WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаГроші і кредит → Грошова система та її елементи - Контрольна робота

Грошова система та її елементи - Контрольна робота

серпні становив 5,7%, а у вересні - 2% . Довгий час залишався стабільним і навіть підвищувався курс карбованця щодо іноземних валют. Це дає підстави стверджувати, що до початку осені 1996 р. національна валюта України досягла досить високого рівня сталості чим була підготовлена база для випуску гривні в обіг. Отже, другої мети реформи було значною мірою досягнуто не в момент випуску гривні, а в процесі підготовки до цього заходу. Це є ще одним свідченням того, що випуск гривні у вересні 1996 р. лише завершальний, зовні видимий момент тривалої, часом драматичної боротьби за стабілізацію грошової системи як одної з головних цілей реформ Тільки істотне наближення до цієї мети зробило можливим випуск гривні.
Третя мета грошової реформи-створення грошової системи ринкового типу - переслідувалася протягом усього терміну її проведення. За цей період створено принципово новий механізм регулювання грошового обігу, запроваджено в практику нові інструменти грошово-кредитної політики, лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринок цінних паперів, валютний і кредитний ринки. Тим самим були створені сприятливі умови для проведення НБУ ефективної антиінфляційної політики, яка й забезпечила передумови для введення гривні.
Проте завдання, що визначаються третьою метою грошової реформи, було повністю не виконані, оскільки в країні не створено повноцінного ринкового механізму. Нинішня грошова система має такий же перехідний характер як і економіка, котру вона обслуговує. Тому ринкове вдосконаленнягрошової системи триватиме і після введення гривні.
4. Проблеми функціонування грошової системи України
Багато труднощів в економічному будівництві виникає через недосконалу грошову систему, будівля якої недовершена. Одна з найгостріших проблем української економіки - це платіжна криза, яка паралізувала економічний оборот і господарське життя, спотворила та зробила ненадійними відносини між підприємствами. Величезні капітали, які через інвестиції повинні рухати виробництво, консервуються в боргах і перебувають у бездіяльному стані. Платіжна криза в Україні створена штучно певними соціальними групами і є безпосереднім наслідком різного роду комбінацій ділків від економіки, нагромадження питань, що не вирішуються протягом десятиріччя, спотворених механізмів створення грошей, позбавлення боргів майнового статусу, ліквідації торгівлі грішми і комерційного кредиту та ін. У країнах з розвинутою ринковою економікою підприємства не мають жодної мороки зі стягненням грошових сум з покупців їхньої продукції. Як тільки згідно з договором підприємства відвантажили продукцію покупцям, вони передають документи в банк і перекладають на нього всі турботи щодо отримання грошей. У тому випадку, коли підприємства застосовують факторинг, тобто продають борги покупців їхньої продукції комерційним банкам чи факторинговим конторам, вони платять за послуги банків 1-2%, а в Україні - 80% чи навіть 300%. І грошовий капітал у них здійснює 200-300 оборотів за рік, а не 10, як у нас .
Попри те, що в Україні, як і в усьому світі, функціонує кредитна грошова система, боргам, за нашим законодавством, не надано майнових прав. Через це підприємства не можуть перетворити їх у гроші, що й зумовлює руйнівну платіжну кризу. У країнах з розвинутою ринковою економікою 3/4 розрахунків між підприємствами здійснюються за рахунок руху паперів, різного роду боргових вимог (векселів, чеків). В Україні ж влада визначила, що розрахунки повинні здійснюватися лише живими грішми і передусім готівкою, рух якої між підприємствами не відображається у звітах, а тому операції з нею не оподатковуються і є безконтрольними. Через недосконалість системи платежів у розрахунки вкладаються величезні грошові капітали - десятки мільярдів гривень, які мають скеровуватися в інвестиції. Капіталовкладення за рахунок внутрішніх ресурсів підприємств, по суті, згорнуті.
Розблокувати платіжну кризу можна неінфляційними методами. На створення грошей на базі векселя, а отже, і на рефінансування НБУ комерційних банків під заставу векселів інфляція не поширюється, бо кожній грошовій сумі відповідає певний обсяг товарної маси. Оскільки кредитні грошові зобов'язання доводиться гасити, гроші вилучаються з обігу і не справляють тиску на грошову масу, натомість її штучне звуження душить виробництво, підриває його ринок. Однак, вексель, на жаль, в Україні не набув широкого використання.
Таким чином, через заборону уряду на використання оборотних документів, передусім векселів, і неврегульованість відносин з використанням комерційного кредиту підривається база грошової системи країни, а підприємства позбавляються ліквідів, штучно робляться неплатоспроможними, банкрутами. Цим підходом не лише паралізуються розрахунки, а й народногосподарський оборот і процес відтворення в цілому.
Великої шкоди Україні завдає нав'язувана ззовні жорстка монетарна політика. Успішність рекомендацій монетаристів щодо регулювання економіки лише за допомогою кількості грошей не підтверджується ніде у світі. У найбільших країнах Європи темпи зростання грошової маси були значно вищими від рекомендованих ними (3-4% на рік, з урахуванням приросту реального ВВП). Наприклад , у Франції за відповідний період середньорічні темпи зростання грошової маси становили 5,9%, а середньорічний темп приросту реального ВВП - 2,2%, інфляції - 2,4%. Відповідні показники в Німеччині становили 7,3%, 2,6%, 2,5%, в Італії - 6,4%, 1,6%, 4,8%, у Великій Британії - 9,9%, 2,25%, 4,45%. Темпи приросту грошової маси виявилися у 2-2,8 рази вищими, ніж пропоновані сучасними монетаристами, і у 2,6-4,4 рази перевищують темпи приросту реального ВВП. Важливо підкреслити, що розрив між темпами приросту грошової маси і темпами приросту реального ВВП значно більший, ніж середні темпи інфляції в цих країнах, що зумовлює реальне зростання насиченості економіки грішми.
Україна досі не має реальної програми виходу з кризи. Те, що нам рекомендують закордонні радники як найпрогресивніший економічний курс, насправді є набором положень із застарілих концепцій ХVІІІ-ХІХ століть, принизливих для нас вимог МВФ, інших міжнародних фінансових організацій, провідних, високорозвинених країн. Вони проникнуті турботою не про піднесення і розквіт України, не про спорудження на її території нових, потужних найсучасніших підприємств, а про збут на її ринках своїх залежалих, морально застарілих товарів, привласнення наших багатств. Тож очевидно, що подібні рекомендації не придатні для України, яка перебуває в процесі державного будівництва, створення ринкових інститутів та інфраструктури.
Loading...

 
 

Цікаве