WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Военна політика держави та армія - Курсова робота

Военна політика держави та армія - Курсова робота

Кожен із названих напрямків охоплює різноманітні види діяльності різних суб'єктів воєнної політики – від Президента держави, Міністра оборони і до органів місцевого самоврядування.

Воєнна політика України невіддільна від процесів демократизації й гуманізації у Збройних Силах України. Верховенство права, гласності, відкритість для громадського контролю, позапартійність – основні складники демократизації та гуманізації у воєнній галузі. Державна програма реформування та розвитку Збройних Сил України значну увагу приділяє створенню реального механізму цивільного контролю. Передбачається залучення до цивільного контролю широкого кола державних та громадських організацій з чітким визначенням їх прав і обов'язків, посилення ролі у цій сфері засобів масової інформації.

Реформування та розвиток Збройних Сил України на сучасному етапі здійснюється на основі подолання ряду суперечностей, труднощів та недоліків. До них належать, в першу чергу, суперечності між чітко визначеними завданнями, цілями воєнної реформи і можливостями їх реалізації, між державницьким спрямуванням розвитку Збройних Сил і залишками військово-політичної культури тоталітарного характеру у окремих представників офіцерського корпусу. Здійснення завдань будівництва Збройних Сил України гальмується недостатнім їх фінансуванням, що впливає як на соціальне самопочуття військовослужбовців, так і на боєздатність військ. Проблемою є помітний некомплект офіцерів нижчої ланки. Значна частина бойової техніки належить до застарілих зразків. В окремих випадках допускаються розтрати військового майна. Виховна робота у військах іноді носить декларативний, несистемний характер, не враховує запитів воїнів. Вимагає докорінного поліпшення військово-патріотичне виховання допризовної молоді, піднесення її освітнього рівня. Адже 30-40 % юнаків призову останніх років не мають середньої освіти. Основним результатом воєнної політики України за роки її незалежності є створення Збройних Сил України як реальної державної структури, здатної до виконання своїх конституційних обов'язків: оборони держави, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Висновок: послідовне проведення активної воєнної політики є важливою запорукою розвитку України на шляхах самостійності, стабільності і демократії.

2. Армія як знаряддя воєнної політики.

Армія – орган держави, призначений для проведення його політики засобами збройного насильства. Армія – політичний інститут у суспільстві, визначається тим, що в державі – це установа державна, відображає інтереси певних класів, соціальних спільностей, покликана відображати і захищати інтереси загальнодержавні. Здійснюючи управління суспільством, охороняючи його економічну і соціальну структуру, держава має на світовій арені і всередині країни свої особливі інтереси і завдання, суть та обсяг яких визначається самою природою держави. Для їх реалізації держава повинна піклуватися про забезпечення своєї політичної могутності, без якої саме її існування залежало б від випадку і підлягало б небезпеці ззовні. Для захисту інтересів і недоторканості державних кордонів, територіальної цілісності і створюється спеціальна організація – армія – реальна сила, необхідна опора і знаряддя верховної влади. Армія – специфічна організація – організація збройна. Армія – це основна частина воєнної організації держави особливого призначення: здатна вести війну, збройну боротьбу на всіх рівнях. Все це і характеризує армію як політичний інститут. Поняття армія охоплює всі підрозділи збройних сил країни: флот, авіацію, сухопутні війська.

Армія виникла на певному етапі розвитку суспільства. Мабуть, при певних умовах армія зникне. На сучасному етапі в Україні і за її межами дедалі більше і більше прихильників завойовує ідея про ненасильницьку цивілізацію. Логіка розвитку сучасних засобів збройної боротьби привела людство до висновку про неможливість їх застосування при вирішенні політичних суперечок і конфліктів. Цивілізація, заснована на насильстві, переживає глибоку кризу, вихід з якої можливий тільки на шляхах пошуку ненасильницьких засобів розв'язування соціальних суперечностей. Армія в таких умовах з органу насильства повинна трансформуватися в орган відвернення насильства, вирішення надзвичайних проблем суспільства (природні катастрофи, ліквідація їх наслідків та ін.). Прообраз такої армії – війська ООН.

Однак дійсність така, що армії існують і відіграють значну роль в житті всіх країн і людства, і мають усі принципові риси. Армія – особливий соціальний інститут насильства. Фрідріх Енгельс відзначає, що армія – організаційне об'єднання збройних людей, що утримується державою з – метою наступальної або оборонної війни. Армія – частина конкретного суспільства. Кожна армія створюється, функціонує і розвивається в системі конкретних суспільних відносин. Суспільство зумовлює класово-політичний облік, історичне призначення, соціальні функції армії, а також її місце серед інших суспільних організацій. Залежно від зміни типу суспільного ладу і надбудови відбувається зміна типів армії, її розвиток. Армія – не тільки частина суспільства, але й навмисно, свідомо створюваний соціальними спільностями, класами, націями, державами та їх коаліціями суспільний інститут. Це організаційна структура, не засіб комплектування і озброєння, а соціальне призначення відображають соціальна-політичну суть армії. Саме соціально-політичний характер і історичне спрямування суб'єкту, що утворює армію, визначає її класову суть і функції в суспільстві.

Армія – не тільки частина конкретного суспільства і свідомо створюваний інститут, але й знаряддя ведення війни. Армія виступає головним знаряддям насильства політичного, тобто війни, і виконує функції притаманними тільки їй засобами і методами – бойовими діями. В суспільстві існують й інші збройні організації (формування держбезпеки, прикордонні і внутрішні війська, міліція, воєнізована охорона та ін.), але тільки армія здатна вести тривалу збройну боротьбу в сучасній війні, зв'язану зі значними матеріальними і людськими втратами.

Армія – це органічна частина політичної організації суспільства. Армія може бути зрозумілою тільки як компонент організації суспільства, зумовлений характером політичної влади, засобами її здійснення і специфікою воєнної політики. Воєнна політика класів і держав відображає інтерес конкретних класів і служить певній класовій меті, армія характеризується конкретно класовим характером і призначенням, а її діяльність має політичне забарвлення. Крім того, армія ще й специфічна організація. Специфіка армії полягає в тому, що вона є частиною воєнної організації держави. Воєнна організація – сукупність Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України та військових формувань, створених відповідно до законів України. Армія призначена для реалізації всіх форм збройного насильства над політичними супротивниками. Тому до армії належать лише ті збройні політичні установи, що безпосередньо займаються збройною боротьбою в ім'я політичної мети класів. Виділення такого критерію дозволяє відокремити воєнну організацію від інших збройних об'єднань, не зв'язаних безпосередньо з війною (воєнізована охорона) і від установ, що забезпечують або сприяють функціонуванню воєнної організації.

Типи армій

В залежності від воєнної політики держав, матеріальних і економічних можливостей, традицій тощо, кожна держава обирає найбільш оптимальну форму армії. Ці форми, в основному, зводяться до чотирьох типів армій: кадрово-призивні, кадрово-міліційні, міліційні, професійні армії.

Кадрово-призивні армії формуються на основі загальної військової повинності. Обов'язковою є військова служба для всіх молодих чоловіків (крім хворих, чи звільнених з поважних причин). Офіцерський склад постійний, але готується і резерв офіцерів (як правило при цивільних вузах), які призиваються в армію лише під час війни, або при різкому загостренні воєнно-політичної обстановки. Такі армії найбільш великі відносно загальної кількості населення. Їх перевага в наявності великих підготовлених резервів, як рядового, так і офіцерського складу.

Кадрово-міліційні армії. В мирний час – це невеликі збройні сили, в основі яких – більшість офіцерів-професіоналів. Вони навчають рядовий змінний склад, що призивається на короткі строки, або добровільно проходять службу, як правило, в місцях свого постійного проживання. Отже, відпадає необхідність в будівництві казарм і витрат на іншу інфраструктуру. Перевага такої армії – великі підготовлені резерви при невеликих витратах на їх підготовку. Недолік – невисокий рівень підготовки, особливо навичок володіння зброєю і військовою технікою.

Міліційні армії. Для них характерна відсутність кадрових, військових формувань. Командні посади займають офіцери, для яких військова служба не є основним заняттям. Офіцерський та рядовий склад проходить періодичну перепідготовку. Все це в місцях постійного проживання, без відриву від сім'ї. В чистому вигляді така армія існує лише в Швейцарії. Кадрові професійні посади починаються лише з командира дивізії і вище.

Loading...

 
 

Цікаве