WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГроші і кредит → Грошовi реформи - Курсова робота

Грошовi реформи - Курсова робота

Така позиція має право на життя. Одного з найіменитіших вчених світового масштабу Дж.М.Кейнса через використання у своїх теоретичних моделях чинника інфляції як своєрідного "мастильного матеріалу" економічного зростання називали "великим інфляціоністом". Однак модель стимулювання споживчого попиту за допомогою обмеженої інфляції рекомендувалася Дж.М.Кейнсом для застосування лише на обмеженому етапі економічного циклу — етапі виведення економіки з кризи. Ми ж фактично вже пройшли цей відтинок економічного циклу у другій половині 1999-го — 2000 роках, коли інфляційні гроші відігравали відчутну роль у забезпеченні позитивної економічної динаміки. У 2000 році четверта частина номінального зростання ВВП завдячувала своєю появою саме цьому чинникові, відповідно і кожна четверта гривня бюджетних надходжень мала інфляційну природу. На відміну від цього, у 2001 році, коли темпи інфляції було відчутно знижено (з 25,8 до 6,1%), в економіці почала формуватися принципово інша, інвестиційна модель зростання. Приріст інвестицій в основний капітал істотно перевищив темпи зростання ВВП. 2000 року він становив 6,5%, а 2001-го — 17,2%.

Конче важливо зрозуміти і природу гривневої стабільності у цей період. Основною домінантою цього процесу стала загальна економічна стабілізація трьох останніх років. Це, по-перше, позитивний торговельний баланс України: 1999 року — 2,2 млрд., 2000-го — 2,9 млрд., 2001-го — 2,9 млрд. дол. По-друге, майже бездефіцитний бюджет. По-третє, зростання продуктивності праці, зокрема у промисловості: 1999 року — 9,6%, 2000-го — 16,0, 2001-го — 18,2%. Ці та інші чинники дають підставу для принципової ваги висновку: стабільність гривні, що утвердилася в останній період, має грунтовну загальноекономічну основу. Вона виникла не лише завдяки коректній грошово-кредитній політиці останніх років, а й завдяки відчутній макроекономічній стабілізації.

Гривня має вагомий запас міцності і на майбутнє. У відповідних розрахунках слід обов'язково враховувати штучну передевальвацію її валютного курсу у період світової фінансової кризи 1997—1998 років, а також надмірне інфляційне знецінення за роки економічної кризи. Показове щодо цього зіставлення розрахунків ВВП на душу населення у доларах за їх номінальним курсом і на основі паритету купівельної спроможності (споживчого кошика). Такі розрахунки здійснює Світовий банк. 1999 року номінальний рівень ВВП на душу населення в Україні становив 617 дол., а за паритетом купівельної спроможності — 3142 дол. За моїми оцінками, у 2000 та 2001 роках відповідна пропорція, яка характеризує рівень валютного знецінення національної грошової одиниці, зменшилася на незначну частку. У 2000 році ВВП на душу населення України за паритетом купівельної спроможності становив 3770 дол., а у 2001-му — понад 4500 дол. Доречно буде зазначити, що й за цим показником ми перебуваємо майже на рівні деяких країн — претендентів на членство в ЄС.

Ще одна важлива деталь. Коректна грошово-кредитна політика сприяла підвищенню рівня забезпеченості грошової бази валютними активами. Так, якщо 1995 року це відношення становило 54%, 1997-го — 63, 1999-го — 45%, то на кінець минулого року гривня забезпечувалася валютою вже на 71%. З урахуванням динаміки зростання показників грошової бази, міжнародних резервів НБУ та обмінного курсу грн./дол. можна припустити, що на кінець 2002 року українська грошова одиниця буде забезпечена валютою на 89—94%. А як відомо, валютна забезпеченість є одним із найважливіших індикаторів "міцності" валюти — її здатності протистояти спекуляціям.

У зв'язку з викладеним вище можна зробити такий висновок: у нас немає підстав змінювати принципи грошово-кредитної політики, сформованої в останні роки, і повертатися до кейнсіанської моделі економічного зростання, заснованої, як уже зазначалося, на частковому використанні інфляційного ресурсу. Це був би крок назад. У зв'язку з цим хочу запевнити читача, що цього не станеться. За Конституцією України, Рада Національного банку визначає основні засади грошово-кредитної політики, і ми цього не допустимо. Запорука — реальна незалежність НБУ, яка утвердилася останніми роками. Ми виходимо з того, що і в подальшому розвитку політика міцної грошової одиниці має стати визначальним атрибутом зміцнення позицій національного ринку, його інвестиційної привабливості, ефективним засобом підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника та модернізації економіки, основною гарантією припинення відпливу капіталу, збільшення реальних доходів населення.

Інструменти стабілізації

Є кілька ключових позицій, які визначатимуть зміцнення грошової стабілізації не лише у короткостроковій, а й у середньостроковій перспективі. Це насамперед курсова політика. Вже вказувалося на некоректність намагань штучно девальвувати гривню. Стимулювання експорту з використанням зазначеного інструментарію, використання девальвації як компенсуючого інструменту експортних втрат може дати лише тимчасові вигоди. Ми мали можливість переконатися у цьому на власному досвіді.

На відміну від девальвації, зміцнення валютних позицій національної грошової одиниці більш вигідне для України. Йдеться, по-перше, про здешевлення критичного імпорту енергоносіїв, що посідає дуже важливе місце в нашому торговому балансі. По-друге, ми здешевлюємо технологічний імпорт машин та обладнання, що повною мірою відповідає стратегії інноваційного розвитку української економіки на наступне десятиріччя1. По-третє, поступова ревальвація гривні, що нині відбувається, здешевлює обслуговування зовнішнього боргу. По-четверте, стабільний валютний курс — це надійна основа зниження інфляції. По-п'яте, ревальвація — важливий чинник підвищення не лише реальних доходів населення, а й вартості активів підприємств та фінансових (зокрема банківських) установ, номінованих у доларах. Нарешті, по-шосте, сильна гривня — це важлива передумова зміцнення інвестиційного потенціалу, зокрема залучення в національну економіку іноземних капіталів. Ми розраховуємо саме на такі результати, добре розуміючи, що вони можливі лише в довгостроковій перспективі. Ті ж, хто живе сьогоднішнім днем, опікується лише поточними проблемами (це закид на адресу уряду), обстоюють протилежне — девальваційне знецінення національної грошової одиниці.

Звісно, у будь-якому разі не йдеться про штучну ревальвацію. Особисто я обстоюю необхідність істотної лібералізації валютного ринку і запровадження політики гнучкого валютного курсу, який має визначитися взаємодією ринкових факторів, вільних від адміністративних обмежень. Глибоко переконаний, що ця позиція найбільшою мірою відповідає логіці євростратегії України, адже саме такий валютний режим збалансовує реальний попит на іноземну валюту з її пропозицією, врівноважує торговельний баланс, сприяє економічному зростанню.

Добре відомо, що дійовість грошово-кредитної політики визначається здатністю Національного банку регулювати грошові потоки та структуру грошового ринку. Наші проблеми у цій площині також не становлять жодної таємниці. Зрозуміло, по-перше, що грошово-кредитна політика не може бути ефективною, коли поза банками обертається понад 40% грошової маси. Ці гроші фактично не піддаються регулятивним діям НБУ. По-друге, грошово-кредитна політика не може бути ефективною, коли фактично не діють механізми дисконтного регулювання. Йдеться про механізм облікової ставки, яка поки що не виконує у нас регулятивної функції. Впродовж 2001 року облікова ставка знизилася з 27 до 11,5%, а кредитні ставки комерційних банків — усього на 7,7 відсоткових пункта. Нині у нас облікова ставка становить 10%, а в Росії — 23%, однак кредитні ставки комерційних банків в Україні в 2,5—3,0 разу вищі, ніж у Росії. По-третє, грошово-кредитна політика не може бути ефективною і в умовах існуючої доларизації, коли гривня лише частково виконує функцію нагромадження та міри вартості. Іноземна валюта у досить значних обсягах залишається основним товаром на ринку грошей. Частка депозитів, номінованих у ній, 1997 року становила 29,9%, 2001-го — 42,7%. Добре відомо і те, що у скляних банках населення зберігає не гривні, а долари.

Нас має турбувати і проблема здешевлення механізмів грошової стабілізації — якою ціною вона досягається? Раніше ми ніколи про це не говорили. Це, знову ж таки, багатоаспектна проблема. Один із аспектів — кредити МВФ, які спрямовуються виключно на підтримку національної валюти. З 1994 по 2000 рік вони становили 3368,5 млн. дол. Лише на підготовку грошової реформи 1996 року було витрачено майже 2 млрд. дол. відповідних запозичень. Про це із зрозумілих причин не говорилося. Нині за це потрібно розплачуватися. Як відомо, НБУ, який розраховується по боргах з МВФ, грошей як еквівалента вартості не створює. Він лише друкує знаки вартості, яка створюється живою працею у реальній економіці. Купуючи валюту на відповідні цілі, НБУ обслуговує свої зовнішні зобов'язання за рахунок інфляційного податку. Торік практично вся емісія була спрямована на розрахунки з кредиторами. Здійснено близько 1 млрд. дол. боргових платежів. Це також ціна стабілізації.

Loading...

 
 

Цікаве