WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГроші і кредит → Правове регулювання вексельного обігу в Україні - Реферат

Правове регулювання вексельного обігу в Україні - Реферат

паперами, чий статус установлюється відповідним законодавством про цінні папери і фондовий ринок;
- які-небудь операції з купівлі і продажу цінних паперів особами, що не мають статусу торговців цінними паперами.
Як бачимо, для відповідності поняттю "торгівля цінними паперами" підприємство ( що не є торговцем) повинно здійснювати операції як по покупці, так і по продажу цінних паперів, іншими словами, операції з векселем будуть названі торгівлею тільки тоді, коли будуть зроблені обидві операції - по покупці і по продажу векселя. Це дуже важливе положення, що визначає, коли варто застосовувати п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток.
Далі розглянемо всі можливі варіанти одержання (придбання) векселя з метою виявлення ситуацій, у яких має місце торгівля цінними паперами.
По-перше, вексель може "потрапити" на підприємство в якості погашення (забезпечення) заборгованості за відвантажений раніше товар, надані послуги, виконані роботи. Тобто підприємство в цьому випадку є першим векселетримачем.
По-друге, вексель можна одержати по передатному напису (індосаменту). При цьому варіанти такого одержання можуть бути різноманітні - обмін на товари (роботи, послуги) або просто придбання за кошти. Тобто в даному випадку підприємство виступає наступним векселетримачем.
Незважаючи на подібність цих варіантів , що здається, вони істотно відрізняються. І от чому.
У першому випадку мова зовсім не йде про покупку векселя (як того потребує п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток). Це випливає з того, що право власності на вексель як цінний папір до першого векселетримача не переходить, а належить йому з моменту видачі векселя (у даному випадку вексель як цінний папір об'єктом угоди не є, а виконує функцію безумовного грошового зобов'язання).
Крім того, для того, щоб назвати операцію купівлею, необхідно знайти продавця векселя, тобто особу, що здійснює операцію з його продажу. Векселедавця продавцем векселя назвати вже ніяк не виходить - він його (вексель) повинний буде ще погасити.
Для доказу нашої позиції звернемося також до статті 224 ЦК, що визначає правовідносини, що виникають із договору купівлі-продажу. Використання ЦК у даному випадку грунтується на таких міркуваннях: Закон про податок на прибуток не містить визначення "продаж цінних паперів", а використання терміну "продаж товарів" у даному випадку неправомірно, тому що на даному етапі вексель товаром не є. У відповідності зі статтею 224 ЦК продавець за договором купівлі-продажу зобов'язується передати майно у власність покупця.
Проте у відповідності зі статтею 225 ЦК право продажу майна належить власнику. Це означає, що приймати рішення про відчуження майна може тільки його власник, тому що за договором продавець зобов'язаний передати не тільки (і не стільки) саме майно, скільки право власності на нього. У зв'язку з цим продавець не може продати покупцю те майно, на яке у нього самого немає права власності, що і має місце у випадку видачі векселя.
Під майном слід розуміти основні фонди й оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відбивається в самостійному балансі підприємства (частина 1 статті 10 Закону України "ПРО підприємства в Україні" від 27 березня 1991 року № 887-ХII; далі - Закон про підприємства). З огляду на те, що вексель власного випуску в балансі до видачі не відбивався (а після видачі також відбивається не майно, а заборгованість), то він і майном векселедавця названий бути не може. Це у свою чергу підтверджує, що видачу векселя продажем (купівлею) як для векселедавця, так і для векселетримача назвати не можна.
Але якщо вексель надалі, наприклад, буде проданий векселетримачем, то фактично відбудеться грошова оплата за відвантажений раніше товар, надані послуги, виконані роботи, у якості погашення заборгованості (забезпечення) за які був отриманий вексель. І навіть у даному випадку, тобто при продажу векселя (не говорячи вже про його погашення векселедавцем), не йде мова про торгівлю цінними паперами, тому що немає першої операції (купівлі), що кваліфікує її як "торгівля цінними паперами".
З метою оподатковування реалізація векселя буде вважатися другою операцією (відповідно до термінів п.п. 11.3.1 ст. 11 Закону про податок на прибуток), тобто операцією по зарахуванню коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок векселетримача в оплату товарів (робіт, послуг). Першою операцією було відвантаження товарів, на дату здійснення котрої і були відбиті валові доходи і податкові зобов'язання по ПДВ по товарах (роботам, послугам). Підтвердження цьому можна знайти в листі ДПАУ від 22.10.99 р. № 605/4/15-1110, у якому про застосування п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток в даному випадку навіть мови не йде.
В другому випадку вже дійсно можна говорити про торгівлю цінними паперами, тому що така операція по одержанню векселя цілком відповідає поняттю "купівля" (наприклад, за кошти або будь-яку іншу компенсацію). Проте і цього недостатньо. Сама купівля не має ознак торгівлі цінними паперами. Необхідно, щоб вексель надалі був проданий. На погляд фахівців, тільки тоді застосування норм п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток буде правомірно.
Для визначення поняття "продаж" варто звернутися до п. 1.31 ст. 1 Закону про податок на прибуток, відповідно до яких під продажем товарів розуміються будь-які операції, здійснювані відповідно до договорів купівлі-продажу, міни, постачання й іншими цивільно-правовими договорами, що передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від термінів її надання, а також операції по безоплатному наданню товарів.
Застосування цього визначення щодо операцій з відчуження векселя правомірно на тій підставі, що вексель у даному випадку для цілей оподаткування на прибуток є товаром (див. п. 1.6 ст. 1 Закону податок на прибуток).
Вексель продається на підставі цивільно-правового договору, угоди між індосантом і індосатом, тобто передається у власність індосату, а отже, у даному випадку потрібно використовувати п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток.
Що ж стосується можливого погашення векселя векселедавцем (платником), то тут ситуація не настільки однозначна: купівля векселя (одержання по індосаменті) дійсно має місце, але продажу немає, тому що пред'явлення векселя до платежу і його погашення відбуваються не за цивільно-правовим договором, у результаті чого просто погашається раніше виникле вексельне зобов'язання.
У зв'язку з цим не має місця перехід права власності на погашуваний вексель, тому що вексель після його погашення фактично анулюється (тобто припиняє існування грошове зобов'язання, що випливає з нього).
Використання визначення "продаж товарів", приведеного в п. 1.31 ст. 1 Закону про податок на прибуток, у даному випадкунекоректно по вже розглянутих причинах (тому що вексель у даному випадку товаром не є). Проте навіть виходячи з цього визначення, погашення векселя продажем цінного паперу названо бути не може.
Тому ще разом звернемося до статті 224 ЦК, що визначає, що за договором купівлі-продажу
Loading...

 
 

Цікаве