WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГроші і кредит → Грошовi реформи - Курсова робота

Грошовi реформи - Курсова робота

За сучасних ринкових умов девальвація може проводитись цілеспрямовано як метод валютної політики держави з мегою впливу на розвиток зовнішньоекономічних відносин: посилення демпінгу, підвищення конкурентоспроможності продукції, урегулювання платіжного балансу тощо. Більше того, за режиму плаваючих курсів валю г девальвація може відбуватись стихійно у вигляді тривалого зниження ринкового курсу валют.

Ревальвація - підвищення курсу вартості національної валюти щодо іноземних чи міжнародних валют. Головна причина ревальвації - тривале активне сальдо платіжного балансу держави, що означає наявність дефіцшів у її партнерів. Ревальвацію може спричинити якась велика валютна спекуляція, коли на національну валюту обмінюється така сума іноземної валюти, що перевищує інтервенти! можливості центрального банку. Поштовхом до ревальвації може бути також значне фінансування у рамках допомоги з боку міжнародних валютно-кредитних організацій, оскільки збільшується пропозиція іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі.

Вплив ревальвації на економіку протилежний впливові девальвації. Ревальвація вигідна для імпортерів і кредиторів. Після ревальвації дорожчає експорт, оскільки іноземні імпортери змушені давати більше власної валюти за ревальвовану, проте це погіршує конкурентоспроможність експортера. Одночасно стає дешевшим імпорт, бо для оплати імпортних товарів національної валюти потрібно менше. Кредитори, що надали позики нерезидентам у національній валюті, після її ревальвації отримують значний зиск, І ринкова ціна її в іноземній валюті зростатиме в міру ревальвації. Для населення, з одного боку, ревальвація приваблива тим, що вона спонукає зниження цін на імпортні товари і гальмує інфляцію, проте з іншого -вона призводить до зменшення експорту, що створює реальну загрозу безробіття. Тому оцінювати ревальвацію необхідно, виходячи з макроекономічної ситуації1.

Отже, і ревальвація, і девальвація - явища однаково небажані. Політика регулювання валютного курсу має бути такою, щоб і інтересам експортерів не заважати, і стабільність національної валюти утримати. Тобто валютний курс має бути певним компромісом між Інтересами експортерів і стабільністю грошей. Для України нині прийнятним варіантом вирішення проблеми є встановлення досить вузького валютного коридору і проведення в його межах відповідної курсової (кон'юнктурної) політики.

За способом проведення грошові реформи поділяються на три типи:

1. Грошові реформи формального типу, що зводяться лише до технічного аспекту - впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням старої. Обмін старих купюр на нові здійснюється у співвідношенні 1:1. Приводом до такої заміни може бути:

а) необхідність поліпшення фізичних властивостей (міцності, захисту від підробки і под.) банкнот, що перебувають в обігу, зміни їх відносних і абсолютних розмірів, що може бути результатом технічного прогресу (у розумінні як можливостей випуску банкнот вищої якості, так і нових вимог до їхньої якості у зв'язку із застосуванням різних технічних пристроїв -банкоматів, електронних машин тощо);

б) посилення ефективної боротьби з підробкою національної валюти. Це відбувається у тому разі, коли в обігу перебуває велика кількість підроблених банкнот (наприклад, накопичених за роки війни), виявлення і вилучення яких стає першочерговою справою;

в) необхідність зміни зовнішнього вигляду банкнот, їхнього оформлення, що може зумовлюватися політичними причинами, наприклад зміною державної символіки.

Усі ці аспекти здійснення грошової реформи мають в основному суто формальний, неконфіскаційний характер. -Якщо реформа обмежується розв'язанням лише цих проблем, не зачіпаючи більш суттєвих монетарних та економічних аспектів, її точніше називати не реформою, а обміном грошей.

2. Грошові реформи конфіскаційного типу, або "шокові" реформи. Такі реформи передбачають здійснення комплексу явних або замаскованих заходів конфіскаційного характеру:

  • встановлення ліміту на обмін банкнот;

  • замороження частки депозитів понад встановлений рівень;

  • тимчасове припинення валютно-обмінних операцій.

Мета цих і подібних заходів - конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості, отримання додаткового доходу державою.

Коли реформи мають конфіскаційний характер, встановлюються досить обмежені терміни обміну та кількісні ліміти обміну, які доповнюються вимогою декларування доходів. У цьому разі обмін звичайно проводиться за регресивною шкалою. До певної межі (суми) старі грошові знаки обмінюються на нові у відношенні один до одного, а далі - зі знижувальним коефіцієнтом. Як правило, установлюють кілька послідовних порогів обміну і кілька значень коефіцієнтів, хоч конфіскаційні реформи можуть базуватися і на обміні старих грошей на нові з використанням знижувального коефіцієнта для сум будь-якого розміру, а не лише для тих, що перевищують певний поріг, як у першому випадку.

Аналогічна процедура може використовуватися і для обміну депозитних грошей, хоча частіше тут застосовують певну форму примусового заморожування на спеціальних рахунках сум, що перевищують установлені межі.

З економічного погляду, такі заходи фактично еквівалентні одноразовому інфляційному податку (на багатство, яке зберігається у грошовій формі) з усіма його соціальними наслідками, оскільки призводять до зменшення купівельної спроможності наявної грошової маси. Тобто у даному разі коефіцієнт перерахунку цін не збігається з коефіцієнтом обміну старих грошових знаків на нові. І хоч реформа конфіскаційного типу сприймається економічно не так болісно, як інфляція, вона часто призводить до тих самих політичних та соціальних наслідків: підрив довіри до держави, можливий несправедливий перерозподіл трудових доходів населення тощо.

Такі варіанти реформи застосовуються, коли нова державна влада знімає з себе відповідальність за дії попередньої (післяреволюційна реформа в Росії) або якщо держава визнає себе банкрутом. Такі випадки мали місце в Німеччині, Угорщині та інших країнах.

Однією з найрадикальніших грошових реформ конфіскаційного типу вважається реформа, проведена в Західній Німеччині у червні 1948 р. Тоді криза охопила всі ланки виробництва, але найсильніше вдарила по грошовій системі, яка фактично повністю занепала. Про масштаби конфіскації свідчать такі дані. У перший день реформи (20 червня) всі громадяни, що проживали на території Західної Німеччини, дістали можливість поміняти 40 рейхсмарок за курсом 1:1 на нові гроші - німецькі марки. У серпні за цим же курсом було здійснено обмін іще 20-ти марок. За таким самим принципом було переоцінено й депозитні рахунки: 70% їх суми було анульовано; 20% переведено на строкові (на 20 років) сертифікати; 10% перераховано в нову грошову одиницю. У підсумку в процесі реформи було анульовано 93,5% депозитних грошей і готівки, що була в населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг. Ефект реформи був надзвичайно високим, а головне - стабілізувався ринок, почався реальний процес економічного відродження й розвитку1.

3. Реформи паралельного, або, як їх іще називають, консервативного типу, є надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. У цьому випадку нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витискує старі гроші поступово. У результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці - стара й нова, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу.

Одночасне функціонування в обігу двох грошових одиниць породжує ускладнення не лише технічного порядку. Існує реальна загроза передчасного знецінення старої грошової одиниці, сплеску спекулятивних і "тіньових" операцій. Водночас система паралельного обігу має й помітні переваги. Вона є найменш ризикованою формою грошової реформи, дає змогу уникнути заходів конфіска-дійного характеру, забезпечити стабільність нової грошової одиниці навіть за браком достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапазон маневру грошово-кредитної політики.

У даному разі вдаються до іншого вирішення проблеми - встановлення певного (досить тривалого) періоду паралельного функціонування двох типів грошових знаків із тим, щоб населення могло спокійно позбутися старих знаків і перейти на розрахунки в нових. При цьому можуть встановлюватися або фіксований, або ринковий курс щодо обох типів грошових знаків. Вибір залежить від принципу емісії цих знаків: якщо він такий самий (або коли емісія старих знаків негайно припиняється), то співвідношення є фіксованим; якщо різний - то співвідношення визначатиметься фактичною купівельною спроможністю обох типів грошових знаків. Так, нові купюри у США, Німеччині чи Великобританії нині емітуються за тим самим принципом, що й старі. Це й пояснює їхнє паралельне паритетне використання. Зберігався єдиний принцип емісії і під час уведення нового франка 1960 р. Було здійснено лише деномінацію, згідно з якою один новий франк дорівнював 100 старим. 1994 р. в Польщі протягом певного часу також існував паралельний обіг старих і нових злотих у фіксованому співвідношенні.

Loading...

 
 

Цікаве