WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГроші і кредит → Кредит та форми його забезпечення - Курсова робота

Кредит та форми його забезпечення - Курсова робота

У вітчизняній практиці перший варіант страхування поки що не дуже популярний. Головна причина в тому, що комерційні банки ще побоюються використовувати страхування кредитів як основну форму захисту від ризиків банківської діяльності. Без страхового аудита, широкого висвітлення в економічній пресі балансів, фінансових звітів страхових компаній цілком виправдано може виникнути сумнів щодо платоспроможності. З іншого боку, через надмірно високі страхові премії підвищуються страхові платежі, а отже й витрати виробнитства, що, врешті, обертається підвищенням цін на товари й послуги.

Не сприяє поширенню цього варіанту страхування й ускладнена процедура оформлення страхового договору. Вона потребує від банків як звичайної рутинної роботи, так і дуже відповідальної аналітичної, коли доводиться узгоджувати страхові тарифи, характер відповідальності, надавати страховику документи, необхідні йому для відкриття регресного позову до боржника тощо.

Дещо простішим щодо процедури є страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту, оскільки страховий поліс розглядається як різновид гарантійного паперу страхової компанії банку за фінансовими зобов'язаннями до його клієнтів-позичальників. Цей варіант страхування може забезпечити повернення кредиту і сплати відсотків лише у випадку, коли страхова фірма згідна і спроможна виплатити страхову винагороду.

На платоспроможність страхової компанії в цілому вказує наявність перевищення фактичного розміру її вільних активів над пасивами. Проте не завадить конкретно проаналізувати можливості страхової компанії.

За результатами аналізу всіх поданих матеріалів з урахуванням внесених банком поправок укладається договір страхування, який подається в банк разом із страховим полюсом.

У випадку підготовки рішення про страхування відповідальності за непогашення кредиту й відсотків за ним, банк повинен уважно розглянути проект договору добровільного страхування. З огляду на виконання таких вимог:

  • Договір повинен містити всі умови страхування.

  • Повинен страхувати ризик непогашення кредиту та відсотків за ним.

  • Повинен бути тристороннім (страховик-банк-клієнт).

  • Передбачати відповідальність страхувальника перед банком.

  • Враховувати можливості контролю банку за своєчасним перераховуванням клієнтом страхового платежу.

  • Враховувати відповідальність страхувальника за несвоєчасне відшкодування банку страхової суми при виникненні страхового випадку.

    Страхування здійснюється за рахунок страхувальника: із його рахунку в даному банку списується страхова премія.

    Слід відмітити, що в економічно розвинутих країнах такий вид страхування практично відсутній, так як банки покривають свої ризики за рахунок спеціальних фондів, які вони створюють. Страхові компанії майже не займаються страхуванням ризику неповернення кредиту. Ймовірно, що саме до такого "західного" механізму забезпечення ризиків пов'язаних з видачею кредиту, рано або пізно прийдуть і наші банки. Але поки що практика страхування кредитів існує, існують і пов'язані з цим дуже гострі проблеми.

    Перша з цих проблем полягає в тому, що, як правило, сторонами договору страхування ризику неповерненості кредиту виступає страхова компанія й позичальник, що несе за собою немалі проблеми для банка-кредитора. З чим вони пов'язані?

    По-перше, зважаючи на те, що договір страхування вступає в силу за винятковими особливо обговореними випадками з дати народження 100% страхової премії на розрахунковий рахунок компанії, перш ніж довірити гроші клієнту банк повинен перевірити, чи сплачена позичальником страхова премія, і , тільки впевнившись в тому, що страхова компанія отримала її у повному обсязі, здійснювати реальну видачу кредиту.

    По-друге, існує ще більш складне для банку питання, пов'язане з можливим застереженням у договорі страхування про оплату страхової премії у два етапи. В цьому випадку договір страхування втрачає силу при несплаті другої частини страхової премії. Таким чином, може скластися така ситуація, коли позичальник, сплатив першу частину страхової премії, отримає кредит, а потім відмовиться сплачувати другу частину страхової премії. Що в даному випадку робити банку? Банк не є стороною договору страхування і, отже не тільки не може втручатись у відносини позичальника та страхової компанії, але і часто залишається в невідані про те, що договір страхування втратив силу. На мій погляд, все, що тут можна зробити, це або вимагати при заключенні договору страхування включення в нього умову, що страхова компанія у випадку несплати другої частини несе відповідальність або взагалі відмовитись від прийняття страхового полюсу, який передбачає рострочку сплати страхової суми.

    По-третє, іноді бувають такі ситуації, коли при відсутності у позичальника засобів для сплати страхової премії він "просить" іншу юридичну особу сплатити за нього страховку. На перший погляд, усе виглядає достатньо надійно – страхова премія сплачена, договір страхування вступив у силу, позичальник отримав кредит. Однак реальний платник страхової премії у будь-який момент має право вимагати повернення перерахованих за страхувальника (позичальника) страхових платежів. А поскільки страхова компанія і реальний платник страхової премії не перебувають у договірних правовідносинах, страхова компанія повинна по вимозі платника здійснити повернення перерахованих їй сум. У судовій практиці вже існують приклади, коли арбітраж в подібній ситуації стягнув з страхової компанії отримані нею страхові платежі, які були перераховані на страховика іншою юридичною особою.

    Звичайно, що в такому випадку страхова компанія, повернувши страхові платежі, анулює дію договору страхування.

    Тому можна зробити такий висновок, що недоліком заставної масової форми страхування є те, що страховик не вступає у безпосередні правові відносини з банком-кредитором, а пов'язаний з ним лише опосередковано. Отже, банк як третя особа втрачає приорітет при захисті своїх інтересів. Ситуація ускладнюється ще й тим, що на українському страховому ринку не вироблено загальних умов страхування кредитів, які б охоплювалинайсутєвіші норми кожного виду страхування. Тому в подальшому страхуванні кредитів, очевидно, розвиватиметься не лише шляхом удосконалення діючих умов страхування відповідальності, на зразок страхування застави (кауцій), а й через поступове його перетворення у страхування делькредерного типу, яке можна буде розглядати як страхування банків-кредиторів від "нещасного випадку" у їхній діяльності. Такий страховий захист міг би відзначитися більшою стабільністю та захищеності інтересів кредиторів.

  • Акредитив, чек, лізинг та інші способи повернення позик.

    Сучасний фінансовий ринок не можна уявити без акредитиву як інструменту кредитування й засоби забезпечення платежів.

    Акредитив – це письмове доручення однієї кредитної установи іншій здійснити розрахунок спеціально заброньованих засобів платежу оплату за товарно-транспортними документами за відвантажений товар і видати проявнику визначену суму грошей.

    Чеки – це один із видів цінних паперів, які можуть слугувати забезпеченням поверненості виданих коштів. У країнах з ринковою економікою використання чеків у якості способу забезпечення виконання зобов'язань, в т.ч. кредитних, одержало велике поширення.

    На практиці при використанні чеків, слід мати на увазі, що він тільки інструмент для одержання грошей. Борг (при розрахунках чеками) рахується погашеним не з моменту видачі чеку, а з моменту його оплати банком платником.

    Таким чином, чек не можна рахувати законним засобом платежу, тобто кредитор не зобов'язаний приймати чек замість належного йому платежу. І, відповідно, взяття чеку для погашення кредиту чи в оплату за поставлений товар, надані послуги є акт доброї волі, заснований на довірі кредитора до свого боржника.

    Узяттям чеку кредитор бере на себе тільки одне зобов'язання – пред'явити вчасно до оплати.

    Але якщо банк відмовиться в оплаті чеку, тримач чеку звертає свої вимоги до особи від якої від одержав чек, а в кінцевому рахунку до чекодержателя, але не до банку платника.

    Для того щоб чек став надійним способом забезпечення платежу, оплата по ньому має бути гарантована третьою особою (авалістом) шляхом відповідного напису на чеку ("рахувати за аваль") і вказівки, за кого він даний. Аваль підписується авалістом з указівкою своєї адреси і дати здійснення запису. Такими авалістами мажуть бути самі банки.

  • Loading...

     
     

    Цікаве