WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГроші і кредит → Гроші - Курсова робота

Гроші - Курсова робота

3. Еволюція функцій грошей в сучасних умовах

Разом із еволюцією грошей відбувалась і еволюція грошових функцій. На думку більшості дослідників, товарні гроші виконували п'ять функцій, які було розглянуто. З появою символічних (паперових) грошей й функції модифікувались. За умов, коли існував паралельний обіг золотих паперових грошей, а банкноти вільно обмінювались на золото, паперові гроші могли виконувати лише дві функції – засобу обігу і засобу платежу. Вони не були мірою вартості, адже лише представляли золото, яке й виконувало цю функцію. Паперові гроші могли утворювати лише фіктивний скарб, нагромадження відбувалось, як правило, у золотих грошах, а не у їх знаках. Нарешті, у міжнародних розрахунках використовувалось лише золото.

Значне поширення кредитних грошей розпочало процес демонетизації золота, тобто втрати золотом грошових функцій. На заміну золотим спочатку прийшли паперові, а потім – і безготівкові гроші. Зв'язок золота із кредитними грошима поступово послаблюється, воно вилучається із обігу утворюючи золоті резерви (скарб) у зливках. Золото повністю замінюється у обігу кредитними грошима (банкнотами), які на золото не обмінюються. За цих умов і відбувається модернізація грошових функцій.

Сьогодні серед теоретиків грошей не існує єдності стосовно функцій сучасних грошей. Зокрема, одні виділяють три функції, інші – лише дві, то й одну. Така відмінність може бути зрозумілою лише з урахуванням таких методологічних положень:

• на кожному історичному етапі розвитку грошових відносин формується специфічна сукупність і механізм взаємодії функцій грошей:

• дослідження і вивчення грошових функцій можна здійснити лише з врахуванням історичних тенденцій процесу відтворення і розвитку окремих стадій товарного обігу;

• у процесі дослідження еволюції грошових відносин відбувається ускладнення і модифікація функцій грошей, одні функції відмирають і з'являються нові;

• при дослідженні окремих грошових функцій варто враховувати співвідношення власне функцій грошей і функціональних форм грошей: якщо у минулому певна сукупність грошових функцій проявлялась через єдину грошову форму – товарні гроші, то тепер вона поділяється на окремі структурні елементи грошових систем, які є похідними від функцій.

Символічні гроші не мають внутрішньої вартості, тому вони не можуть виконувати функцію міри вартості. Ті дослідники, що виділяють цю функцію сучасних грошей, мають на увазі не вартість, а ціну товару. Товар оцінюється через гроші, які, таким чином, виконують функцію розрахункової одиниці (одиниці рахунку).

Одиниця рахунку – функція грошей, яка полягає у визначенні цін товарів і веденні рахунку (обліку). [11, стр. 83]

Важливою функцією сучасних грошей є те, що вони виступають засобом обміну.

Засіб обміну – грошова функція, яка спрощує і приумножує обмін товарів. Гроші – загальновизнаний засіб обміну, без якого економіка функціонувати не може.

Існування загальновизнаного засобу обміну скорочує час обміну товарів, а отже, економить ресурси, які можуть використовуватись або на виробництво додаткової кількості товарів, або на надання додаткових послуг.

Гроші також є засобом збереження вартості, тому що вони, можуть використовуватись у майбутньому для здійснення купівель чи платежі. Гроші можуть зберігати вартість (нагромаджуватись) лише тоді, коли вони є і засобом обміну. Адже якщо гроші не можуть використовуватися у майбутньому для купівель і укладення угод, то ніхто не захоче приймати їх в обмін на товари і послуги сьогодні. Водночас гроші можуть поступово втрачати частину своєї нинішньої вартості (зокрема, внаслідок інфляції), тому засобом збереження вартості (можливо, й кращим, ніж гроші) стають товари, які не втрачають своєї вартості, а ще краще – збільшують її (земля, нерухомість, ощадні рахунки тощо).

Похідною від останньої функції є функція грошей як міри відкладених платежів, тобто платежів, які будуть здійснені у майбутньому і величина яких встановлюється у грошовому виразі.

Таким чином, із чотирьох функцій грошей найбільш суттєвою є функція засобу обміну. Функцію засобу збереження вартості гроші повинні виконувати для того, щоб вони продовжували використовуватись у якості засобу обміну. Бути одиницею рахунку або мірою відкладених платежів не є обов'язковою функцією грошей, хоча вони її виконують. Однак у країні із наростаючими темпами інфляції (зростання споживчих цін) гроші, і правило, звичайно перестають використовуватись для цих двох цілей

Сучасна наука не виділяє окремо таку функцію грошей, як засіб міжнародних розрахунків (світові гроші). Демонетизація золота привела до того, що воно перестало виконувати роль світових грошей. Як міжнародний платіжний і купівельний засіб сьогодні використовуються грошові одиниці окремих країн (так звана конвертована валюта, насамперед американський долар, німецька марка, англійський фунт, швейцарський і французький франки та інші). Для цієї мети застосовувались міжнародні угоди, валютні блоки і валютні кліринги. Перший світовий договір стосовно цього було підписано у Генуї (Італія) у 1922р, коли англійський фунт стерлінгів і американський долар були оголошені еквівалентом золота і введені у міжнародний обіг. Другий подібний договір укладено у 1944 році у Бреттон–Вудсі (США). Він передбачав, що основою валютних паритетів для усіх національних грошових одиниць ставав долар США, який обмінювався на золото за офіційною ціною (35 доларів за тройську унцію – 31,1 грама). Створювались валютні блоки (стерлінговий, доларовий, золотий), на основі яких виникали валютні зони (стерлінгова, доларова, франкова) Країни, що входили до певної зони (насамперед слаборозвинені в екологічному плані – колонії, напівколонії, домініони тощо), підтримували твердий курс валюти країни–засновника. Широкого розповсюдження набули валютні кліринги – розрахунки між країнами на основі заліку взаємних вимог і зобов'язань із оплатою сальдо (різниці) готівкою (у 60–х роках близько 60 відсотків усіх світових розрахунків здійснювались на основі клірингів). Останнім часом з метою підвищення міжнародної ліквідності і заміни національних валют спільною розрахунковою одиницею країни–члени Міжнародного Валютного Фонду (МВФ) створили новий вид ліквідних засобів –міжнародну резервну грошову одиницю СДР (спеціальні права запозичення) СДР – це введені МВФ платіжні засоби, які призначені для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів і розрахунків з МВФ, співставлення вартості національних валют.

За допомогою СДР ведуться розрахунки між країнами–членами МВФ шляхом записів у спеціальних рахунках (МВФ можна розглядати як міжнародний банк). Спочатку у одиниці СДР було встановлено фіксований золотий вміст на рівні долара США (0,888671 г), а пізніше її вартість визначалась через середньозважений курс 16 валют найбільших ринкових країн (частка яких у міжнародній торгівлі перевищувала 1%). З часом кількість цих валют зменшилась до п'яти. З серпня 1990 року одиниця СДР прирівнюється до 1,386 долара США.

Спеціальну розрахункову одиницю було створено і в ЄЕС (нині – Європейський Союз) – ЕКЮ (резервна валюта ЄЕС). Створення ЕКЮ було замовлено розвитком західноєвропейської валютної Інтеграції і намаганням країн ЄЕС протиставити долару США європейську колективну валюту. Вартість ЕКЮ визначається методом "кошика" із валют країн–учасниць ЄЕС (у момент введення ЕКЮ було 12 країн). Частка кожної валюти у "кошику" визначається часткою країни у сукупному продукті співтовариства, взаємному товарообігу, Європейському фонді валютної співпраці. Так, у березні 1989 р. ці частки були такими; німецька марка –30,1%, французький франк – 19,0%. англійський фунт – 13,0%, бельгійський франк – 7,6%, іспанська песета – 5,3%, усі інші валюти – 25,0%.

ЕКЮ стала обліковою одиницею і засобом для виразу паритетів валют країн ЄС. регулятором відхилень ринкових курсів валют, міжнародних розрахунків на терені Європейського Союзу.

За планом Делора у грудні 1991 р. 12 країн – членів Європейського Союзу (ЄС) уклали Маастрихтську угоду, що передбачала поступове формування Економічного і валютного союзу, після її ратифікації з 1 січня 1999 р. уведено спільну грошу одиницю – евро. Установлено також фіксований валютний курс відносно євро, що у січні 2002р. стає єдиною валютою для більшості учасників Союзу. Згідно з планом ЄС євро стає альтернативою долару як платіжний засіб. Країни Азії, Африки та Латинської Америки володіють низкою колективних валют, більшість із яких перебуває на стадії зародження як міжнародні рахункові одиниці (моде). Однак такі з них, як арабський розрахунковий динар Арабського валютного фонду, андське песо Андського пакту, за багатьма параметрами, аналогічні СДР і ЕКЮ, а франк КФА обслуговує одночасно внутрішній і зовнішній оборот країн–учасниць.

Loading...

 
 

Цікаве