WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГроші і кредит → Грошово-кредитна полiтика та роль Нацiонального банку - Курсова робота

Грошово-кредитна полiтика та роль Нацiонального банку - Курсова робота

На обсяги надлишкових резервів впливають три фактори:

Перший фактор — це невизначеність коливання залишків за депозитами. Чим мінливіший приплив і відплив депозитів, тим більше резервів треба тримати.

Другий фактор це вартість кредиту, який потрібно взяти для задоволення обов'язкових резервних вимог у разі недостатньої кількості резервів.

Третій фактор пов'язаний із процентним доходом, який банки втрачають, тримаючи резерви. Можна вважати, що процент такого доходу визначається ринковою процентною ставкою. Попит на резерви банки можуть задовольнити з різних джерел.

Пропозиція резервів складається з позичкових і непозичкових резервів.

Позичкові резерви це резерви, що їх комерційні банки беруть у кредит у НБУ.

Непозичкові резерви це резерви банківської системи, які створюються переважно НБУ через операції на відкритому ринку за допомогою скупки цінних паперів.

НБУ, як правило, не сплачує комерційним банкам процентний дохід за рахунками, на яких зберігаються обов'язкові та надлишкові резерви.

Отже, пропозиція грошей залежить від величини грошової бази і грошового мультиплікатора.

Політика обов'язкових резервних вимог використовується НБУ як засіб антициклічної або антиінфляційної політики. Взаємодія резервних вимог з іншими макроекономічними показниками відбувається через трансмісійний механізм впливу змін грошової пропозиції на реальний сектор економіки — на ринок інвестицій, рівень цін тощо. Враховуючи такі властивості резервних вимог, центральний банк із метою стимулювання, наприклад, інвестиційної активності проводить політику, спрямовану на зниження норм резервних вимог, а тимчасове збільшення норми обов'язкового резервування за певних умов спричинює зниження інфляційного тиску, сприяє стабільності курсу національної валюти.

Резервні вимоги використовуються центральними банками як інструмент регулювання банківської ліквідності.

Так, підвищення центральним банком норми резервування призводить до скорочення надлишкових резервів у розпорядженні банків, тобто до скорочення їхньої вільної ліквідності, а зниження — навпаки, збільшує вільну ліквідність, розширює можливості банків щодо проведення активних операцій.

Політика резервних вимог може мати стимулюючу спрямованість. Маневруючи окремими елементами механізму обов'язкового резервування, центральний банк може стимулювати розвиток окремих видів банків (малі та середні банки, банки, що надають довгострокові кредити), операцій (залучення строкових депозитів), фінансових інструментів тощо.

Механізм використання резервних вимог характеризується такими основними параметрами'.

1.Порядок визначення норми обов'язкових резервних вимог.

2. База, що використовується для обчислення обов'язкових резервів;

3. Банківські активи, які центральні банки дозволяють використовувати для задоволення резервних вимог;

4. Величина норми резервування та критерії її диференціації.

5. Розрахунковий період дотримання резервних вимог

Політика резервних вимог — потенційно надзвичайно потужний засіб грошово-кредитного регулювання. Навіть невеликі зміни норми резервів призводять до значних змін в обсягах кредитних вкладень комерційних банків і відчутно впливають на грошову масу. Це досить жорсткий інструмент макроекономічного регулювання, тому що механізм резервних вимог є обов'язковим для виконання. Застосування цього методу вимагає обережності, і тому його не використовують як єдиний, або головний інструмент регулювання грошового ринку.

2.3. ПОЛІТИКА РЕФІНАНСУВАННЯ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДКРИТОСТІ РИНКУ

Удосконалення й подальший розвиток політики рефінансування може відбуватися через поліпшення механізму кредитування комерційних банків під заставу цінних паперів, з допомогою переобліку векселів, а також проведення операцій із державними цінними паперами на відкритому ринку типу РЕПО. (12; с.49)

В Основних напрямах грошово-кредитної політики на 2000 рік ідеться про те, що для підтримання необхідної ліквідності банківської системи НБУ продовжуватиме здійснювати рефінансування комерційних банків через:

операції РЕПО;

ломбардне кредитування;

кредитні аукціони.

Передбачається переказати на рефінансування комерційних банків близько 500 млн.грн., що дасть можливість комерційним банкам інтен-. сивніше здійснювати кредитне підтримування конкретної економіки.

Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів НБУ. Ці операції центрального банку зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що, у свою чергу, позначається на обсязі та вартості банківських кредитів. Унаслідок цього центральний банк має можливість впливати на розмір грошової маси і на рівень ринкової процентної ставки у потрібному напрямі, тобто досягати заздалегідь поставленої мети. (16; с.15)

НБУ продає цінні папери зі свого портфеля, коли йому потрібно стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту й, отже, сприяти підвищенню рівня процентної ставки і в кінцевому підсумку знизити інфляцію. НБУ купує цінні папери на відкритому ринку, коли ставить за мету збільшити грошову масу, знизити вартість грошей, тобто знизити рівень ринкової .процентної .ставки і в такий спосіб активізувати підприємницьку відкритого ринку широко застосовується в регулятивній діяльності центральних банків. Це — найбільш дійовий і гнучкий метод грошово-кредитної політики.

Результати застосування цього методу центральні банки можуть досить точно спрогнозувати, передбачити, його ж дія забезпечує ефективний вплив на грошовий ринок, а отже, і на економіку в цілому. Позитивні аспекти цього методу грошово-кредитної політики полягають у тому, що центральний банк самостійно визначає обсяг, час і напрям здійснення операцій на відкритому ринку і в такий спосіб повністю контролює застосування цього методу.

Операція РЕПО (КЕРО, КР — геригспазе агеетепі) — фінансова • операція, що складається з двох частин. У першій частині цієї операції (стандартне РЕПО) одна сторона продає цінні папери іншій стороні. Водночас перша сторона бере на себе зобов'язання викупити указані цінні папери у визначений термін або на вимогу другої сторони.

Це зобов'язання на зворотну купівлю відповідає зобов'язанню на зворотний продаж, що його бере на себе друга сторона. Слід додати, що зворотна купівля цінних паперів здійснюється за ціною, яка відрізняється від ціни первісного продажу. Різниця між цінами і є тим процентним доходом, який має отримати сторона, котра виступає покупцем цінних паперів (продавцем грошових коштів) у першій частині РЕПО.. Ціна зворотного викупу являє собою суму первісної ціни продажу і деякого процента, що сплачується позичальником коштів. Ставка цього процента (ставка РЕПО) розраховується на основі року (365 днів), що дає певну підставу розглядати РЕПО як форму короткострокового кредиту, забезпеченого цінними паперами.

Зворотне РЕПО — дзеркальне відображення стандартного РЕПО. Воно означає ту саму угоду, але з позиції покупця цінних паперів у першій частині РЕПО.

Операції РЕПО дають змогу центральному банку впливати на короткострокову кон'юнктуру ринку з подальшим нівелюванням ефекту цього впливу через певний проміжок часу.

У світовій практиці угоди РЕПО укладаються здебільшого на по-забіржовому ринку, на короткий проміжок часу і на великі суми, тобто це . операції оптового грошового ринку. Окремі параметри операцій РЕПО є стандартизованими.

Формування в Україні з 1995 р. ринку державних цінних паперів зумовлює необхідність визначення місця і ролі центрального банку України на цьому ринку. Закон "Про банки і банківську діяльність", передбачає, що Національний банк України здійснює обслуговування державного боргу, виконуючи операції, пов'язані із розміщенням облігацій державної позики, їх погашенням та виплатою процентів по них. Крім того, НБУ може купувати і продавати цінні папери, що випускаються державою.

Національний банк здійснює операції з державними борговими зобов'язаннями, зокрема з ОВДП, як на первинному, так і на вторинному ринку, в умовах дефіциту державного бюджету і недостатності внутрішніх

і зовнішніх джерел для його покриття Національний банк у деяких випадках здійснює операції з купівлі ОВДП на первинному ринку, виступаючи при цьому у ролі кредитора уряду. Закон "Про Національний банк України" передбачає, що центральний банк може проводити операції з державними цінними паперами тільки на вторинному ринку, тобто використовуючи їх лише як інструмент регулювання грошового ринку.

Loading...

 
 

Цікаве