WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГроші і кредит → Законодавчі основи та найважливіші параметри грошово-кредитної політики - Реферат

Законодавчі основи та найважливіші параметри грошово-кредитної політики - Реферат


Реферат на тему:
Законодавчі основи та найважливіші параметри
грошово-кредитної політики
Згідно положення Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, шо "Національний банк є центральним баеком республіки, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг".
Грошова система ѕ це форма організації грошового обороту в країні, встановлена загальнодержавними законами. Вказані закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентуютьвідносини між суб'єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, держави всіх країн, незалежно від її устрою, доручили формування грошових систем центральним органам влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним утроєм, по суті усунені не тільки від формування грошових ситем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів.
Поскільки організація грошового обороту здійснюється за участі банків, а забезпечення нормального функціонування кредитних грошей є однією з основних задач банківської системи, грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як складова частина останньої. Тому в багатьох країнах правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо в банківському законодавстві, перш за все в законах, що регламентують діяльність центральних банків. Більше того, вказаними законами центральним банкам надаються широкі повноваження по регулюванню грошового обороту. Тому є всі підстави вважати центральний банк інституційним центром грошової системи. Йому належить вирішальна роль в забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.
Відомо, шо банкнотна емісія має кредитний характер і здійснюється через відповідні канали. Це означає, що кожному випуску в обіг банкнот на рахунку в центральному банку має відповідати певна кредитна позиція - кредит комерційного банку, позика уряду, зарубіжні активи. Центральний банк в любий час може випустити "свої" гроші, а тому для нього не існує прблеми внутрішньої ліквідності. Зараз для центральних банків законом не встановлюються жорсткі обмеження емісії банкнот або умови їх покриття. Таким чином вже в законодавстві закладено передумови для інляційного розбухання грошової маси. Тільки у Швейцарії центральний банк зобовўязаний тримати 40% - це золоте забезпечення банкнот, що знаходяться в обігу.
Сучасна економічна думка, незалежно від її конкретного теоретичного спрямування, визнає відповідальність держави за стан розвитку економіки країни, а отже і її право впливати на економічне життя суспільства. Відмінності в поглядах окремих теоретиків стосуються лише ступеня та методів реалізації такого впливу. Одні з них, назвемо їх умовно кейнсіанцями, вважають, що такий вплив повинен бути прямим, безпосередньо спрямованим на окремого економічного суб'єкта, індивідуалізовано стимулю­вати відповідну його поведінку. Інші - назвемо їх умовно монетаристами, вважають, що економічні суб'єкти по природі своїй "запрограмовані" на високоефективну діяльність у ринковому середовищі, спроможні самостійно забезпечити найбільш доцільну поведінку з позицій окремого індивіда та суспільства в цілому. Тому державі немає потреби безпосередньо втручатися в поведінку окремих економічних суб'єктів, а свій вплив на економіку вона повинна звести до гарантування їм сприятливих умов діяльності, тобто опосередковано.
Сьогодні, для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику.Цілі політики:
- забезпечення певного рівня економічного зростання;
- забезпечення максимальної зайнятості;
- контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабіліза­ції цін;
-урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.
Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає використання заходів, які умовно можна розділити на чотири групи: структурна політика; політика конкуренції; соціальна політика; кон'юнктурна політика.
Кон'юнктурна політика реалізується через вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і використання національного доходу, кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.
Заходи кон'юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити на три групи:
- заходи фіскальної політики;
- заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;
- заходи прямого впливу.
Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій.
Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценту) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон'юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.
Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:
- експансійна;
- рестрикційна.
При експапсійпій політиці відбувається зростання пропозиції грошей, яке може бути неконтрольоване, довільне. Наслідком такої політики стає інфляція у зв'язку з чим її ще називають політикою інфляції.
Більш доцільною і широко застосовуваною є політика повільного, контрольованого зростання грошової маси і м'якого зниження процента, завдяки чому інфляція підтримується на заданому рівні, стає контрольованою і перетворюється у дійовий стимулятор економічного зростання, збільшення зайнятості. Цю політику називають політикою дезінфляції.
При політиці грошово-кредитної рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко "дорожчають", сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і різке падіння економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди стараються уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м'яко гальмує економічну активність, без глибокого спаду виробництва. Така політика дістала назву політики рефляції.
Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тихвипадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане із запізненням. До таких заходів можна віднести обмеження (заморожування) цін і доходів з метою гальмування високої інфляції; раціонування споживання, коли товари та послуги розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими державою нормами тощо. Заходи прямого втручання суперечать закономірностям ринкового господарювання і тому застосовуються не часто, як виняток.
Cутність монетарної політики виражає визначення її як комплексу взаємозв 'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених, суспільних цілей та заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк.
Грошово-кредитна політика України в
Loading...

 
 

Цікаве