WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA -

... , , ,

̳ . → Діалектика співвідношення самоврядування, місцевого самоврядування та державного управління -

Діалектика співвідношення самоврядування, місцевого самоврядування та державного управління -

Таким чином, управління в системі місцевого самоврядування (як, зрештою, й державне управління) здійснюється здебільшого не безпосередньо самою територіальною громадою, а через відносно відокремлений місцевий апарат управління. Його існування диктується насамперед об'єктивними потребами професіоналізації та спеціалізації управління, зумовлених ускладненням суспільних процесів, що вимагає, щоб функції управління здійснювалися на постійній основі спеціально підготовленими людьми. А це у свою чергу передбачає формування відносно відокремленого прошарку місцевої та регіональної бюрократії, інтереси якої, як відомо, часто-густо можуть не збігатися (і не збігаються) з інтересами територіальних громад.

Серед визначальних факторів, які заперечують можливість становлення реального місцевого самоврядування є надмірне соціальне розшарування суспільства на багатих і бідних, незначний прошарок середнього класу, що становить соціальну базу місцевого самоврядування. Як свідчать дані державної статистики, у першому кварталі 2002 р. за межею бідності перебували 27,2 відсотка українських сімей11. Це при тому, що межу бідності по-українськи офіційно встановлено – 175 грн. сукупних витрат на одного дорослого, що становить половину мінімального прожиткового мінімуму12. Тим часом, у розвинутих країнах Заходу середній клас становить 60-70, а в деяких країнах і більше відсотків. Сьогодні ж в Україні лише 12 % населення відповідає основним критеріям середнього класу13.

Відчуження від участі в справедливому перерозподілі власності та суспільного продукту призводить до переміщення переважної більшості населення в категорію бідних і незаможних верств населення, а отже, й до політичного відчуження останніх від влади. Адже цілком очевидним є те, що матеріальною основою влади (в т.ч. влади здійснюваної органами місцевого самоврядування), є, як відомо, власність, гроші. Саме тому ці верстви населення фактично не мають належного представництва не лише у Верховній Раді України, але й в органах місцевого самоврядування, які здебільшого є ареною зіткнення інтересів конкуруючої між собою місцевої та регіональної політичної знаті. За таких обставин уплив цих верств населення на процеси управління, здійснюваного як у системі державного управління, так і в системі місцевого самоврядування, є надто обмеженим. З цих позицій цілком безсумнівним є те, хто реально виступає в якості суб'єкта управління та в чиїх інтересах здійснюється управління в рамках територіальних громад. Саме тому, очевидно, 89,9 % громадян України переконані, що вони не впливають на місцеву владу14. Отже, за таких умов місцеве самоврядування зводиться здебільшого до періодичних голосувань на місцевих виборах і референдумах, де лише вирішується які саме представники, від яких саме угрупувань місцевої та регіональної політичної еліти будуть здійснювати функції управління від "імені та в інтересах територіальних громад".

Зазначене вище засвідчує про те, що сьогодні в територіальних громадах здійснюється, власне, не самоврядування в повному смислі цього слова, а управління, характерною рисою якого (як, зрештою, й будь-якого різновиду соціального управління) є наявність розриву між суб'єктом і об'єктом управління. Сказане повною мірою стосується й добровільних об'єднань громадян (громадських організацій, політичних партій тощо), де функції управління також здійснюються відносно відокремленим прошарком функціонерів, інтереси яких не завжди збігаються з інтересами рядових членів відповідного об'єднання. Самоврядування ж як безпосереднє управління соціальною спільнотою через саму спільноту можливе лише у відносно невеликих колективах людей, де немає поділу людей на керуючих і керованих, де немає поділу людей на соціально неоднорідні групи (класи, страти тощо) з протилежними інтересами. Історично першою формою такого самоуправління було самоврядування лише в первісній общині. З виникненням же держави місцеве самоврядування у "чистому" вигляді практично ніде і ніколи не існувало, навіть за умов демократичного політичного режиму.

Наступною визначальною ознакою, за якою управління відрізняється від самоврядування є те, що останнє, маючи безпосередньо громадську природу, виступає як саморегуляція життєдіяльності відповідної соціальної спільноти за допомогою соціальних норм, правил поведінки, спільно прийнятих членами даної спільноти. Йдеться про те, що ці правила поведінки повинні бути вироблені і встановлені самою соціальною спільнотою (колективом), а не нав'язані їй зовні. У такий спосіб регулюється внутрішньо управлінська (самоврядна) діяльність насамперед добровільних об'єднань громадян (політичних партій, громадських організацій), які діють на основі статутів (положень), що затверджуються самими об'єднаннями громадян.

Порядок здійснення управління в системі місцевого самоврядування регулюється, як правило, нормами, які є результатом правотворчої діяльності держави в особі її органів, а не територіальних громад та створюваних ними органів. Це підтверджується аналізом численних конституційних і законодавчих норм, які визначають порядок функціонування місцевого самоврядування в Україні. Лише у виняткових випадках Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає право територіальних громад та їх органів регулювати відповідно до закону окремі аспекти здійснення місцевого самоврядування, які суттєво не впливають на його природу. Сказане стосується, зокрема, загальних зборів громадян за місцем проживання, місцевих ініціатив та громадських слухань, порядок проведення яких може визначатися відповідно до закону статутом територіальної громади. Переважна ж більшість інших питань діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування регулюється здебільшого нормами права, що випливає з відповідних формулювань Конституції та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Більше того органи та посадові особи місцевого самоврядування уповноважені приймати в межах закону загальнообов'язкові акти нормативного характеру, які одностайно визнаються джерелами конституційного, адміністративного та інших галузей права. Цим вони відрізняються від актів (статутів, положень тощо) громадських організацій, які не мають зовнішнього виразу, тобто є обов'язковими лише для членів відповідних об'єднань громадян. Отже, у такий спосіб на управління, що здійснюється в системі місцевого самоврядування, поширюється в цілому правовий режим, характерний для сфери державного управління, яке в широкому розумінні пов'язується з діяльністю всіх органів державної влади.

Отже, підсумовуючи сказане, зазначимо, що в сучасних умовах в територіальній громаді як цілісній соціальній системі, здійснюється, власне, не самоврядування, а управління, яке є відносно відокремленою (децентралізованою) частиною державного управління, яке повинно пов'язуватися з діяльністю не лише органів державної влади, але й органів місцевого самоврядування. Інакше кажучи, вживане в Конституції України поняття "місцеве самоврядування", є умовною назвою демократичної системи державного управління на місцях, яка передбачає залучення громадян України, об'єднаних спільним проживанням у відповідні територіальні громади, до управління державними справами на засадах правової, організаційної та фінансово-матеріальної автономії в межах, визначених Конституцією і законами України.

1 Див.: Скуратівський В.А., Шевченко М.Ф. Соціальні системи та соціологічні методи дослідження: Навч. Посібник. – К.: Вид-во УАДУ, 1998. – С. 49 – 62.

2 Див.: Институты самоуправления: историко-правовое исследование. – М.: Наука, 1995. – С. 17, 18

3 Про співвідношення стихійних і свідомих факторів саморегулювання див., напр.: Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980.. – С. 214 - 224; Скуратівський В.А., Шевченко М.Ф. Соціальні системи та соціологічні методи дослідження: Навч. Посібник. – К.: Вид-во УАДУ, 1998. – С.49 – 50.

4 Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 13

5Див.: Институты самоуправления: историко-правовое исследование. – М.: Наука, 1995. – С. 81.

6 Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. Том 56. – СПб, 1900. – С. 239

7 Тихомиров Ю.А. Механизм управления в развитом социалистическом обществе. – М.: Наука, 1978. – С. 6

8 Байтин М.И. Государство и политическая власть. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1972. – С. 132 – 133

9 Див., напр.: Конституційне право України: Підручник / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – С. 632, 639; Муніципальне право України: Підручник / За ред. В.Ф. Погорілка, О.Ф Фрицького. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 95.

10 Докл. див.:Борденюк В. Деякі аспекти співвідношення державного управління і місцевого самоврядування в контексті реформи адміністративного права // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – 2000. - № 1; Деякі аспекти співвідношення місцевого самоврядування, держави та громадянського суспільства // Право України. – 2001. - № 12. – С. 24 – 27.

11 З бідністю нам не по дорозі // Урядовий кур'єр. – 2002. – 30 серпня

12 Глибока чи мілка бідність – однаково // Голос України. – 2002. - 11 вересня

13 Див.: Гальчинський А. Небезпечний поворот // Дзеркало тижня. – 2002. – 7 вересня.

14 Гриценко А. Усе найкраще, як і раніше, попереду? // Дзеркало тижня. – 2000. – 24 серпня

  • <<
  • 1 2 3
  • >>
Loading...

 
 

ֳ


...