очевидно, що процес реформування політико-правових інститутів, в т.ч. місцевого самоврядування, слід розглядати через призму політичної та соціокультурної модернізації15. При цьому слід мати на увазі, що реальний зміст будь-якої реформи завжди залежить від конкретної моделі суспільно-політичного розвитку даної країни.

  • <<
  • 1 2 3
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...