WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Военна політика держави та армія - Курсова робота

Военна політика держави та армія - Курсова робота

Принцип стримування агресії охоплює сукупність політико-дипломатичного, військового, економічного, інформаційного, морального впливу на ймовірного агресора шляхом демонстрації сили або залякуванням загрозою її використання. Метою стримування є воєнна безпека, запобігання збройним конфліктам та нейтралізація дій потенційного агресора. У воєнній політиці принцип стримування є основою стратегічної концепції „оборонного стримування". В мирний час стратегія стримування повинна примусити супротивника відмовитися від агресії внаслідок усвідомлення гарантованої для нього шкоди. У воєнний час завданням стратегії стримування є не допустити використання агресором зброї масового ураження, обмежити масштаби та інтенсивність конфлікту, забезпечити розв'язання його на ранній стадії розвитку на вигідних для України умовах.

Забезпечення воєнної безпеки України може здійснюватись трьома основними способами стримування: стримування „упередженням", стримування „недопущенням перемоги" і стримування „позбавленням перемоги".

Стримування „упередженням" може бути застосоване тільки проти військових формувань, які розгорнуті для вторгнення чи здійснення іншого виду агресії, або проти тактичної ядерної зброї, якщо противник має намір вдатися до її застосування. Стримування у такий спосіб передбачає нанесення обеззброюючих ударів з того часу, як агресія стала фактом. Застосування збройних засобів стримування здійснюється на стадії, коли інші форми застосування сили виявляються неефективними і тільки після офіційного попередження агресора.

Стримування „недопущенням перемоги" полягає у стримуванні агресора на кордонах держави. Для цього потрібні військові угруповання, здатні не допустити вторгнення на свою територію. Першочерговими об'єктами при стримуванні у такий спосіб є військові угруповання, що розгорнуті для вторгнення та його воєнна інфраструктура. При недостатності таких заходів удари в обмеженому масштабі наносяться по об'єктах його військово-економічного потенціалу. Якщо агресор вдається до застосування тактичної ядерної зброї, удари наносяться безпосередньо по ній.

Стримування „позбавленням перемоги" застосовується тоді, коли агресор досягає успіхів і захоплює значну частину території. Такий спосіб передбачає нанесення агресору у відповідь такої шкоди, негативні наслідки від якої перевищували б його дозовані успіхи.

Принцип та концепція оборонного стримування мають усунути загрози, пов'язані із зазіханням на територіальну цілісність України, нарощуванням військових угруповань поблизу кордонів України, воєнно-політичною нестабільністю у сусідніх країнах.

Принцип без'ядерності включає в себе добровільну відмову України від ядерної зброї, вимогу усунути ядерну зброю із засобів воєнного насильства, зобов'язання дотримуватись трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Принципи позаблоковості воєнної політики України полягає в тому, що Україна виступає проти блокового воєнного протистояння держав як способу їх співіснування за наявності воєнної небезпеки. Позаблоковість не виключає активного двостороннього та багатостороннього військового співробітництва і партнерства України як з окремими державами, так і з військово-політичними союзами.

Важливим спеціальним принципом воєнної політики є професійність армії. Він передбачає комплектування Збройних Сил тільки на контрактній основі, перетворення служби у них на основну професію, рід діяльності для всього особового складу. Відносно невелика, але добре навчена, озброєна сучасною зброєю і бойовою технікою, боєздатна армія України може бути створена тільки на професійній основі. В зв'язку з відсутністю коштів для створення повністю професійної армії, певний час буде використовуватись змішана система комплектування Збройних Сил, тобто як на основі загальної воєнної зобов'язаності, так і за контрактом.

Розробка теоретичних основ воєнної політики і військового будівництва в Україні здійснюють на трьох основних рівнях.

Перший рівень – науковий. В ньому слід максимально використовувати методологію, відобразити процеси, які назрівають у суспільстві, врахувати велику кількість відомих підходів, воєнно-політичних теорій і концепцій, узяти для України все найкорисніше і на цій основі розв'язати проблеми воєнної політики.

Другий рівень – політичний. Його реалізують політики-практики, приймаючи та реалізуючи корисні воєнно-політичні рішення.

Третій рівень – інформативний. Він здійснюється за допомогою використання всіх рівнів, здобуття об'єктивних даних, а також за допомогою засобів масової інформації.

Воєнна доктрина держави

Воєнна політика держави знаходить своє відображення у Воєнній доктрині. Воєнна доктрина це – сукупність певних принципів, воєнно-політичних, воєнно-стратегічних, воєнно-економічних і військово-технічних поглядів на забезпечення воєнної безпеки держави.

Воєнна доктрина України має оборонний характер. Це означає, що Україна не вважає жодну державу своїм воєнним противником, але разом з тим вважатиме потенційним воєнним противником державу, або групу держав, послідовна недружня політика яких загрожуватиме воєнній безпеці України.

Воєнна доктрина України затверджена Указом Президента України „Про Воєнну доктрину України" 15 червня 2004 року і включає:

  1. Загальні положення.

  2. Воєнно-політичні засади Воєнної доктрини;

  3. Воєнно-стратегічна складова Воєнної доктрини;

  4. Воєнно-економічна та військово-технічна складові Воєнної доктрини;

  5. Прикінцеві положення.

У Загальних положеннях" Воєнної доктрини визначено:

    • визначення Воєнної доктрини;

    • сутність оборонного характеру Воєнної доктрини.

У „Воєнно-політичних засадах Воєнної доктрини" визначено:

  • воєнно-політична обстановка навколо України;

  • основні реальні та потенційні загрози національній безпеці України;

  • базові концепції, чинники та основні складові забезпечення воєнної безпеки України;

  • основні суб'єкти забезпечення воєнної безпеки України;

  • взаємозв'язок України з ООН, ОБСЄ та НАТО.

У „Воєнно-стратегічних складових Воєнної доктрини" визначено:

  • мета оборони України;

  • форми воєнного конфлікту;

  • основні воєнно-стратегічні цілі застосування Збройних Сил України;

  • основні завдання Збройних Сил України у мирний час, до початку агресії, у разі агресії та після відбиття агресії;

  • зміст основних завдань керівництва Збройними Силами України в мирний і воєнний час.

У розділі „Воєнно-економічна та військово технічна складові Воєнної доктрини" розкривається:

  • сутність, принципи, основні напрямки економічного забезпечення воєнної безпеки держави;

  • основні напрямки забезпечення Збройних Сил України озброєнням і військовою технікою.

У „Прикінцевих положеннях" розкривається:

  • шляхи реалізації Воєнної доктрини.

Практичний аспект воєнної політики знаходить втілення у процесах керівництва воєнною сферою та будівництвом збройних сил, визначенні кількісних і якісних параметрів воєнної організації держави і особливо армії, у практиці регулювання військово-політичних відносин з іншими державами, у практичному керівництві військово-політичними акціями у державі та за її межами.

Процес становлення та розвитку воєнної політики України можна умовно розділити на три основні етапи:

Перший етап: 1991-1996 рр. – формування основ воєнної політики та Збройних Сил України. Характерними ознаками цього етапу було прийняття політичних рішень про створення Збройних Сил України, створення основ законодавства з військових питань, прийняття Воєнної доктрини, реорганізація структур Збройних Сил, створення відповідних систем управління, забезпечення та інших елементів, необхідних для їх функціонування.

Другий етап: 1997-2000 рр. – розвиток воєнної політики України як складової частини державної політики національної безпеки, подальше будівництво Збройних Сил України. Ідеологія та основні напрями воєнної політики на цей період були викладені в Концепції національної безпеки України (січень 1997 р.) і Державній програмі будівництва та розвитку Збройних Сил України до 2005 р.

Третій етап: 2005-2005 рр. – подальший розвиток та реформування Збройних Сил України.

Воєнна політика у відповідності з Державною програмою будівництва та розвитку Збройних Сил України здійснювалась за наступними напрямками:

  • удосконалення структури та чисельності Збройних Сил;

  • створення принципово нової нормативно-правової бази з оборонних питань;

  • теоретичні розробки та практичне освоєння нових форм і способів застосування Збройних Сил України;

  • розробка Державної програми розвитку озброєння та нової техніки;

  • виконання Програми будівництва та розвитку Тилу Збройних Сил України;

  • реалізація Концепції кадрової політики у Збройних Силах України;

  • реформування воєнної науки і освіти;

  • докорінне оновлення і піднесення ефективності виховної роботи, морально-психологічної і політичної підготовки військ;

  • подальше вдосконалення системи соціально-правового забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей;

  • розвиток міжнародного військового співробітництва та участь у миротворчих операціях.

Loading...

 
 

Цікаве