WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГроші і кредит → Суть і функції кредиту. Cтруктура кредиту - Курсова робота

Суть і функції кредиту. Cтруктура кредиту - Курсова робота

– платність користування позиченими коштами.

Цільове призначення позички полягає в тому, що економічні суб'єкти, що виявили намір вступити в кредитні відносини, повинні заздалегідь чітко визначити, на яку ціль будуть використані позичені кошти. Визначену ціль повинні однаково розуміти й оцінювати обидві сторони, погоджуючись на її кредитування. Це висхідна, базова передумова забезпечення кожною зі сторін своїх інтересів у даній позичці та реалізації їх відносин як кредитних.

Строковість позички передбачає, що вільні кошти кредитора передаються позичальнику на чітко визначений строк, який сторони повинні узгодити в момент вступу в кредитні відносини.

Строковість випливає з цільового призначення позички і сама слугує передумовою для подальшого розгортання кредитних відносин між сторонами позички: визначення плати за позичені кошти, порядку повернення коштів тощо. Конкретні строки окремих позичок визначаються залежно від тривалості кругообороту капіталу позичальника, у формуванні якого бере участь позичена вартість. Економічно обґрунтоване визначення строку позички має вирішальне значення для забезпечення інтересів суб'єктів позички, ефективного використання позиченої вартості, для зменшення кредитного ризику та ін.

Поверненість позиченої вартості кредитору означає, що позичальник повинен повернути кредитору весь обсяг одержаної в позичку вартості. Цей принцип випливає з попереднього – строковості позички і тісно пов'язаний з ним, але це самостійний принцип. Визначення строку позички при укладенні відповідної угоди зовсім не гарантує того, що вона буде погашена якраз у цей термін. Дуже часто позичка повертається несвоєчасно. Але якщо навіть вона погашається в установлений термін, це не значить, що вся позичена вартість повернута. Девальвація валюти позички, інфляція можуть знецінити грошову одиницю та основну суму грошової позички, тому у разі повернення номінальної суми позички кредитор зазнає збитків. Подібні втрати він матиме і в разі повернення товарної позички у вигляді тих самих матеріальних цінностей, якщо ринкова ціна їх упала за період користування позичкою. Тому суб'єкти кредиту повинні передбачати спеціальні заходи щодо забезпечення повернення позиченої вартості в повному обсязі: скорочення терміну позички, підвищення ставки позичкового процента, запровадження плаваючої (змінної) ставки процента та ін.

Забезпеченість полягає в тому, що кредитор при наданні позички мусить вжити додаткових заходів щодо гарантування повернення позички у визначені строки. Додатковими ці заходи є відносно принципів цільового спрямування та строковості позички, які за своєю сутністю сприяють поверненню позички. Але цього „сприяння" часто виявляється недостатньо, і позички повертаються не своєчасно, не в повному обсязі чи взагалі не повертаються. Захисту кредитора від неповернення боргу неплатоспроможним позичальником і слугує принцип забезпеченості позичок.

Забезпеченням позички може бути майно (нерухоме, рухоме, цінні папери, валютні цінності), що береться у заставу, а також зобов'язання третьої особи погасити борг кредитору (гарантії, поручительства). Розмір майнового забезпечення звичайно встановлюється на рівні, що перевищує розмір позички, на випадок зниження ринкової ціни застави.

Принцип забезпеченості відіграє важливу роль у захисті від кредитних ризиків – він є останньою перепоною на шляху вказаного ризику. Проте й ця перепона не завжди спрацьовує (наприклад, у разі знецінення застави чи банкрутства гаранта). Тому кредиторам не слід переоцінювати значення забезпечення позичок, а більше покладатися на високу ефективність проекту, що кредитується, та кредитоспроможність і надійність позичальника. Якщо позичальник безумовно має ці якості, то кредитор може і не вимагати додаткового забезпечення позичок.

Платність користування позичкою полягає в тому, що позичальник повертає кредитору не тільки основну суму боргу, а й сплачує додаткові кошти у формі процента. Для встановлення такого принципу є вагомі економічні підстави. Адже коли кредитор передає свої вільні кошти в позичку, то зазнає при цьому подвійних втрат:

– втрачає дохід, який припадає на вилучену ним з обороту частину коштів, що стає джерелом кредиту;

– втрачає ті переваги та зручності, які властиві утриманню вивільнених з обороту коштів у ліквідній формі. Більше того, втрати переваг та зручностей запасів ліквідності супроводжуються появою кредитного ризику, пов'язаного з наданням позички, та можливих збитків від позички.

Тому, щоб зберегти своє попереднє становище на ринку, кредитор мусить стягувати плату за надані в позичку кошти. Без цього надання позички перетворюється з комерційної кредитної операції в спонсорську і в кредитора зникають економічні мотиви здійснювати позичкову діяльність, розвивати кредит.

Платність позички має важливе значення і для позичальника. Вона стимулює його до більш виваженого рішення щодо доцільності одержання позички, строгого дотримання інших принципів кредитування, ефективного використання позичених коштів тощо. У процентній ставці, що визначає розмір плати за позичку, перехрещуються інтереси кредитора і позичальника, тому дуже важливо для нормального розвитку кредиту, щоб розмір її задовольняв як кредитора, так і позичальника.

Усі принципи кредитування тісно між собою пов'язані, оскільки випливають із сутності кредиту і тільки в комплексі можуть забезпечити її реалізацію. Тому для ефективного кредитування дотримання всіх його принципів є обов'язковим.

Причиною виникнення кредиту була необхідність одного товаровиробника продати свій товар, а покупця – купити його, коли він ще не отримав гроші за свій товар. Проте з розвитком суспільного відтворення з'явилося чимало інших чинників, що зумовлюють необхідність кредиту. Центральне місце серед них посідає коливання потреб у коштах і джерелах їх формування, які виникають у юридичних і фізичних осіб та держави.

Сутність кредиту полягає не в масі позиченої вартості, а в тих економічних відносинах, які виникають у зв'язку з рухом вартості на засадах зворотності та платності. Ці відносини характеризуються низкою специфічних рис, які конституюють явище кредиту і відрізняють його від інших економічних явищ.

3. Кредитування господарських суб'єктів в Україні

У 2002 році залишки заборгованості за кредитами, наданими банками України (включаючи міжбанківські кредити), зросли на 52.7% і на 1 січня 2003 року становили 44.8 млрд. грн. Вищими темпами зростали обсяги заборгованості в національній валюті, що позитивно вплинуло на зміну структури кредитних вкладень за видами валют. При зростанні заборгованості за кредитами в національній валюті на 52.7% їх частка в загальному обсязі збільшилася на 2.4 процентного пункту й становила 58.7%. Залишки заборгованості за кредитами в іноземній валюті за 2002 рік збільшилися на 44%. [7, с.49].

У грудні порівняно з листопадом 2002 року збільшення заборгованості за кредитами відбулося за рахунок зростання її частки в національній валюті на 10.2% та в іноземній – на 3.5%. У 2002 році стабільне зростання кредитного портфеля банків супроводжувалося змінами його структури за позичальниками. Частка заборгованості за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, за рік зменшилася на 5.4 процентного пункту до 84.6%, органам державного управління – на 0.3 процентного пункту до 0.4% з одночасним зростанням частки кредитів, наданих на міжбанківському ринку (з 4.6 до 7.7%), та фізичним особам (з 4.7 до 7.3%) (рис.3).

Рис.3. Структура заборгованості за кредитами, наданими банками України на 01.01.2003 року

У 2002 році збереглася позитивна динаміка кредитних вкладень банків у економіку України. Сприяли цьому насамперед наявність достатньої ліквідності, на нарощенні якої позитивно позначилося суттєве зниження рівня обов'язкових резервів, та зниження процентних ставок за кредитами. Так, на кінець 2002 року залишки заборгованості за Як і раніше, у загальній заборгованості за кредитами, наданими в реальний сектор економіки, переважала частка короткострокових кредитів, яка на кінець грудня 2002 року становила 71.7%. За рік вона зменшилася на 6.6 процентного пункту на користь довгострокових позичок. Залишки заборгованості за довгостроковими кредитами за 2002 рік збільшилися на 93.5% (за 2001 рік-на 76.1%) і на 01.01.2003 р. становили 11.7 млрд. грн. Такій позитивній зміні в структурі кредитування певною мірою сприяло суттєве розширення ресурсної бази банків за рахунок коштів, залучених від фізичних осіб на строк понад 1 рік.(рис.4)

Loading...

 
 

Цікаве