WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГроші і кредит → Грошовий ринок - Курсова робота

Грошовий ринок - Курсова робота

Розглянуті питання дають можливість зрозуміти принципову різницю між визначенням грошового і позичкового капіталу. Поняття "грошовий капітал" значно ширше за змістом вщ поняття "позичковий капітал". Грошовий капітал втілюється у різні функціональні форми, однією з яких і е позичковий капітал. Аналізуючи процес нагромадження останнього, слід з'ясувати зміст іще одного поняття. Ідеться про лихварський капітал, що розглядається економічною теорією ж історичний та логічний попередник капіталу позичкового.

Позичковий та лихварський капітали мають у своїх економічних характеристиках багато спільного. Ідеться про два різновиди грошового капіталу, які, з одного боку, пов'язані з нагромадженням кредитних ресурсів, а з іншого — застосовуються з метою отримання відсотка.

Воднораз зазначені різновиди капіталу суттєво різняться між собою. Вказані відмінності пов'язані найперше зі ступенем їхньої зрілості. Лихварський капітал — найпростіша, елементарна форма грошового капіталу, розвиток якої найбільшою мірою відповідає специфіці докапіталістичних економічних відносин. Це функціональний попередник позичкового капіталу, всебічний розвиток якого спирається на принципи капіталістичних методів економічного розвитку1.

Якщо позичковий капітал органічно пов'язаний з банківським капіталом, то лихварський — з торговельним. Ідеться, власне, про різновид грошово-торговельного капіталу, який нагромаджується для надання позик головно споживчого характеру. Він не служить цілям розвитку виробництва чи підприємництва. Вказана форма капіталу використовується не для реалізації принципу "гроші роблять гроші", а для задоволення некомерційних і невиробничих цілей.

Лихварський капітал набув найбільшого поширення а античному світі, зокрема в Давньому Римі, а також у країнах з розвиненою системою феодальних відносин. Два прошарки населення феодального суспільства складали соціальну базу розвитку лихварства. Це, по-перше, марнотратна знать, переважно земельні власники, які постійно вдавалися до грошових позичок внаслідок невідповідності своїх доходів надмірним витратам, і, по-друге, дрібні товаровиробники — селяни, ремісники, які часто вимушені були жити в борг — постійно позичати гроші для задоволення поточних споживчих потреб.

Не будучи пов'язаними з підприємницькою діяльністю, такі позики завжди породжували гостру проблему їх погашення. Як можна було розплатитися з боргами? Можливих способів вирішення цього нагального питання лишалося небагато. Це — обмеження рівня майбутніх споживань або посилення залежності від кредитора. В обох випадках лихварська позичка підривала античну й феодальну форми власності, спричиняла зубожіння не лише дрібних виробників, а й панівної знаті; навіть з погляду етики вона вважалася одіозною.

Однак це не дає пщстав для повного заперечення історичної місії лихварського капіталу в розвитку економічного прогресу. Мається на увазі його вплив на трансформацію античної та феодальної форми господарювання в капіталістичну. Особливої ваги набуло нагромадження грошового капіталу і формування на його базі банківської справи як підвалини якісних перетворень у методах економічного розвитку.

Розглянемо характерну особливість лихварського капіталу. Лихварство як специфічний вид економічної діяльності сформувалося завдяки реалізації функції грошей як засобу платежу та розвиткові кредитних відносин. Навіть більше, зазначена функція отримала найбільший простір для свого застосування якраз унаслідок розвою лихварської справи. Водночас потреби поглиблення кредиту, що диктувалися об'єктивними передумовами економічного прогресу, стали основою самозаперечення лихварства як визначальної форми нагромадження та функціонального використання грошового капіталу. Посилюючи заборгованість суб'єктів кредитування і підриваючи цим можливості самовідтворення екойомічної бази їхнього розвитку, лихвар тим самим підривав і базу власного розвитку. За цих обставин, ясна річ, лихварський капітал як такий не міг суттєво вплинути на зміну дійсних економічних відносин і способу виробництва.

Реакцією на зазначену обмеженість і внутрішнє протиріччя лихварства стало виникнення банківської справи і формування позичкового капіталу. Лихвар та банкір як економічні суб'єкти ринку суттєво різняться між собою. Вони е представниками різних економічних відносин. Зміст цього питання зводиться до визначення того, як використовуються нагромаджені кошти. В руках лихваря з грошима, власне, не відбувається ніякої метаморфози. Вони лише формально переходять з рук у руки. Фактичне перетворення грошей на позичковий капітал відбувається лише тоді, коли вони опиняються в руках банкіра і використовуються в підприємницьких, у т.ч. виробничих, цілях. У забезпеченні такої трансформації і полягає головна функція банку.

Відповідно до цього змінюється й обличчя позичальника, що протистоїть кредиторові — банкірові. Банківський кредит, на відміну від лихварського, надається лише в тому випадку, коли є впевненість, що гроші буде використано як капітал. Він надається справжньому або потенційному підприємцеві.

Звісно, в реальному житті кредити надаються не лише підприємцеві. З розвитком банківської системи функціонування лихварського капіталу не припиняється. Грошовий капітал, що приносить відсоток і воднораз зберігає форму лихварського капіталу, надаваного для потреб особистого споживання, продовжує існувати. Ба більше — виникають спеціалізовані кредитні установи, що обслуговують його обіг Це, насамперед, кредитні асоціації та спілки, каси взаємодопомоги, різноманітні ощадні установи, що їх, як правило, організують профспілки або групи осіб, поєднані певною спільністю матеріальних інтересів. Такого штибу кредитні установи мають давню історію У Венеції та Генуї вони виникли ще в XIV ст Нині у США функціонує понад 18 тис. кредитних спілок, членством у яких охоплено майже 53 млн. осіб. Це, однак, не змінює зазначеного вище положення про те, що з розвитком банківської справи визначальним у системі кредиту стає обслуговування підприємництва.

На відміну від лихварського банківський кредит, що спрямовується на цілі підприємництва, спертий на нагромадження позичкового капіталу. Як уже згадувалося, позичковий капітал являє одну з форм грошового капіталу, що надається його власником з метою отримання прибутку у вигляді позичкового відсотка на тимчасове користування підприємцеві.

Позичковий капітал характеризується такими ознаками. Він безпосередньо не інвестується його власником у розвиток процесу продукування — виробництво, торгівлю, комерцію. Це здійснює інша особа — підприємець, якому зазначена форма капіталу передається на тимчасове користування. В результаті відбувається роздвоєння капіталу на капітал-власність і капітал-функцію, власність на капітал залишається у кредитора навіть після того, як вона з його рук перейшла боржникові. Ця умова регламентується в кожній країні чинним законодавством і є непорушною. Отримавши сертифікат, ви вклали свої гроші на певний термін у банк, який розпоряджається ними на свій розсуд, але власником цих грошей протягом усього часу їх використання як позичкового капіталу лишаєтеся ви.

Позичковий капітал — це капітал, що реалізує себе як товар. У даному разі об'єктом купівлі-продажу є самі гроші, однак не гроші як товар, а гроші як капітал. Особливістю позичкового капіталу, котрий функціонує як товар, є те, що на відміну вщ продажу звичайного товару він здається в позику — тобто відчужується від свого власника лише на певний час і за умови повернення з позичковим відсотком.

Гроші, як ми знаємо, за своєю природою не є капіталом. Вони стають капіталом, коли використовуються не як простий посередник обміну, а як гроші задля отримання прибутку, гроші як вартість самозростання. Отже, кредитор (особа А) передає підприємцеві (особі Б) не просто гроші, а гроші як капітал; він передає вартість, що в процесі свого функціонального використання не лише зберігає себе, а й зростає у своїх розмірах — приносить прибуток. Тобто особа Б бере в позику не просто гроші, а гроші як капітал, гроші як вартість самозростання. Але після цієї дії гроші ще не стали капіталом. Вонй*Ьцінюються лишень як можливий каштал. Тільки у процесі свого функціонального споживання гроші збільшують свою вартість і реалізують себе як капітал. Лише повернення боргу здійснюється грошима як реалізованим капіталом. Гроші даються в позику як грошовий капітал у потенції; вони повертаються до кредитора як реалізований капітал, як величина, що несе не тільки авансовану, а й нарощену вартість.

Loading...

 
 

Цікаве