WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГроші і кредит → Грошово-кредитні системи країн, що розвиваються - Реферат

Грошово-кредитні системи країн, що розвиваються - Реферат

середині 40-х років налічувалося не більш як 10-12 таких установ, до кінця 80-х років їх кількість досягає кількох сотень, а фінансові ресурси становлять мільярди доларів.
Наприклад, в Індії в 1954 р. було утворено корпорацію з надання промислових кредитів та інвестування, що одержала від індійського уряду безпроцентну позичку в розмірі 75 млн рупій терміном на ЗО років. Індійські спеціалізовані банки розвитку можна розділити на дві категорії - загальноіндійські та регіональні. Основною їх функцією є фінансування створення нових підприємств, а також модернізація і розширення існуючих шляхом надання позик, гарантій, випуску акцій і облігацій тощо.
Збільшення фінансових ресурсів банків розвитку значною мірою забезпечується за рахунок капіталів приватних, інституціональних та індивідуальних іноземних і місцевих інвесторів. У 1980 р. іноземним інвесторам належало майже 20 % акціонерного капіталу цих банків.
Банки розвитку відіграють важливу роль у розширенні виробництва в країнах Третього світу, але для них характерна надмірна захопленість великими кредитами. Деякі приватні фінансові компанії (які також можна зарахувати до банків розвитку) відмовляються розглядати кредити менше 20-50 тис. дол. Вони вважають, що такі кредити не відшкодовують витрат на оцінювання проекту. Такі фінансові компанії здебільшого відмовляються надавати допомогу дрібним підприємцям, хоча така допомога має важливе значення для забезпечення економічного розвитку. Тому дрібні підприємці змушені шукати кошти на грабіжницьких неорганізованих грошових ринках. Таким чином, незважаючи на збільшення кількості банків розвитку, залишається досить гострою потреба у забезпеченні дрібних підприємців фінансовими ресурсами як у сільській місцевості, так і у неформальному секторі міських районів, що, як правило, не мають доступу до кредитів з прийнятними процентними ставками. Намагаючись задовольнити потреби дрібних позичальників, кредитні системи країн Третього світу породжують унікальні неформальні види кредитного обслуговування.
У країнах, що розвиваються, дрібні виробники та підприємства зайняті багатьма видами економічної діяльності. У сфері малого бізнесу зайнято від 40 до 70 % робочої сили, яка забезпечує третину випуску національного продукту. Здебільшого це некорпоровані, неліцензовані й незареєстровані підприємства дрібних фермерів і виробників, ремісників, торгових агентів, індивідуальних торговців, що діють у неформальних міських і сільських секторах економіки. їх попит на фінансові ресурси має особливий характер і не вписується в норми звичайного банківського кредитування. У таких випадках звичайні комерційні банки не мають відповідної підготовки і не бажають задовольняти потреб дрібних позичальників. Оскільки йдеться про невеликі суми (менше 500 дол.), а адміністративні й поточні витрати майже такі самі, як і для великих кредитів, і оскільки лише деякі неформальні позичальники можуть надати необхідне забезпечення, що є гарантією для позик у формальному секторі, комерційні банки не зацікавлені в таких операціях. Більшість комерційних банків у країнах, що розвиваються, навіть не мають відділень у сільській місцевості, невеликих містах або на околицях великих міст, де багато видів неформальної діяльності.
Через це дрібні позичальники звертаються за грошима насамперед до друзів, а вже потім, як запасний варіант, - до місцевих професійних лихварів, у ломбарди і до торгових агентів. Основні характеристики лихварського кредиту:
o ці джерела фінансів надзвичайно дорогі. Наприклад, лихварі можуть стягувати понад 20 % на день за короткостроковий кредит торговцю або реміснику;
o дрібні фермери, які потребують сезонних кредитів, можуть пред'явити лихварю або в ломбард єдине забезпечення - землю або худобу, що в разі неплатоспроможності може позбавити їх єдиних засобів виробництва.
У країнах, що розвиваються, набувають розвитку більш ефективні види неформального фінансування, які в деяких випадках замінюють лихварів і ломбарди. Вони включають місцеві ощадно-кредитні об'єднання і схеми групового кредитування на принципах ротації. Такі ощадно-кредитні об'єднання існують у Мексиці, Болівії, Єгипті, Нігерії, Гані, у Філіппінах і Шрі-Ланці, Індії, Китаї і Південній Кореї. Механізм такого кредитування передбачає, що група з 40-50 чол. вибирає скарбника, якому кожний член об'єднання передає певну суму заощаджень. Створений фонд на основі ротації розподіляється між членами об'єднання у вигляді безпроцентних позичок. У країнах, що розвиваються, багато людей із низьким рівнем прибутку віддають перевагу саме цим формам заощадження та позичання.
У випадку схем групового кредитування формується асоціація, що позичає кошти у комерційному банку або державному банку розвитку. Потім група розподіляє ці кошти серед індивідуальних учасників, що відповідають за погашення позики перед групою. Сама група гарантує повернення кредиту зовнішньому кредитору й несе відповідальність за його погашення. Об'єднавшись у групу, дрібні позичальники мають можливість знизити вартість великої позики, тобто можуть одержати доступ до формального комерційного кредиту. Члени групи зацікавлені в успіху кредитування, тому тут діє принцип спільної відповідальності за своєчасне повернення позики. Характерно, що ставки позик тут нижчі, ніж для позичальників у формальному секторі.
Прикладом програми групового кредитування є Програма у Бангладеш, яка діє з 1974 р. За цією програмою кошти державного бюджету використовуються для надання кредиту безземельним жителям сільських районів. Клієнти банку організуються у групу з п'ятьох незаможних громадян. Кожна група повинна надати дані про суми щотижневих заощаджень. Спочатку кредит надається двом членам групи, які повинні регулярно вносити щотижневі платежі. Програма має понад 300 відділень, які обслуговують 5400 селищ і 250 тис. чол. у Бангладеш, 75 % з яких жінки. Кредити невеликі (менше 100 дол.), а рівень погашення значно вищий, ніж у системі комерційних банків. Звичайно 97 % таких кредитів погашаються протягом року, 99 % -
протягом двох років. Але треба зазначити, що у країнах Третього світу переважна більшість сільських і міських бідняків практично не може одержати кредити.
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Анулова Г. Н. Денежно-кредитное регулирование: опыт развивающихся стран. - М.: Финансы и статистика, 1992.
2. Банки и кредит развивающихся стран. - М.: Финансы, 1974.
3. Банковское дело: Справ, пособие / Под ред. Ю. А. Бабичева. - М.: Экономика, 1992.
4. Банковское дело: Учеб. пособие / Под ред. В. И. Колесникова, Л. П. Кролевецкой. - СПб.: Изд-во УЭФ, 1992. - Ч. 1, 2.
5. Буката В. Финансово-кредитный механизм и банковские операции. - М.: Финансы, 1991.
6. Бухвальд Б. Техника банковского дела. - М.: Финансы, 1993.
7. Валовая Т. Европейская валютная система. - М.: Финансы и статистика, 1986.
8. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії. - К.: Вища шк., 1995.
9. Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. - К.: ОНБИ "Либра", 1993.
10. Гальчинський А. С. Теорії грошей. - К.: Основи, 1996.
11. Гроші та кредит / За ред. М. Савлука. - К.: Либідь, 1992.
12. Лагутін В. А. Гроші та грошовий обіг: Навч. посіб. - К.: Знання, 1997.
13. Лебедев Е. Денежно-кредитная система в период перехода к рыночной экономике. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1991.
14. Ширинская З. Б. Операции коммерческих банков и зарубежный опыт. - М.: Финансы и статистика, 1993.
15. Шмелев В. Коллективные валюты от счетных единиц до международных денег. - М.: Финансы и статистика, 1990.
16. Шмелев В. Экономические группировки развивающихся стран. - М.: Мысль, 1984.
Loading...

 
 

Цікаве