WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГроші і кредит → Грошовий ринок - Курсова робота

Грошовий ринок - Курсова робота

Після кульмінаційного пункту кризи норма відсотка знижується; мінімальною вона стає в період депресії, коли вщбувається масове вивільнення з виробництва й торгівлі грошових капіталів, що пропонуються в позику. Однак у цей період попит на них стає досить обмеженим. Тоді ж спостерігається зростання норми прибутку. Така динаміка дає підставу для висновку стосовно того, що взаємозалежність змін норми відсотка та норми прибутку має розглядатися з урахуванням циклічних коливань економічного розвитку, тобто в межах відповідних фаз виробничого циклу.

Нарешті, слід враховувати й те, що норма позичкового відсотка — об'єкт державного регулювання. Тому при аналізі її динаміки слід зважити й на цю обставину. В наступних темах це питання буде розглянуто вичерпніше

Розглянуті питання, що характеризують процес нагромадження позичкового капіталу, утворюють необхідні теоретичні передумови з'ясування змісту й функціонального призначення кредитних відносин, їх впливу на розвиток усього комплексу економічних перетворень суспільства1.

Розділ 2. Нагормадження позичкового капіталу

Питання про межі кредиту є відносно новим у теоретичних дослідженнях кредиту, мало вивченим і досить спірним. Одні автори взагалі не говорять про межі кредиту, а розглядають лише закономірності його руху і принципи кредитування1. Інші не просто погоджуються з наявністю об'єктивних меж розвитку кредиту, а й налічують їх таку велику кількість, яка істотно ускладнює розуміння економічної сутності цього явища і його практичного значення. Нерідко говорять про економічні, часові, просторові, зовнішні і внутрішні, макро- та мікроекономічні, якісні і кількісні, перерозподільні, емісійні та інші межі кредиту . Такий різнобій думок з цього приводу можна пояснити низьким рівнем дослідження самої сутності кредиту та недостатнім усвідомленням об'єктивного характеру його руху та ролі у відтворювальному процесі.

Пов'язування меж кредиту з ринковим механізмом його руху, зокрема з обсягом реального попиту на кредит, надає цьому явищу більшої об'єктивності в теоретичному плані і більшої значущості — у практичному. Виявляється, що розміри меж кредиту визначаються поведінкою суб'єктів грошового ринку, а не суб'єктивними оцінками аналітиків чи державних органів. Яким би заниженим чи недостатнім не видавався їм фактичний рівень кредитування економіки, розширювати його недоцільно, якщо не зростає реальний попит на позички. Спроби в цих умовах підвищити рівень кредитування економіки під тиском суб'єктивних оцінок та вимог неминуче призведуть до появи в обороті зайвих платіжних засобів, що негативно вплине на економічну ситуацію на окремих підприємствах та в економіці в цілому.

Особливу роль у формуванні макромежі кредиту як об'єктивної потреби в ньому відіграє грошово-кредитна політика. Передусім вона активно впливає на динаміку процентної ставки. По-друге, грошово-кредитна політика центрального банку визначає динаміку маси грошей в обороті, на базі якої формуються кредитні ресурси банківської системи, її здатність задовольнити зростаючий попит на позичковий капітал.

Нормальне задоволення цього попиту сприяє економічному зростанню, а отже — розширенню об'єктивної макроекономічної межі кредиту в подальших відтворювальних циклах.

У зв'язку з цим постає питання про роль мобілізованих банками ресурсів як макроекономічної межі кредиту. Деякі дослідники вважають, що якраз обсяги цих ресурсів, а не реальні потреби економічних суб'єктів у позичкових коштах, можуть визначати макромежу кредиту, оскільки не можна видати в кредит коштів більше, ніж є в наявності. Проте в даному разі, коли мова йде про макроекономічну межу і про банківську систему в цілому, цей досить логічний аргумент є недостатнім.

По-перше, в обороті може бути зайва маса грошей, спроможна спричинити надмірний запас кредитних ресурсів у банках і поза банками. Якщо весь цей запас вважати об'єктивною межею кредиту і спрямувати в нові позички, це неминуче спровокує знецінення грошей, інфляцію.

По-друге, банківська система виконує емісійну функцію і потенційно спроможна в будь-який час збільшити масу грошей в обороті та приростити запас кредитних ресурсів банків. І якщо вона не буде орієнтуватися в цій функції на якусь зовнішню межу чи критерій, то неминуче перекредитує економіку з усіма негативними наслідками, про які йшлося вище. Такою межею може бути лише реальний попит економічних суб'єктів на позичкові кошти.

По-третє, кредитні ресурси існують не тільки в грошовій формі, а й у натуральній, забезпечують комерційне кредитування. Вони перебувають поза банками і не включаються в їх ресурси, що теж робить неприйнятним "ресурсний" підхід до визначення макроекономічноЇ межі кредиту.

По-четверте, свої вільні резерви (кредитні ресурси) банки не завжди Можуть надійно і вигідно розмістити в позички через низьку кредитоспроможність позичальників, низький рівень позичкового процента тощо і змушені розміщувати їх в некредитні активи чи навіть на міжнародних ринках. Це є підтвердженням того, що реальні потреби в кредиті є меншими від кредитних ресурсів банківської системи і більш об'єктивною межею кредиту, ніж обсяг ресурсів.

Поняття макроекономічної межі кредиту — суто абстрактне. Тому кількісно визначити її обсяг та використати для організації кредитування як обмежувальний чинник практично неможливо. Дати оцінку того, наскільки ця межа на практиці дотримується, можна лише за деякими опосередковамими показниками чи процесами, які розглядаються як критерії такого дотримання. Це —г-динаміка і рівень ставки позичкового процента; рівень і динаміка інфляції; відношення кредитних вкладень в економіку до обсягу ВВП та до обсягу всього капіталу, що є в розпорядженні економічних суб'єктів; співвідношення між темпами зростання банківського кредитування господарюючих суб'єктів та ВВП та ін1.

Найбільш універсальним із цих критеріїв дотримання макроекономічної межі кредиту є динаміка та рівень позичкового процента. Проте тією мірою, якою він піддається регулюючому впливу центрального банку з монетарних та інших "некредитних" міркувань, цей показник може не досить точно виражати дотримання межі кредиту (більш детально про цей критерій ішлося на початку цього розділу).

Кредит як економічний процес створює самостійні грошові потоки, що є складовою єдиного грошового обороту і постійно взаємодіють з його іншими потоками — фіскально-бюджетними та грошовим обігом, обслуговуючи процес суспільного відтворення. Проте кредитні потоки займають особливе місце в грошовому обороті. Завдяки емісійній функції банківської системи через кредитні потоки в оборот "вливаються" додаткові маси грошей, необхідні для розширення інших його потоків. Це дуже важлива передумова для успішного функціонування всього грошового обороту та економіки в цілому. Після проходження по всіх потоках сукупного обороту гроші повертаються в кредитні канали і через них вилучаються з обороту через погашення позичок.

Інтенсивність і обсяги надання позичок та їх погашення безпосередньо впливають на масу грошей в обороті. Якщо інтенсивність і обсяги надання позичок вищі, ніж погашення, маса грошей зростатиме, і навпаки. Складається враження, ніби сам кредит через форму позичок здійснює оборот, який стає кредитним замість грошового. Тому деякі економісти вважають, що кредит у сучасних умовах замінив гроші, а ринкова економіка з товарно-грошової перетворилася в товарно-кредитну. Проте така заміна принципово неможлива, гроші і кредит залишилися окремими економічними категоріями зі своєю специфічною сутністю і функціональним призначенням. Тому одна з них об'єктивно неспроможна виконувати функції та призначення іншої1.

Розділ 3. Вплив кредиту на капіталізацію грошових відносин

У зв'язку з розвитком кредиту і капіталізацією всього комплексу економічних відносин якісно нових ознак набуває грошова система. Власне, вплив кредиту на розвиток макроекономічних процесів здійснюється, насамперед, через капіталізацію грошових відносин.

Виявом цього є роздвоєння грошового сектора економіки на дві відносно самостійні й водночас органічно пов'язані ланки — грошову структуру, функцією якої лишається обслуговування товарного обігу Т — Г — Т, та специфічну структуру грошей, застосування яких пов'язане з обігом капіталу Г — Т — Г. Відповідно до цього в теорії грошей розрізняють два поняття — "гроші як гроші" та "гроші як капітал", їх принципова відмінність полягає ось у чому. У першому випадку йдеться про грошову форму, яка забезпечує реалізацію отриманого доходу (заробітної платні, дивіденду, пенсії тощо). Виступаючи як простий посередник обміну, "гроші як гроші" репрезентують в обігу, як це відомо з попередніх тем, абстрактну форму товару. Вони уособлюють всю гаму споживчих вартостей, на яку в процесі метаморфози Г — Т може бути обміненою та чи інша сума грошей. Будучи найелементарнішою формою грошових вщносин, "гроші як гроші" реалізують себе через дві вихідні функції — міру вартості (одиниці виміру) та посередника (засобу) обігу. Органічна єдність зазначених функцій виражає функціональне призначення цієї базової форми грошей.

Loading...

 
 

Цікаве