WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГроші і кредит → Грошово-кредитна полiтика - Курсова робота

Грошово-кредитна полiтика - Курсова робота

Функції Центрального банку

Емісійний центр України

Банкір уряду

Грошово-кредитне регулювання

Банк банків

Облікова політика

Селективне регулювання кредиту

Регулювання обов'язко-вих резервів

Операції на відкритому ринку

Рис. 1. Функції Центральних банків1

На відміну від країн з адміністративною економікою, де Державний банк відіграє монопольну роль в усьому комплексі грошових і кредитних відносин, для країн з розвинутим ринком адекватною є дворівнева банківська система.

Така система передбачає децентралізацію головних сфер банківської діяльності — забезпечення стабілізації грошовогу обігу та безпосереднього здійснення всього комплексу депозитних операцій, кредитного обслуговування фізичних і юридичних осіб1 .

Одним із визначальних завдань ринкової трансформації економіки постсоціалістичних країн є проведення глибокої реформи банківської системи, її переведення на дворівневу структуру. Така перебудова не зводиться лише до заснування мережі комерційних банків та юридичного проголошення принципу розмежування банківських функцій між ними та Центральним банком. Фактичне утвердження дворівневої банківської системи можливе лише в умовах створення дійового функціонально розчленованого механізму грошово-кредитного регулювання. Відсутність у більшості країн, що входили до колишнього СРСР, у т.ч. і в Україні, достатньо розвинутої ринкової економіки і необхідного інструментарію ефективної реалізації головних ланок кредитної політики засвідчує, що визначений чинним законодавством дворівневий статус функціонування банківських систем є значною мірою формальним.

З розглянутим питанням безпосередньо пов'язана проблема юридичного статусу Центрального банку — основного суб'єкта грошово-кредитної політики. Ця проблема має два аспекти — власність Центрального банку та механізм його взаємодії з державними інституціями. Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначається, що "Національний банк України є власністю України", тобто держави. Таким же є статус центральних банків Російської Федерації., Білорусі та інших країн, що входили до складу колишнього СРСР. А от світова практика засвідчує, що у структурі власності центральних банків, крім держави, можуть брати участь інші суб'єкти, зокрема в країнах із федеральним чи конфедеративним устроєм — банки автономних утворень, штатів чи земель (Федеральна резервна система Сполучених Штатів, Бундесбанк у Німеччині).

Співвласниками Центрального банку можуть бути і комерційні банки. Така структуризація створює передумови узгодження й консолідації через механізм власності інтересів основних партнерів держави у сфері банківської діяльності.

На відміну від країн адміністративно-командної системи, де центральні банки підпорядковані урядові, у ринковій економіці їх діяльність загалом не залежить од виконавчих і законодавчих органів влади. Вона регулюється законом. Таке інституційне відокремлення Центрального банку сперте на економічну доцільність: монетарна політика має здійснюватись на довгостроковій основі. Вона не може і не повинна звертати увагу на побіжні економічні та політичні міркування, кон'юктурні обставини.

Ст.7 Закону України "Про банки і банківську діяльність"1 визначається, що "Національний банк підзвітний Верховній Раді України". Таке ж положення фіксується в законодавчих актах інших країн, що входили до колишнього СРСР. Воднораз до незалежності центральних банків цих країн, у т.ч. й НБУ, треба підходити надзвичайно обережно.

І в цьому питанні існує проблема формальної (суто юридичної) та фактичної незалежності.

Чинним законодавством багатьох країн визначається головне завдання монетарної політики, здійснюване центральними банками. Їм надається монопольне право управління грошовим обігом і забезпечення його стабільності. Чітко визначена законом основна спрямованість політики Центрального банку, її безпосередня орієнтація на забезпечення внутрішньої стабільності грошей допомагає зміцненню його позицій у разі виникнення неузгодженостей або конфліктів з урядом.

Розділ 2. Механізми грошово-кредитної політики

Інструменти прямого та опосередкованого впливу на основні параметри грошового обігу.

Можливості ефективної реалізації основних завдань, аргументованих монетарною політикою, визначаються напрацьованим у тій чи іншій країні інструментарієм управління грошовим обігом і кредитного регулювання. Теорія та практика вирізняють дві групи інструментів, за допомогою яких здійснюється необхідний комплекс заходів в реалізації головних цілей монетарної політики. Йдеться про інструменти прямого (директивного) та опосередкованого (регулювання) впливу на основні параметри грошового обігу.

Застосування методів прямого регулювання обсягів і структури грошового обігу має найбільше поширення у країнах з перехідною економікою, де механізми опосередкованого впливу на способи реалізації монетарної політики ще не набули достатньої зрілості. Вони дають необхідний ефект при їх використанні в комплексі із заходами опосередкованого впливу на систему грошового обігу і в країнах з розвинутою ринковою економікою1 .

Система опосередкованого регулювання грошового обігу є елементом економічних методів державного управління. Вона охоплює три класичні за змістом механізми монетарної політики. Це, по-перше, здійснення операцій на відкритому ринку; по-друге, регулювання норм банківських резервів; по-третє, регулювання облікової ставки відсотка на позики, що надаються Центральним банком. Кожен із зазначених механізмів має набір власних інструментів, формування та вдосконалення яких здійснюється десятиріччями.

Операції на відкритому ринку.

У структурі фондового ринку, що становить невід'ємний компонент будь-якої ринкової економіки, те, без чого ринкова економіка взагалі існувати не може, важлива роль належить державним цінним паперам, що перебувають в обігу. Історичний екскурс засвідчує, що становлення в багатьох країнах Заходу ринків цінних паперів, як правило, розпочиналося з емісії фондових цінностей держави. З опертям на обіг державних цінних паперів віббувався процес формування визначальних елементів інфраструктури фондового ринку, його механізмів; напрацьовувався відповідний психологічний клімат, пов'язаний з формуванням довіри до ринкової форми обігу фінансових цінностей.

Існують два типи операцій на відкритому ринку:

  • динамічні — спрямовані на зміну обсягу резервів;

  • захисні — спрямовані на відшкодування впливу на монетарну базу інших факторів1 .

Ринок державних цінних паперів як один із сегментів національного фондового ринку виконує дві основні функції. Це, по-перше, функція обслуговування державного боргу, пов'язаного з дефіцитним фінансуванням державних витрат і мобілізацією для цього на фондовому ринку відповідних фінансових ресурсів. Необхідність в емісії державних боргових зобов'язань можлива і за бездифіцитного бюджету. Вона виникає внаслідок розриву в часі між бюджетними надходженнями та видатками, при відповідній незбалансованості у фінансуванні окремих інвестиційних проектів і т.ін.

По-друге, поряд із функцією обслуговування державного боргу ринок державних зобов'язань використовується як один із визначальних важелів монетарної політики. Йдеться про функцію грошово-кредитного регулювання економіки, яка реалізується через здійснення операцій на відкритому ринку.

Розглядаючи це питання, слід враховувати, що названі функції не заперечують одна одну. Функція регулювання грошового обігу через операції на відкритому ринку є логічним продовженням функції обслуговування державного боргу. Такі операції потребують досить високого ступеня розвитку ринку державних цінних паперів, досконалого інструментарію і техніки виконання відповідних угод.

У країнах, що входили раніше до складу СРСР, у т.ч. й в Україні, зроблено лише перші кроки до формування фондового ринку державних цінних паперів. У вересні 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про державний внутрішній борг України", який дозволяє державі на цілком цивілізованих ринкових засадах здійснювати емісію боргових зобовязань у вигляді облігацій внутрішніх державних позик, а також коротко-, середньо- та довгострокових скарбничих векселів. Однак упродовж тривалого часу така можливість, що могла б суттєво оздоровити державні фінанси, не використовувалась. Лише з початку 1995 року механізм ринкового обслуговування дефіциту державного бюджету було запущено в дію. Однак потрібний час, щоб він повною мірою зміг реалізувати свої функції.

Управління обов'язковими резервами.

Інституційне регулювання рівня обов'язкових резервів розглядається теорією та практикою грошей як один із найдійовіших механізмів монетарної політики.

Вказаний механізм досить простий за змістом. Змінюючи норму обов'язкового резерву, Центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов'язкових резервів, комерційні банки отримують можливість збільшити ліквідність своїх активів і вдатися через додаткове кредитування до емісії нових грошей. Коли норма резерву підвищується, ці можливості звужуються. Розглядаючи цю залежність, треба враховувати і таку вельми важливу обставину. Внаслідок того, що лише незначна частина всіх активів комерційних банків знаходиться у формі готівки, зміна норми резерву на певну величину може привести до багаторазового збільшення чи зменшення пасивів банківської системи1 .

Як засвідчує практика, в різних країнах інституції регулювання грошового обігу використовують зазначений інструмент грошової політики лише в окремих випадках. Прийнято вважати, що часті зміни розміру обов'язкового резерву ускладнюють таке регулювання. Зазначений інструмент більше придатний для вирішення не поточних, а радше довготермінових завдань монетарної політики.

Loading...

 
 

Цікаве