WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГроші і кредит → Банки як провідні суб’єкти фінансового посередництва. Функції банків - Реферат

Банки як провідні суб’єкти фінансового посередництва. Функції банків - Реферат

Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій. Перелік операцій, які може здійснювати сучасний комерційний банк, змінюється залежно від країни та виду банку. Коло операцій, що можуть виконувати найбільш універсальні банки, якими є німецькі комерційні банки, показано на рис. 10.2.

Рис. 10.2. Основні види операцій та послуг сучасного універсального комерційного банку (на прикладі Німеччини)

Окремі операції банків будуть розглянуті в розділах 11 та 12.

Роль банків. З функціями банків безпосередньо пов'язана їх роль в економіці. У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту капіталу в процесі відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищенню ефективності суспільного виробництва. В емісійній функції банки сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної і платіжної дисципліни в господарстві, удосконаленню та зміцненню грошового обороту. За кожним з напрямів прояву ролі банків стоїть їх копітка робота щодо забезпечення кожному господарюючому суб'єкту сприятливих умов для функціонування, а населенню — для капіталізації заощаджень та зростання доходів.

У літературі, присвяченій теоретичним аспектам банківської справи, тривалий час дискутувалося питання, чим є банк — посередником між кредиторами і позичальниками чи звичайним підприємством, яке виробляє фінансові продукти і продає їх на грошовому ринку. Ця дискусія активно велася ще між основоположниками натуралістичної та капіталотворчої теорій кредиту. Не вичерпала вона себе і досі. Так, у названому вище американському підручнику Фредеріка С. Мишкіна банки розглядаються виключно як фінансові посередники. У російському підручнику "Гроші, кредит, банки" за редакцією О. І. Лаврушина банки вважаються переважно підприємствами: "Більш плідним є вихідне положення про те, що банк є підприємством... Виробничий характер банку проглядається насамперед у тому, що він створює свій власний специфічний продукт"8. До таких продуктів відносять передовсім платіжні засоби, що продукуються банками.

Проте між цими підходами немає непереборної суперечності. Все залежить від того, з яких позицій розглядати банк — з макро- чи мікроекономічних. Якщо з макроекономічних, коли банк є учасником руху капіталу в процесі суспільного відтворення, він неминуче буде зведений до посередника фінансового ринку. Якщо ж з мікроекономічних, коли банк аналізується як комерційна структура, один з багатьох конкуруючих суб'єктів ринку, то зразу виникає питання, з чим він виходить на ринок і що протиставляє своїм конкурентам. У цьому разі банк неминуче опиняється в ролі продавця своїх продуктів, а значить і їх продуцента, тобто підприємства. Отже, є підстави розглядати банк і як фінансового посередника, і як підприємство — продуцента особливих продуктів для ринку. Тому цілком логічно і правомірно, що в працях, присвячених макроекономічним проблемам, зокрема грошово-кредитній політиці, банки розглядаються переважно як фінансові посередники. А в працях, присвячених управлінню банками, конкретним механізмам їх функціонування, банки розглядаються як підприємства, фабрики кредиту та інших фінансових продуктів.

Банки як фінансові посередники реалізують свою роль передусім через три види базових операцій: депозитні, позичкові і розрахункові. Виконання цих операцій уже забезпечує провідне місце банкам у фінансовому посередництві, оскільки через них вони установлюють зв'язки майже з усім економічним оточенням і мають можливість впливати на переважну частину економічних процесів. Проте обмежитися тільки цими операціями в сучасних умовах банки просто не можуть. Під тиском своїх конкурентів, загострення фінансових ризиків, проникнення небанківських посередників у сферу діяльності банків останні змушені все глибше проникати у вузькоспеціалізовані сегменти грошового ринку і навіть у сферу прямого фінансування, виступаючи там у ролі звичайних брокерів та дилерів. Достатньо сказати, що навіть такою специфічною діяльністю на грошовому ринку, як страхування, банки мають право займатися у Бельгії, Франції, Німеччині, Великобританії. Брокерські та андеррайтингові операції банки можуть виконувати в Бельгії, Франції, Німеччині, Італії; у Канаді та Великобританії — з певними обмеженнями. Такий активний вихід банків за сферу своєї традиційної діяльності дає змогу їм поліпшувати диверсифікацію своїх активів, зменшувати фінансові ризики, підтримувати прибутковість і конкурентоспроможність, утримувати свої провідні позиції на грошовому ринку.

Література

  1. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р.

  2. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р.

  3. Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р.

  4. Указ Президента України "Про грошову реформу в Україні" // Вісник НБУ. — 1996. — № 5.

  5. Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.

  6. Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991.

  7. Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.

  8. Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.

  9. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. — К., 1998.

  10. Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. — М., 1993.

  11. Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.

  12. Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, процента та грошей. — К., 1999.

  13. Деньги / Под ред. А. А. Чухно. — К., 1997.

  14. Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України // Фінанси України. — 1997. — № 2.

  15. Савлук М. І., Сугоняко О. А. Чи вистачає грошей економіці України? // Вісник НБУ. — 1997. — № 4.

  16. Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та оцінка її ефективності // Вісник НБУ. — 1999. — № 1.

1 Проте всі небанківські посередники, разом узяті, в країнах з розвинутими грошовими ринками за обсягами операцій наближаються до банківських інституцій, створюючи їм серйозну конкуренцію і поступово відвойовуючи ринковий простір. Так, на початку 90-х років на банківський сектор США припадало 46,4% усіх активів фінансових посередників, а на небанківський сектор — 53,6% (розрахунок зроблений за даними книги Фредеріка С. Мишкіна "Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків". — С. 84).

2 Див.: Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. — К., 1998. — С. 84.

3 Див.: Поллард А. М. и др. Банковское право США. — М., 1992. — С. 39.

4 У Законі ФРН про банки від 10 липня 1961 р. до банків віднесено "будь-яке підприємство, яке виконує один чи кілька видів банківських операцій, а саме: приймання депозитів, надання позичок, лізингові операції, платежі та розрахунки з третіми особами, надання гарантій, торгівля цінними паперами, зберігання цінностей у сейфах тощо". Такий же універсальний підхід до визначення банку властивий і для законодавства Франції. Проте в Бельгії, Італії, Іспанії, Греції та інших країнах законодавство обмежує банк переважно депозитною діяльністю.

5 Закон України "Про банки і банківську діяльність", прийнятий у грудні 2000 р., істотно конкретизував поняття банку і банківської діяльності. У ст. 2 банком названа юридична особа, яка має право одночасно здійснювати три види операцій: залучення коштів у вклади, розміщення цих коштів від свого імені і ведення банківських рахунків своїх клієнтів.

6 Дискусію щодо сутності банку нещодавно розпочали С. Мочерний та Л. Гришак у статті "Методологія дослідження сутності банку" (Банківська справа. — 1999. — № 5. — С. 7). Після аналізу різних поглядів з цього приводу автори дійшли висновку, що банк — "це особливе кредитно-фінансове підприємство, що виконує ряд базових функцій, при здійсненні яких, а також з приводу привласнення наявних у нього активів, між різними суб'єктами виникаєпевна сукупність виробничих відносин (економічної власності)". На жаль, таке визначення зовсім не наближає нас до істини. Воно надто не конкретне, деякі його положення сумнівні.

7 Див.: Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — С. 297.

8 Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998. — С. 290.

Loading...

 
 

Цікаве