WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГроші і кредит → Еволюція грошово-кредитної системи Росії - Курсова робота

Еволюція грошово-кредитної системи Росії - Курсова робота

господарства дореволюційної Росії.
Особливість банківської системи Росії полягала в тому, що вона сконцентрувалася в руках невеликої кількості кредитних банків з одночасним розвитком кредитних небанківських (допоміжних) установ - кредитної кооперації позичково-ощадних товариств і товариств взаємного кредиту.
Кредитні банки здійснювали операції з надання кредитів підприємствам оборонних галузей і з цінними паперами, що забезпечували коштами скарбницю.
Під час Першої світової війни банки здійснювали інфляційну емісію грошей, обслуговували державне казначейство. Внаслідок падіння виробництва і загальної економічної розрухи господарський оборот знизився. У Держбанку облікові операції різко скорочувалися, проте зростали кредити під короткострокові зобов'язання казначейства, за посередництва банку розміщувалися воєнні позики і здійснювалася широка емісія паперових грошей для покриття бюджетного дефіциту.
На початку XX ст. в Росії комерційні банки здійснювали в цілому операції, характерні для провідних капіталістичних країн. Проте в окремих випадках спостерігалися певні особливості.
У Російській імперії повільно розвивалися облікові операції банків. Це було викликано як причинами загального характеру - економічною відсталістю, "боязню" векселя в деяких купецьких колах, наданням переваги авансам під майбутній врожай перед векселями, так і тим фактом, що вексельна правочинність була далеко не всезагальною. Несприятливо позначилось на обліковій операції також те, що російські векселі були переважно довгостроковими. У той час як на Заході в банківських портфелях не було векселів зі строками понад З міс, а строк більшості векселів не перевищував 1 міс, в Росії середній строк векселя становив 3-6, а то й 9-12 міс. До обліку приймалися векселі, забезпечені не менш як двома благонадійними підписами, і лише торгові, тобто векселі, що грунтуються на торговельних угодах або видані для торговельно-промислових цілей. Розмір облікового відсотка встановлювався банками на 0,5-1 % вище від облікового відсотка Державного банку.
Ломбардні операції російських банків включають такі позики:
а) позики під соло-векселі із забезпеченням. Держбанку надавалося право відкривати кредити і видавати позики під соло-векселі, забезпечені заставою нерухомого майна, сільськогосподарського чи фабрично-заводського реманенту, поручительством або іншим надійним забезпеченням за вказівкою міністра фінансів. Ці кредити і позики повинні були мати чітке призначення, яке вказував сам позичальник, і надавалися банком виключно для забезпечення селян і промисловців оборотними капіталами і необхідним реманентом. Розмір позики одному промисловому підприємству не міг перевищувати 500 тис. руб., а окремому дрібному торговцю - 600 руб.
Приватним банкам законом дозволялося звертатися з проханням до міністра фінансів про дозвіл видавати позики під соло-векселі, забезпечені заставою сільськогосподарських маєтків, причому загальна сума коштів, яку банк витрачав на зазначену операцію, не повинна була перевищувати 1/5 власного капіталу банку;
б) позики під заставу цінних паперів мали важливіше значення, хоча ця операція в останні роки існування імперії у всіх банках помітно скоротилася.
Розмір позик, що видавалися під цінні папери, не повинен був перевищувати для державних чи гарантованих урядом паперів 90 %,
для заставних листів і облігацій іпотечного кредиту - 80 %, для інших паперів - 75 % оцінок, що визначалися залежно від біржових цін;
в) позики під товари і документи на них (варанти, дублікати, коносаменти) були поширені більше, ніж у західних країнах, що пояснювалося переважно характером експортної торгівлі, предметом якої були виключно продукти сільського господарства, а також великими відстанями.
Видача банком позик і відкриття кредитів під товари і товарні документи були дозволені законом у розмірі до 80 % вартості забезпечення за умови надання цих позик і кредитів на строк не більше як на два місяці.
Російські банки здійснювали також торговельно-комісійну діяльність. Спочатку вони лише продавали за дорученням приватних осіб і торгових домів належні їм товари. Але згодом банкам було дозволено здійснювати купівлю товарів за дорученням і за рахунок третіх осіб за певну комісійну плату. Причому витрати банків на таку операцію не повинні були перевищувати для кожного банку 20 % його капіталу, до того ж міністр фінансів встановлював для кожного комерційного банку перелік товарів, стосовно яких банк міг здійснювати зазначені операції.
Приватні банки відкривали також бланковий кредит. За встановленими правилами такі банківські кредити для клієнтів не повинні були перевищувати загалом 10 % основного (внесеного) і резервного капіталів банку і не могли видаватися на строк понад ЗО днів.
Активну контокорентну операцію в чистому вигляді російські банки рідко практикували через ризикованість. Частіше її поєднували із заставою цінних паперів, товарів і векселів з кількома підписами, тобто з ломбардною операцією і вексельним кредитом. Така операція має назву онкольного рахунку. Збільшення кількості цих операцій у Росії значною мірою пояснюється розвитком біржової спекуляції у діяльності банків.
Від контокорента спеціальний поточний онкольний рахунок відрізняється односторонністю, а від простої ломбардної операції - безстроковістю позики і невизначеністю як самої позики, так і предмета застави. Односторонній характер онкольної операції виражається в тому, що сальдо рахунку виводиться завжди на користь банку, оскільки банк завжди виступає в ролі кредитора, а клієнт - тільки в ролі дебітора. Безстроковість позики виявляється в тому, що відносини за спеціальним онкольним рахунком можуть бути припинені в будь-який момент за заявою банка чи клієнта. Невизначеність позики і предмета
забезпечення веде до того, що заставлений предмет може постійно змінюватися і за якістю, і за кількістю залежно, з одного боку, від збільшення чи зменшення боргу клієнта, а з іншого - від підвищення чи зниження ціни предмета застави (найчастіше цінних паперів).
Грошово-кредитна система Росії в умовах адміністративно-командної економіки
Зміни у сфері грошового обігу на території колишнього СРСР розпочалися відразу після встановлення радянської влади. У грудні 1917 р. В. Ленін запропонував проект зміни грошового обігу і план примусового залучення в банк грошових нагромаджень населення та обміну грошових знаків, що перебували в обігу, на нові.
Сутність ленінського проекту грошової реформиполягала в тому, що передбачалося призначити якомога коротший термін, протягом якого кожний громадянин повинен був подати декларацію про кількість наявних у нього грошей і одержати замість них нові, причому до певної норми гроші планувалося обмінювати карбованець за карбованець, а понад цю норму - у меншому розмірі, за принципом спадної прогресії. Як захід для підготування до реформи передбачалося очистити грошовий обіг від різноманітних сурогатів грошей - купонів, облігацій, марок, бон тощо.
Реформу передбачалося почати восени 1918 p., проте здійснити її не вдалося через громадянську війну та іноземну воєнну інтервенцію.
У період "воєнного комунізму" неминучим було різке скорочення
Loading...

 
 

Цікаве