WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Розвиток швидкості у військовослужбовців - Курсова робота

Розвиток швидкості у військовослужбовців - Курсова робота

Складна рухова реакція буває двох типів: реакція на об'єкт, що рухається, і реакція з вибором. Тривалість таких реакцій знаходиться у межах – 0,25- 1 с.

Час реакції на об'єкт, що рухається, складається з трьох частин – зорової фіксації об'єкта, оцінки особливостей його руху та дії – відповіді. Прикладом такої реакції можуть бути дії водія в екстремальних умовах, коли необхідно швидко зупинити автомобіль.

В реакції на об'єкт, що рухається, найскладнішим є фіксація об'єкта, на який слід реагувати. Тривалість такої фіксації займає 80% часу всієї складної рухової реакції. Диференційований підхід, передусім, спрямований на зменшення часу цієї частини реакції людини. Методика підготовки передбачає наступну послідовність вдосконалення:

  1. Зменшення відстані до об'єкта, що рухається.

  2. Підвищення швидкості переміщення об'єкта.

  3. Зменшення розмірів об'єкта.

  4. Підвищення раптовості появи об'єкта.

  5. Погіршення освітленості об'єкта.

  6. Зміну яскравості кольору об'єкта.

У підготовці військовослужбовців удосконалення реакції на об'єкт, що рухається, необхідно здійснювати поступово, починаючи тільки з одного ускладнюючого фактору. Наприклад, коли забезпечена потрібна швидкість реагування при необхідній відстані до об'єкта, передбачається послідовно:

  • досягати такого ж результату при збільшенні швидкості переміщення об'єкта від мінімального до реально можливого;

  • при необхідній швидкості реагування на об'єкт, що рухається, поступово зменшувати розміри самого об'єкта;

  • при реальних розмірах об'єкта, наприклад, від мішені на повний зріст до розмірів голови; підвищувати раптовість його появи;

  • при досягненні повної раптовості появи об'єкта, погіршувати його освітленість – виконання вправи при різних погодних умовах або різному куті освітлення;

  • при недостатній освітленості об'єкта змінювати його колір – від яскраво-контрастного до маскувального;

  • ускладнювати траєкторію руху та прискорення пересування об'єкта.

Дані вимоги можуть бути застосовані при розробленні методики покращання часу складної рухової реакції військовослужбовців. Етапність і послідовність ускладнення вимог визначається специфікою обов'язків, які виконуються у професійній діяльності..

У процесі тренування швидкість складної рухової реакції на об'єкт, що рухається, наближається до часу простої рухової реакції. Сформована навичка проявляється у спроможності людини передбачати ситуацію, що значно скорочує час, необхідний для фіксації об'єкта і оцінювання особливостей його переміщення. Розрізняють два типи таких передбачень: перцептивне, яке полягає в спроможності прогнозувати переміщення об'єкта і рецепторне, яке дозволяє передбачити поведінку суперника на основі часу виконання ним попередніх підготовчих дій.

Рухова реакція з вибором складніша, ніж рухова реакція на об'єкт , що рухається, оскільки з декількох можливих варіантів відповіді військовослужбовець повинен обрати найкращий.

Така реакція має місце тоді, коли виконавець стоїть перед вибором: що робити? Наприклад, у залежності від ситуації у рукопашному бої може бути прийняте рішення: наступати вперед чи виконати крок назад і розірвати дистанцію між собою і противником; нанести укол або вдарити прикладом; захищатись підставкою чи робити ухил.

Методика зменшення часу складної рухової реакції з вибором на основі диференційованого підходу передбачає проходження декількох етапів підготовки:

  1. Формування правильної рухової навички – моторного компоненту часу простої рухової реакції людини.

  2. Удосконалення складної рухової реакції на дії суперника за методикою на об'єкт, що рухається.

  3. Зменшення часу складної рухової реакції спочатку з двома варіантами, а потім – з більшою кількістю вибору.

Підвищення швидкості окремого руху здійснюється за методикою розвитку моторного компоненту часу простої рухової реакції. Власне, це швидше виконання вправи за своєю командою, а не за сигналом керівника.

Для ефективного підвищення швидкості окремого руху необхідно:

  1. Досягнути оптимального рівня розвитку сили, витривалості, спритності, гнучкості.

  2. Оволодіти достатньою руховою базою швидкого виконання інших фізичних вправ.

  3. Сформувати досконалу техніку фізичної вправи, в якій передбачається підвищити швидкість рухів.

  4. Припиняти розвиток швидкості при перших ознаках погіршення техніки рухів.

  5. Витримувати відпочинок між вправами, який повністю відновлює організм військовослужбовців.

  6. Використовувати у процесі відпочинку вправи на розслаблення.

  7. Запобігати створенню "швидкісного бар'єра" різноманітністю методів, засобів та умов розвитку швидкості.

  8. Оволодіти методикою автогенного та ідеомоторного тренування.

Для розвитку швидкості окремого руху застосовують повторний і сенсорний методи. Спочатку вправу необхідно виконувати в оптимальних умовах при найкращій готовності військовослужбовців: відсутності втоми, наявності високої мотивації, проведенні повноцінної підготовчої частини заняття.

Засоби тренування потрібно відбирати у відповідності до структури, умов вияву швидкості окремого руху у вправі та підготовленості військовослужбовців. Тривалість одного підходу для розвитку максимальної швидкості руху знаходиться у межах 10-15 с.

Рекомендується періодично збільшувати силові можливості військовослужбовців. Для цього застосовують обтяження, але такі, що не знижують швидкість вправи більше як на 15%. Практично, для підвищення швидкості бігу використовують манжети на гомілках, вагою 150-200 гр.; у стартових прискореннях застосовують жилети, маса яких складає 4-8% маси тіла виконавців.

Покращання швидкісних можливостей військовослужбовців краще відбувається при тимчасовому полегшенні умов виконання вправи. Позитивні наслідки отримуються при застосуванні макетів зброї, спрощенні вихідних положень. Важливо, щоб швидкість рухів зростала не більше як на 5-20%. Збільшення швидкості рухів може досягатись стимулюючими засобами фізичного, психічного, фізіотерапевтичного впливу, які підвищують збудження центральної нервової системи, тонус м'язів, мобілізаційну готовність військовослужбовців. До таких засобів відносяться вправи на розслаблення, силові вправи короткочасної дії, нетривалий аеробний біг у режимі відновлення, тонізуючий масаж.

Підвищення частоти рухів. Має місце у вправах циклічного та ациклічного характеру. Диференційований підхід припускає спочатку досягнення високого рівня швидкості окремого руху, а другим етапом є збільшення частоти рухів. Високій ефективності процесу сприяє:

  1. Відбір вправ, що мають максимальну подібність до структури швидкісної вправи.

  2. Тривалість тренувальної вправи у межах 10-22 с.

  3. Поступовість збільшення і плавність зменшення частоти рухів при виконанні тренувальної вправи.

  4. Висока частота рухів у межах 85-100% від максимальної.

  5. Зменшення частоти рухів на початкових етапах до 70% максимально можливої. Це дозволяє свідомо контролювати рухи і запобігати зайвої напруженості м'язів.

  6. Дотримання екстремального відпочинку між повторами вправи.

  7. Застосування полегшених умов, які дозволяють перевершити максимальну частоту рухів при звичайних умовах виконання.

При розвитку швидкісних можливостей, які характеризуються високою частотою рухів, застосовують повторний і сенсорний методи. В повторному методі частота рухів може бути підвищена на 5-7% у порівнянні зі звичною за умови зменшення амплітуди рухів, наприклад, довжини кроків у спринтерському бігу: "біг частим кроком" або "розмашистості" ударів у боксі. У повторному методі розвиток частоти рухів може досягатись різними руховими завданнями:

  • поступовим збільшенням темпу рухів із досягненням максимуму на кінець вправи;

  • зниженням темпу рухів усередині і нарощуванням його у завершальній частині вправи.

Тимчасове зменшення частоти рухів вимагає скорочення тривалості відпочинку між повторами вправ. При частоті рухів 90% від максимально можливої, тривалість відпочинку зменшується на 25-30%, а при її зниженні до 80% паузи можуть бути скорочені вдвічі. Причина цього явища полягає у відсутності лінійної залежності між швидкістю рухів і тривалістю відпочинку: спочатку відновлення організму відбувається швидко, а потім поступово вповільнюється. Повноцінність відновлення визначається також рівнем підготовленості військовослужбовців – чим він вищий, тим менше вимагається часу на відпочинок.

Диференційований розвиток швидкісних можливостей військовослужбовців у вправах циклічного характеру може проводитись шляхом поділу вправи не тільки на елементарні форми швидкості, а також на частини, що характеризують фази зміни швидкості. Такий підхід широко застосовується при підготовці в бігу на 100 м. Як відомо, біг на 100 м являє собою цілісну спринтерську дистанцію, яку для вивчення техніки та розвитку фізичних якостей поділяють на старт і стартовий розбіг, біг по дистанції та фінішування. У методиці збільшення швидкості бігу, крім цілісного виконання вправи, передбачається тренування в окремих частинах з послідовним і логічним об'єднанням їх у більші блоки. Значна увага приділяється таким складовим швидкісної підготовки, як стартова швидкість, максимальна швидкість, швидкісна витривалість. Провідним у швидкісній підготовці є збільшення максимальної швидкості бігу. Цій складовій у тренувальному процесі відводиться найбільше часу. У бігу на 100 м досягнення цієї фази характеризується максимальною частотою кроків при постійній і оптимальній їх довжині. Оптимальну довжину кроку можна розрахувати за спеціальними формулами.

Loading...

 
 

Цікаве