WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГроші і кредит → Кредитна система Японії - Реферат

Кредитна система Японії - Реферат

Реферат на тему: Кредитна система Японії.
Загальний огляд.
Кредитна система Японії утворилась після незакінченої буржуазної революції 1868 р. Упродовж 30-ти років після прийняття в 1872 р. Закону про національні банки була створена переважна частина японських державних (спеціальних) та приватних банків.
У цей період виник також центральний емісійний банк Японії. У 1897 р. закон про комерційні банки легалізував організацію банківської системи за єврозразками.
У 1927 р. в Японії виникла банківська криза. Вона обумовила подальшу концентрацію банківського капіталу і посилила позиції монополістичних банків. У 1928 р. загальна кількість банків скоротилась удвічі порівняно з 1918р.
Японські банки брали активну участь в економічній підготовці до Другої світової війни. Вони проводили політику японських монополій у колоніях, фінансували державні військові витрати і розвиток військової економіки.
У цьому ж напрямку японські банки діяли і в роки війни у Китаї (розпочалася в 1937 p.), і в період Другої світової війни. У 1942 р. посилився державний монополістичний контроль над господарством Японії. З цією метою створюється Національна фінансова контрольна асоціація, їй підпорядковується уся діяльність кредитної системи. Банки зобов'язуються вкладати в облігації державних військових позик не менш як 75% приросту депозитів. У роки війни створюються спеціальні кредитні установи для здійснення експансії в країнах Східної і Південно-Східної Азії, котрі були тимчасово окуповані Японією. Після Другої світової війни розвиток кредитної системи Японії характеризується рядом особливостей.
Для японської банківської системи у післявоєнний період характерним було розмежування функцій різних банків за американським прикладом, що пояснюється значним впливом на післявоєнний устрій кредитної системи Японії американських окупаційних властей. Банківською реформою 1998 р. передбачено певну лібералізацію банківської діяльності. Так, звичайні міські банки можуть відкривати спеціальні трастові та інвестиційні філії, банки довгострокового кредиту можуть перетворюватися на комерційні банки або зливатися з ними, траст-банки дістали право відкривати філії для проведення операцій з цінними паперами, брокерсько-дилерські фірми за операціями з цінними паперами можуть перетворюватися на філії комерційних банків.
Накопичення позичкового капіталу випереджувало накопичення реального капіталу. Наприклад, позичковий капітал у 1986 р. збільшився порівняно з 1970 р. у 3,2 рази (у порівнянних цінах), а реальний - у 2 рази. Але за цей самий період оптові ціни зросли у 2,2 раза, тобто інфляція знецінювала реальну величину позичкового капіталу. Цьому сприяли особливості економічного розвитку Японії. Вони виявлялись передусім у тому, що погіршились загальні умови відтворення: темпи економічного зростання в Японії набагато скоротились (10,2% у середньому за рік у 60-ті роки, 5,2% - у 70-ті та 3,7% - у 80-х роках).
Через уповільнення приросту інвестицій попит на основний і оборотний капітал відносно знизився, зросла частина останнього, яка набрала грошової форми, виступаючи у ролі позичкового капіталу. Перенакопиченню позичкового капіталу сприяли також зміни в структурі кредитної системи: з'являються і швидко розвиваються пенсійно-страхові й ощадні заклади.
Сучасна кредитна система Японії складається з Центрального банку (Ніппон Гінка). Він є верхнім рівнем кредитної системи, її головою. Банк Японії здійснює емісію грошей, грошово-кредитну політику, державно-монополістичне регулювання економіки та касове обслуговування Казни. Далі розташовується нижчий рівень кредитної системи (рис. 5.6).
Це передусім приватні кредитно-фінансові установи (КФУ), котрі діляться на звичайні (комерційні) банки; спеціалізовані та інші КФУ, а також урядові КФУ.
Звичайні (комерційні) банки складаються з міських (10), регіональних (64); банків-членів Другої асоціації регіональних банків (65); іноземних банків (93).
Спеціалізовані КФУ поділяються на: КФУ довгострокового кредитування (3) і траст-банки (30); КФУ для малого і середнього бізнесу, що охоплюють банк "Дзенсінрен" (1), банки "Сінкін" (кредитні асоціації (416); кредитні кооперативи (369)); банк "Чю-кін" (центральний кооперативний банк торгівлі і промисловості, трудові банки (48)); КФУ для сільського, лісового та рибного господарства.
До них відносять: банк Норін Чюкін (центральний кооперативний банк сільського та лісового господарства); кредитні федерації сільськогосподарських кооперативів (35); регіональні кооперативи (1335); інші КФУ; страхові компанії (компанії страхування життя (29), ті, що не страхують життя (58).
Урядові КФУ: банки та фінансові корпорації (10). До складу останніх входять: Японський експортно-імпортний банк, Японський банк розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Фінансова корпорація малого бізнесу, Фінансова корпорація санітарної екології, Фінансова корпорація сільського, лісового, рибного господарства; Корпорація житлових позик, Фінансова корпорація державних підприємств; Корпорація розвитку Хокайдо і Тохоку; фінансова корпорація розвитку острова Окінава. Зокрема, до урядових КФУ входять Корпорація страхування кредитів малого бізнесу (1), поштові ощадні каси (1) та ін.
У кредитній системі Японії переважають приватні інституції, їх частка в депозитах у 1986 р. становила 51,6%, в обліково-позичкових операціях - 49,5%, а в портфелі цінних паперів - 55,9%. Близько 15% сукупного балансу приватних кредитних інституцій припадало на 29 компаній зі страхування життя і на 58 - зі страхування майна. 211 компаній, які здійснюють операції з цінними паперами, посідають незначне місце в кредитній системі. Державні банки і фінансові корпорації функціонують у тих галузях, кредитуванням яких приватні банки не заінтересовані, але розвиток яких необхідний для процесу відтворення в цілому, а також з соціально-політичної точки зору.
Останнім часом процес концентрації і централізації у сфері кредиту відбувався не у формі злиття і скорочення кількості банків, а через використання монополістичним капіталом кредитних ресурсів держави, з одного боку, і страхової, ощадної системи і кредитної кооперації - з іншого. Одночасно вживалися заходи для залучення іноземних капіталів у Японію для перебудови економіки з урахуванням вимог НТР. Іноземні інвестиції здебільшого спрямовуються в облігації, які не дають права участі в управлінні відповідними японськими фірмами.
Японські фірми також розміщують на іноземних ринках свої облігації. Крім того, укладаються багатотисячні контракти про технічну допомогу першого класу, з допомогою яких Японія придбаває закордонні ліцензії і технічну документацію. З перетворенням Японії в найбільшу державу змінилося її становище у сфері міжнародного кредиту: з нетто-імпортера вона перетворилась на провідного нетто-експортера капіталу. Головними регіонами вивозу японських капіталів є країни американського континенту, Південної і Південно-Східної Азії. Зростає активність японськихфірм і на Ближньому та Середньому Сході, в Африці.
З розвитком випереджаючого накопичення позичкового капіталу виникають умови для послаблення залежності монополістичних банків від Банку Японії. Відбувається зростання прибутків монополістичних компаній і розширюються масштабі їх самофінансування, але в загальній сумі функціонуючих капіталів продовжують переважати
Loading...

 
 

Цікаве