WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Мета ознаки необхідної оборони (Курсова) - Реферат

Мета ознаки необхідної оборони (Курсова) - Реферат

громадської безпеки, по припиненню правопорушень, затриманню порушників тощо. Якщо особою у процесі виконання професійних чи службових функцій вчиняються явно незаконні дії, то проти таких дій необхідна оборона допускається на загальних підставах.
Дійсність (реальність) суспільне небезпечного посягання означає, що воно має існувати об'єктивно, реально, а не в уяві особи, яка здійснює захист. Для визнання посягання дійсним необхідно, по-перше, щоб ним або реально за-подіювалася шкода інтересам, які охороняються законом, або ж створювалася загроза негайного заподіяння такої шкоди, і по-друге, посягання вже почалось і ще не закінчилось. Об'єктивна реальність посягання і його оцінка особою, яка захищається, можуть не співпадати. Найчастіше це має місце тоді, коли посягання уже закінчене, а особа, яка захищається, не усвідомлює цього факту.
Об'єктивно посягання повинне вважатись як таке, що вже розпочалося, коли особою виконуються дії, що входять до об'єктивної сторони відповідного складу злочину: з метою вчинення крадіжки особа розбиває вітрину магазину, зламує замок, проникає у приміщення, квартиру, нама-гається вдарити потерпілого тощо. Проте необхідна оборона допускається не тільки проти дій, якими заподіюється шкода, а й проти дій, котрі свідчать про те, що існує реальна загроза негайного початку посягання. У постанові Пленуму Верховного Суду від 28 червня 1991 р. № 4 дається роз'яснення, що "стан необхідної оборони виникає не лише в момент суспільне небезпечного посягання, але і за наявності реальної загрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється". Про реальність загрози заподіяння шкоди, тобто про дійсність посягання, можуть свідчити, наприклад, наявність у руках особи зброї чи інших предметів, які можуть використовуватися для нанесення тілесних ушкоджень, загрозливі висловлювання, рухи, поведінка тощо, котрі дають підстави особі, яка захищається, вважати, що посягання може негайно розпочатися чи вже розпочалося.
Закінченим посягання має вважатися: 1) при припиненні дій винним із власної ініціативи; 2) при вимушеному припиненні дій винного захисними діями особи, яка здійснює захист, або внаслідок дії інших факторів із причин, що не залежать від волі винного. Наприклад, вчинення замаху на злочин із непридатними знаряддями (пістолет виявився непридатним для стрільби чи скінчилися набої тощо), поява на місці вчинення злочину сторонніх осіб, які можуть втрутитись у розвиток подій, тощо. Не можна обумовлювати (пов'язувати) момент закінчення посягання з наявністю в-діях особи, яка посягає, ознак складу закінченого злочину. Посягання може бути закінченим і при недосягненні винним злочинного результату, тобто на стадії замаху чи готування до вчинення злочину.
На практиці може мати місце вчинення захисних дій за наявності помилки особи щодо наявності, дійсності і реальності самого суспільне небезпечного посягання: 1) особою правомірна поведінка іншої особи у певних конкретних умовах розцінюється як суспільне небезпечне посягання; 2) при фактичному припиненні суспільне небезпечного посягання особа вважає, що посягання триває. У першому випадку має місце так звана типова уявна оборона, а в другому - запізніла.
Вчинення захисних дій щодо посягання, яке існує лише в уяві особи, а в дійсності взагалі відсутнє або вже скінчилося, в судовій практиці і науці кримінального права отримало назву мнимої (уявної) оборони. Пленум Верховного Суду в своїй постанові від 28 червня 1991 р. № 4 "Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільне небезпечних посягань" роз'яснив, що дії, вчинені в стані мнимої оборони, тобто коли особа, яка захищається, щиро помиляється щодо реальності посягання, повинні розглядатися як вчинені в стані необхідної оборони, а якщо при цьому були перевищені межі захисту, допустимого в умовах відповідного реального посягання, особа має нести відповідальність за перевищення меж необхідної оборони або, залежно від обставин справи, - за необережний злочин.
Отже, якщо в умовах конкретної обстановки особа помилково вважала, що має місце реальне суспільне небезпечне посягання чи воно може негайно розпочатись, або ж вважала, що вчинене суспільне небезпечне посягання щетриває, і за обставинами справи не усвідомлювала і не могла усвідомити помилковості свого припущення, тобто обстановка, яка склалася, давала особі достатні підстави вважати, що реально має місце суспільне небезпечне посягання, її дії не тягнуть будь-якої відповідальності і прирівнюються до необхідної оборони, оскільки має місце помилка особи в суспільній небезпечності (фактична помилка), яка не тягне кримінальної відповідальності, якщо захисні дії не перевищували меж, допустимих в умовах відповідного реального посягання. Перевищення при цьому меж захисту, допустимих в умовах відповідного реального посягання, має розглядатися як перевищення меж необхідної оборони. Якщо ж особа повинна була і могла правильно оцінити обстановку, що склалася, вона підлягає відповідальності за необережне заподіяння шкоди.
6. Умови правомірності необхідної оборони, що
характеризують захисні дії.
Інтереси, які можуть захищатися від суспільне небезпечного посягання, безпосередньо об'єднані в чотири групи: 1) інтереси чи права особи, яка захищається; 2) інтереси будь-якої іншої особи; 3) інтереси суспільства; 4) інтереси держави. При цьому мова йде лише про інтереси, що охороняються законом. Захист інтересів, які законом не охороняються, не допускається. На-приклад, недопустиме здійснення захисних дій проти особи, яка виконує вирок щодо засудженого до смертної кари, або щодо особи, яка, здійснюючи своє право, знищує майно, що їй належить, чи до особи, яка, затримуючи злочинця, застосовує до нього насильство, небезпечне для життя чи здоров'я, тощо. Інакше кажучи, здійснювати захист щодо правомірних дій іншої особи, навіть якщо їх не можна оцінити як суспільне корисні, але які законом дозволені, не можна. Якщо гарантоване Конституцією право власності передбачає право громадянина на свій розсуд розпоряджатися належним йому майном, то реалізація громадянином належного йому права будь-яким способом, яким не створюється загроза заподіяння шкоди іншим інтересам, що охороняються законом, не дає підстав для припинення його дій. Наприклад, якщо громадянин, переїжджаючи на інше постійне місце проживання, знищує належний йому будинок, інше власне майно, вирощений ним врожай, зрубує посаджені ним на присадибній ділянці дерева тощо, замість того, щоб передати (подарувати) іншим особам, які не мають житла, живуть у тяжких умовах, недоїдають і т. ін., то дії такого громадянина є правомірними, і проти них не допускається необхідна оборона. Проте якщо такими діями особи створюється загроза заподіяння шкоди іншим інтересам, що охороняються, то необхідна оборона щодо таких дій буде правомірною. Так, якщо громадянин, у наведеному вище прикладі, підпалює своє майно, але при цьому створюється реальна загроза загоряння майна інших громадян, на яке може перекинутися вогонь, або ж у приміщенні, що підпалюється, знаходиться майно інших громадян, то необхідна оборона проти таких дій буде правомірною, оскільки самі дії переростають із правомірних у суспільне небезпечні, а реалізація наданих особі прав здійснюється нею протиправним способом.
Інтереси, що охороняються законом, можна, на підставі Конституції України, умовно ранжирувати за їх цінністю (важливістю). На першому місці знаходяться людина,
Loading...

 
 

Цікаве