WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГроші і кредит → Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти - Реферат

Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти - Реферат

Процентна політика — один із м'яких інструментів монетарної політики, подібний за характером впливу на пропозицію грошей до операцій на відкритому ринку. Механізм його полягає в тому, що центральний банк установлює ставки процентів за позичками, які він надає комерційним банкам у порядку їх рефінансування. Для України найбільш типовою процентною ставкою центрального банку є облікова ставка НБУ. Збільшуючи рівень облікової ставки, НБУ досягає таких регулятивних наслідків:

  • стримує попит комерційних банків на свої позички, гальмує зростання їх надлишкових резервів та банківського кредитування економічних суб'єктів, стримує мультиплікацію депозитів і зростання пропозиції грошей;

  • сигналізує економічним суб'єктам про свій намір "здорожчити" гроші, що саме по собі спонукає економічних суб'єктів до більш обережної поведінки і зумовлює падіння ринкової кон'юнктури.

Зниження центральним банком облікової ставки має протилежні наслідки — збільшує попит комерційних банків на позички та їх надлишкові резерви, що спричинює зростання пропозиції грошей.

Процентна політика як монетарний інструмент має певні недоліки. Вплив його на пропозицію грошей не досить чіткий і оперативний. Для комерційних банків та інших економічних суб'єктів важлива не просто зміна облікової ставки, а зміна її співвідношення з ринковими процентними ставками, за якими вони одержують позички в інших кредиторів і самі надають позички. Якщо, наприклад, ринкові позичкові проценти зросли більше, ніж облікова ставка НБУ, то комерційним банкам буде вигідно не зменшувати свої запозичення в центрального банку. Тому НБУ не досягне ефекту гальмування пропозиції грошей підвищенням облікової ставки. Крім того, комерційні банки можуть не відреагувати відповідним чином на зміну облікової ставки і з інших причин: через інфляційні очікування, стан своєї ліквідності тощо. У разі високих інфляційних очікувань, погіршення ліквідності комерційним банкам доцільно збільшувати попит на позички НБУ навіть при підвищенні облікової ставки.

Рефінансування комерційних банків — інструмент, що застосовується в тісному поєднанні з процентною політикою3. Крім зміни облікової ставки, центральний банк може регулювати попит на свої позички з боку комерційних банків зміною інших умов надання цих позичок — зміною їх асортименту, обмеженням цільового призначення, лімітуванням обсягів окремих позичок тощо. Такими заходами центральний банк може більш чітко і цілеспрямовано впливати на зміну банківських ресурсів, а отже, і на пропозицію грошей. Тому цей інструмент має певні переваги перед процентною політикою. Проте для його широкого застосування не завжди є достатні передумови, зокрема в портфелях комерційних банків немає достатніх запасів векселів чи інших цінних паперів, які слугували б забезпеченням позичок рефінансування. Особливо актуальна ця обставина для українських банків у перехідний період, коли вексельний обіг та ринок цінних паперів тільки починають формуватися.

З огляду на це застосування зазначеного інструменту було обмеженим. Тривалий час НБУ надавав свої кредити безпосередньо господарюючим суб'єктам (міністерствам, галузям, виробництвам), Міністерству фінансів на покриття бюджетного дефіциту, адміністративно чи через аукціони розподіляв їх між банками, що істотно деформувало регулятивний вплив його на пропозицію грошей через процентну політику і політику рефінансування.

Регулювання курсу національної валюти — інструмент дуже чіткої, оперативної і потужної дії. За характером впливу на масу грошей він нагадує операції на відкритому ринку. Якщо центральний банк планує зменшити масу грошей в обороті, то йому достатньо продати на ринку відповідну масу іноземних валютних цінностей, що призведе до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей. І навпаки, за необхідності збільшити масу грошей в обороті центральному банку слід купити відповідну масу іноземної валюти. Ці операції дістали назву валютної інтервенції. Хоч безпосередньою ціллю цих операцій є регулювання курсу національної валюти, вони опосередковано і досить відчутно впливають і на масу національних грошей в обороті.

Застосування цього інструменту монетарної політики пов'язано з певними економічними та організаційними труднощами. По-перше, у центрального банку повинен бути достатній золото-валютний запас, щоб у разі потреби можна було використати його для впливу на грошову масу. Накопичення такого запасу можливе за умови тривалого економічного зростання та активного сальдо платіжного балансу, що вимагає від країни значного економічного напруження. По-друге, кон'юнктурні ситуації на валютному і на товарних ринках можуть змінюватися не одночасно і в різних напрямах. Тому інтервенційні операції центрального банку в інтересах валютного ринку можуть виявитися не бажаними для товарних ринків. З огляду на це одночасно з проведенням інтервенційної операції на товарному ринку центральний банк повинен здійснити компенсуючі (стерилізаційні) заходи, щоб не допустити зменшення чи збільшення пропозиції грошей і платоспроможного попиту на товарних ринках. Найзручніше провести стерилізацію за допомогою операцій на відкритому ринку. При такому комплексному підході операції з регулювання валютного курсу можуть успішно слугувати й інструментом регулювання пропозиції грошей.

Певний вплив центрального банку на пропозицію грошей і на кон'юнктуру ринків досягається також через установлення економічних нормативів діяльності комерційних банків, передусім нормативів ліквідності, а також через публічне роз'яснення цілей своєї монетарної політики, "дружнього переконання" та рекомендацій діяти відповідно до спільно визначених цілей (стримувати кредитну діяльність, уникати дій, що дестабілізують ринок цінних паперів чи валютний курс, тощо).

Загальні обриси механізму грошово-кредитної політики, внутрішнього зв'язку між її окремими цілями та інструментами можна подати у вигляді схеми (рис. 1).

Рис. 1. Схема зв'язків цілей та інструментів монетарної політики

У наведеній схемі стрілками показано шлях імпульсів, що вводяться в економічну систему певними заходами монетарної політики, аж до впливу їх на стратегічні монетарні цілі, а отже — на цілі загальноекономічної політики. Так, захід 2.3.2 "Підвищення облікової ставки", що проводиться в межах інструменту 2.3 "Процентна політика", забезпечує досягнення двох тактичних цілей: 1.3.3 "Зменшення маси грошей" та 1.3.4 "Підвищення рівня процента". Ці зрушення на рівні 1.3 "Тактичні цілі" обумовлять стримування кон'юнктури (позиція 1.2.2 на рівні 1.2 "Проміжні цілі"). Якщо такі зміни в кон'юнктурі ринку набудуть тривалого характеру, це приведе до стабілізації товарних цін, тобто досягнення однієї із стратегічних цілей монетарної політики.

Таким же шляхом доходять до стратегічної цілі 1.1.3 "Стабілізація цін" команди, що подаються в систему від заходів 2.2.2 "Підвищення норми обов'язкових резервів" та 2.1.2 "Продаж цінних паперів".

Інший шлях до стратегічних цілей проходять команди, що подаються в систему від заходів 2.3.1 "Зниження облікової ставки", 2.2.1 "Зниження норми обов'язкового резервування" та 2.1.1 "Купівля цінних паперів". Кожний із них на рівні 1.3 "Тактичні цілі" спричинює зростання маси грошей (поз. 1.3.1) та зниження рівня процента (поз. 1.3.2). Ці зрушення, у свою чергу, приведуть до пожвавлення кон'юнктури (поз. 1.2.1 на рівні "Проміжні цілі"), яке позитивно впливатиме на досягнення стратегічних цілей 1.1.1 "Зростання виробництва" та 1.1.2 "Підвищення зайнятості"4.

Література

  1. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р.

  2. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р.

  3. Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р.

  4. Указ Президента України "Про грошову реформу в Україні" // Вісник НБУ. — 1996. — № 5.

  5. Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.

  6. Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991.

  7. Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.

  8. Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.

  9. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. — К., 1998.

  10. Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. — М., 1993.

  11. Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.

  12. Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, процента та грошей. — К., 1999.

  13. Деньги / Под ред. А. А. Чухно. — К., 1997.

  14. Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України // Фінанси України. — 1997. — № 2.

  15. Савлук М. І., Сугоняко О. А. Чи вистачає грошей економіці України? // Вісник НБУ. — 1997. — № 4.

  16. Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та оцінка її ефективності // Вісник НБУ. — 1999. — № 1.

1 Див.: Долан Эдвин Дж., Кэмпбелл Колин Д., Кэмпбелл Розмари Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991. — С. 19.

2 Див.: Ющенко В., Лисицький В. Гроші: розвиток попиту і пропозиції в Україні. — К., 1998. — С. 24.

3 Тому деякі автори розглядають їх як два прояви одного інструменту, який називають дисконтною політикою (див.: МишкінФредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. — К., 1998. — С. 515).

4 Подібний шлях до стратегічних цілей проходять команди й від інших заходів монетарної політики (рефінансування комерційних банків, регулювання валютного курсу тощо), які не показані на схемі на рис. 4.4.

Loading...

 
 

Цікаве