WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Ресурси місцевого самоврядування: політичні моделі і методологічні проблеми розвитку самоврядування в контексті політико-правових реформ України (реф -

Ресурси місцевого самоврядування: політичні моделі і методологічні проблеми розвитку самоврядування в контексті політико-правових реформ України (реф -

Ресурси місцевого самоврядування: політичні моделі і методологічні проблеми розвитку самоврядування в контексті політико-правових реформ України

Проблеми ресурсів місцевого самоврядування досить часто розглядаються суто матеріально: є комунальне майно чи бюджетні кошти, значить є ресурси. А у разі відсутності майна чи коштів - немає ресурсів.

Однак таке дещо вульгарно-матеріалістичне, вузькопрагматичне трактування ресурсів місцевого самоврядування в теорії і практиці повинно поступитися перед розумінням пріоритету духовних, інтелектуально-інформаційних ресурсів1. До останніх слід віднести такі інтелектуальні конструкції, як політичні моделі та методологія дослідження місцевого самоврядування в Україні. Наскільки виявляться практичними ці конструкції - покаже життя. Але вже й зараз можна сказати, що на рівні мегасистеми місцевого самоврядування ці ресурси працюють.

Політико-правові реформи в Незалежній Україні переживають складний період. Започатковані під впливом суспільної ейфорії у 1991-1992 рр., ці реформи в межах реальних можливостей українського суспільства дали свої політичні та інші результати. Але в той же час, очевидно, що вони не досягли, а фактично і не могли досягти поставленої мети2. Це був час розкидати каміння. А сьогодні прийшов час їх збирати.

Реформа політичної системи в Україні, за проведення якої давно виступали демократичні сили і яка стала політичним курсом Президента України3, зокрема, серед інших вимагає й розгляду питання про політичну модель розвитку місцевого самоврядування.

Питання політичного моделювання конституційно-правових процесів давно зайняли достойне місце в українській політико-правовій науці. Однак ніколи ще в суспільно-політичній практиці України прогнозування політичних моделей розвитку її конституційних інститутів не мало такого важливого значення як сьогодні.

Це пояснюється тим, що методи історичної, юридичної (формально-догматичної або нормативістської) та деяких інших шкіл традиційної науки, як інструменти державної політики в Україні, фактично втратили або втрачають своє значення і починають шкодити державі. Тому головну роль починають відігравати методи різних шкіл інноваційної науки – політичної, соціологічної, правової (наприклад, школи правової політології, правової соціології тощо).

В умовах реформи політичної системи України особливо важливе значення має проблема політичного моделювання розвитку одного з ключових інститутів конституційного права України – місцевого самоврядування. За роки Незалежності цей інститут пройшов значну еволюцію – від залишка радянської системи місцевої влади – до вагомого компонента демократичного конституційного ладу.

В українській науці питання про моделі місцевого самоврядування розглядалось переважно крізь призму конституційної та національної моделі4. Але сьогодні важливо проаналізувати еволюцію місцевого самоврядування під кутом розвитку політичної системи, оскільки тільки через виявлення впливу останньої можна більш-менш точно спрогнозувати і розвиток інституту самоврядування5.

На нашу думку, існує прямий, безпосередній зв'язок між моделлю політичної системи та політичною моделлю місцевого самоврядування як елементу громадянського суспільства і публічної влади. Більше того, політична модель місцевого самоврядування також впливає на державну муніципальну політику, муніципальне законодавство, практику його реалізації тощо.

Щодо історичних моделей політичної системи в Україні. За останні 100-150 років українське суспільство пережило велике число моделей розвитку політичної системи, які часто-густо мали протилежне забарвлення. І хоча на перший погляд, здається, що значна частина з них не мають жодного відношення до сучасної моделі політичної системи, тим не менш таке судження є досить помилковим: ніщо не зникає безслідно, тим більше в політичній системі суспільства. Конституційний і політичний досвід Франції, наприклад, тому наочне підтвердження6.

Та й в Україні протягом її новітньої історії взаємовплив різних моделей політичних систем більш чи менш помітний. Наприклад, для більшості з них характерним є правління бюрократії, влада якої політично та юридично практично не була обмежена.

Приведена нижче систематизація політичних систем в Україні не є повною або єдиною, так як майже кожну модель можна ділити на певніпідвиди і т.д. Мета систематизації – показати основні різновиди цих моделей, які можуть служити методологічною базою для характеристики відповідних політичних моделей місцевого самоврядування.

1. Колоніальна модель. Як це не прикро, але початки сучасної політичної системи України були закладені в період входження її земель до складу Австро-Угорської та Російської імперій. Саме у цей час почали формуватись українські політичні партії та громадські організації, які згодом відіграли вирішальну роль у встановленні і функціонуванні Української національної держави (1917-1921 рр).

2. Національно-визвольна модель. Після встановлення в Україні влади Української Центральної Ради (1917-1918 рр.) почалось формування національно-визвольної моделі політичної системи. Гетьманат і Директорія намагались спиратись у своїй діяльності на українські політичні партії та громадські організації, які часом були опозиційними до діючої влади.

3. Тоталітарна (радянська) модель. Після захоплення влади в Україні більшовиками (1920 р.) були ліквідовані національні уряди й усі українські політичні партії та громадські організації, які стали опозиційними до радянської влади. Радянська політична система українського суспільства стала моністичною і керованою з боку комуністичної партії, точніше її апарату.

4. Модель радянської перебудови. Починаючи з 1984 р. в Україні, як і в колишньому СРСР, розпочалася так звана горбачовська перебудова. Вона мала на меті зберегти радянську політичну системи шляхом її внутрішньої перебудови на засадах гласності, демократії, верховенства права тощо. Але перебудова пішла не по шляху вдосконалення існуючої системи, а її ліквідації, так як ця система не піддавалась реальній перебудові.

5. Модель національного відродження. З проголошенням Незалежності в Україні починає формуватися національна модель політичної системи. При цьому комуністична партія була заборонена, а її фракція у Верховній Раді України І скликання припинила своє існування. Тим не менш національно-демократичні партії та громадські організації, які фактично прийшли до влади, не змогли заповнити політичний вакуум, який утворився після заборони компартії, і політична влада поступово перейшла до державного апарату.

6. Традиційна національна модель. У другій половині 1990-х рр. відбулась консолідація державної бюрократії (номенклатури) та її політичних партій і громадських організацій на грунті ідей Незалежності України. В результаті в Україні сформувалась традиційна національна модель політичної системи, ідеологічною основою якої стала філософія українського народництва.

При цій моделі політичної системи — в силу того, що різні частини номенклатури користуються певною самостійністю, — існують певні елементи політичної свободи, розподілу влади, верховенства права тощо. Але на початку ХХІ ст. дана модель фактично вичерпала себе і зараз гальмує розвиток економіки (особливо підприємництва), освіти, культури, інших галузей матеріального і духовного розвитку суспільства. Тому її реформування — це питання часу

Стосовно перспектив розвитку політичної системи України. Офіційно Україна взяла курс на розвиток європейської моделі політичної системи, яка характеризується демократичними виборами, розвинутою партійною системою, класичним парламентаризмом (парламентська більшість формує уряд; їм , тобто більшості та уряду опонує лояльна парламентська опозиція тощо).

Для реалізації європейської моделі політичної системи в Україні існують певні передумови:

  • політична підтримка Президента України;

  • досвід функціонування парламентської більшості у Верховній Раді України ІІІ скликання в 2000-2001 рр.

  • досвід співробітництва представників центристських партій, які складають парламентську більшість у Верховній Раді України ІV скликання, в урядах 1994-2002 рр.

  • політична згода щодо запровадження цієї моделі з боку як провладних, так й опозиційних політичних сил.

Однак для реалізації європейської моделі політичної системи в Україні необхідно внести певні зміни до Конституції України, які б дозволили перейти від президентсько-парламентської форми правління до парламентсько-президентської. Крім цього, необхідно визначитись, який саме різновид європейської моделі політичної системи необхідно впроваджувати Україні: консервативну, ліберальну чи соціал-демократичну модель. Кожна з останніх має свої особливості.

Так, консервативна модель політичної системи передбачає запровадження жорстких правил політичних та особливо – конституційно-правових відносин. Бо саме при реалізації цієї моделі політичної системи формується конституційна держава, тобто держава, влада в якій реально обмежується конституцією. При цій моделі політичні партії та громадські організації ще залишаються заручниками влади та низької політичної культури громадян.

Але одночасно консервативна модель суспільно-політичного розвитку означає, що суспільство і держава повинні жити лише на ті ресурси, які виробляють. Тобто дана модель не визнає ніякого патерналізму у загальносуспільному масштабі, крім адресної допомоги тим, хто її потребує.

  • <<
  • 1 2 3
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...