WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГроші і кредит → Грошовий ринок - Курсова робота

Грошовий ринок - Курсова робота

Як наслідок змінюється економічний статус не лише особи Б, а й особи А І -кредитор, і боржник стають не просто власниками грошей, а власниками кашталу. Так відбувається капіталізація економічних відносин. Водночас слід враховувати, що у відносинах між кредитором і боржником головним суб'єктом капіталізації виступає не особа А, як це здається, а особа Б — підприємець, що бере гроші у кредит і забезпечує їх реальне самозростання

Існує декілька джерел нагромадження позичкового капіталу. Це передусім грошовий капітал, що тимчасово вивільняється у процесі обігу промислового (а також торговельного) капіталу. Таке вивільнення здійснюється: а) нагромадженням у вигляді амортизаційних відрахувань певної частки чолового капіталу; б) тимчасово вільні кошти утворюються за рахунок того, що продаж готової продукції та закупівлі нової сировини, палива й матеріалів, використовувані в подальшому виробництві, не збігаються в часі, в) таке нагромадження здійснюється внаслідок накопичення протягом певного часу і фонду оплати праці, а також частки доходу, що розподіляється між власниками засобів виробництва (скажімо, акціонерами), і тієї частки, яка виплачується у вигляді податків1.

Друге джерело позичкового капіталу — капітали рантьє; грошовий капітал осіб, які самі не займаються підприємницькою діяльністю, а живуть за рахунок отримання відсотка од використання капіталу як власності — здачі нагромаджених коштів у кредит.

Третє джерело позичкового капіталу — частка грошових доходів і збережень різних верств населення, що тимчасово перевищує їх поточний фонд споживання. Призначені для реалізації в майбутньому відкладеного попиту, ці кошти зосереджуються на депозитних рахунках банківсько-кредитних установ і перетворюються на позичковий капітал.

Четверте джерело формування позичкового капіталу — вільні кошти державного і шсцевих бюджетів, страхових компаній, пенсійних фондів, профспілок та інших організацій, що концентруються на відповідних рахунках і також можуть використовуватися банками як кредитні ресурси.

При розгляді процесу нагромадження позичкового капіталу слід розібратися і в такому питанні: якою мірою цей процес відображає реальне нагромадження дійсного капіталу, що виступає у продуктивній і товарній формах і використовується в процесі виробничого відтворення. Теорією та практикою доведено, що такої відповідності, як правило, не досягається. Позичковий капітал нагромаджується швидшими темпами, ніж реальний. Чинників, що визначають таке випередження, багато. Це і формування кредитною системою власних платних інструментів, і ефект кредитного мультиплікатора, і емісія та обіг облігацій або інших цінних паперів, не завжди пов'язаних безпосередньо з відтворювальними процесами. Класичним прикладом цього вважається емісія урядових цінних паперів, що випускаються не для фінансування реальних інвестицій, а для покриття видатків, пов'язаних із поточним споживанням.

Сформований у такий спосіб позичковий капітал дістав в економічній теорії назву фіктивного капіталу. Йдеться про ту частку позичкового капіталу, накопичення якого не відображає реальний процес нагромадження дійсного капіталу.

Нагромадження та обіг особливого різновиду позичкового капіталу — капіталу фіктивного породжує неоднозначні економічні наслідки. У цьому процесі є як позитивні, так і негативні аспекти. Про це докладніше йтиметься при аналізі механізму кредиту. А тут зазначимо, що з мак-роекономічного погляду розмежування дійсного і фіктивного позичкового капіталу має принципове не лише теоретичне, а й практичне значення.

Нарешті, при розгляді нагромадження позичкового капіталу треба враховувати залежність цього процесу від розвитку економічного циклу. Динаміка накопичення позичкового капіталу і рух норми позичкового відсотка відбуваються обернено до процесу циклічності. У наступному аналізі і це питання розглядатиметься глибше.

Як зазначалось у вступній частині теми, при визначенні природи й суті позичкового відсотка виникає багато теоретичних ускладнень, у змісті яких для усвідомлення теорії грошей потрібно розібратися. Найважливішими з них є питання, що визначають, як саме і за рахунок яких джерел формується позичковий (кредитний) відсоток. Багаторічні теоретичні дискусії на сторінках економічної літератури зосереджуються головно на з'ясуванні саме цих питань.

Найпоширенішою є позиція економістів класичного напрямку теорії грошей, за якою позичковий відсоток розглядається як ціна капіталу, взятого у кредит. Логіка такого визначення досить проста' враховуючи те, що підприємець виступає покупцем капіталу — товару, то й відсоток, виплачуваний ним кредитодавцеві, представляє ціну цього капіталу.

Економісти неокласичної школи дають інше тлумачення позичкового вщсотка. Його суть розглядається як плата за жертву чи за збереження й відмову власника грошей негайно використати їх на придбання певних цінностей. Як писав австрійський економіст Е.Бем-Баверк, позичковий відсоток є результатом більш високої оцінки поточних потреб, аніж майбутніх. У цьому випадку величина відсотка визначається на базі суто психологічних чинників, як різниця в ціні між теперішніми та майбутніми благами. При цьому останні у зв'язку з невизначеністю перспектив економічного розвитку оцінюють нижче від теперішніх.

У цьому ж методологічному ключі розглядав природу відсотка і Дж. М. Кейнс. Він визначав суть останнього як "плату за розставання з ліквідністю". Як зазначалось у попередньому розділі, в теорії Дж-М.Кейнса формування відсотка регулюється дією провідного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства. Звідси відсоток є оплачувана власникові капіталу компенсація за тимчасове розлучення з грошовою формою багатства. Величина позичкового відсотка, за Кейнсом, залежить від двох чинників: 1) вона прямо пропорційна "перевагам ліквідності", 2) обернено пропорційна кількості грошей, що знаходяться в обігу.

В економічній теорії є й інші підходи до визначення природи позичкового відсотка; кожен з них,як і при аналізі суті капіталу, відображає різні аспекти функціонування цього економічного феномена і тому потребує відповідної уваги.

Водночас, звертаючи увагу на визначення відсотка, слід враховувати і такі принципові положення, які поглиблюють розуміння змісту цього поняття. Взагалі побичковий відсоток являє частину прибутку, котру позичальник сплачує за взятий у позику грошовий капітал. Його джерелом є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Зазначений прибуток розподіляється між самим підприємцем і його кредитором. Перший стримує підприємницький доход, другий — позичковий відсоток. Пропорція розподілу прибутку на ці дві частини залежить від рівня конкуренції на позичковому ринку — попиту і пропозиції на позичковий капітал.

Величина позичкового відсотка характеризується його нормою. Остання визначається як відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помноженого на 100. Якщо на капітал у 1000 млн.крб., відданий у кредит, отримано річний доход у вигляді відсотка в сумі 40 млн.крб., то норма позичкового відсотка становитиме 4%.

Виникає й таке питання: чи можливо встановити економічний закон, який обгрунтував би принципи визначення ринкової ціни за використання грошового капіталу або норми позичкового відсотка? На це досить значуще за будь-яких обставин питання економічна теорія не дає чіткої відповіді Вважається, що норма відсотка може коливатися від нуля (це її мінімальна межа) до середньої норми прибутку — її максимальної межі. Іноді ці межі можуть бути перевищені. Однак за рівності всіх інших обставин норма відсотка загалом мусить бути вищою, що вищою є норма прибутку.

Слід звернути увагу і на таку обставину. Ринкова норма відсотка, що встановлюється на підставі попиту і пропозиції, які формуються на даний момент на ринку позичкового капіталу, схильна до частих і різких коливань. Свого максимуму вона досягає в період найбільшого загострення економічної кризи, тобто саме тоді, коли норма прибутку падає до мінімуму. Таке явище можна спостерігати в економіці всіх без винятку країн, що входили до колишнього СРСР, в т.ч. й України. Це пояснюється тим, що пщ час кризи виникає масова гонитва за грішми як засобом платежу і значно зростає попит на позичковий капітал.

Loading...

 
 

Цікаве