WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Україна на шляху євроатлантичної військової інтеграції - Реферат

Україна на шляху євроатлантичної військової інтеграції - Реферат

Важливу роль у реформуванні військової сфери України та співпраці з НАТО відіграє діяльність Спільної робочої групи (СРГ) з питань військової реформи, яка була започаткована для виконання положень Хартії про особливе партнерство між Україною та альянсом. СРГ є постійно чинним механізмом консультацій між Україною та НАТО. Її діяльність спрямовується на забезпечення підтримки процесів реформування оборонної сфери нашої держави. Робота СРГ фактично охоплює всі аспекти функціонування українського війська, впровадження цивільного контролю над ним, проведення під егідою НАТО багатонаціональних навчань та операцій з підтримки миру, реалізації проектів безпечного зберігання, утилізації боєприпасів, що містять складні вибухові хімічні речовини, знищення легких озброєнь і стрілецької зброї [20, С. 7].

В національну систему оборонного будівництва впроваджуються універсальні механізми планування і розвитку збройних сил, прийняття в НАТО. З цією метою в Україні було проведено оборонний огляд, активну допомогу в організації якого надали спеціалісти альянсу. Результатом оборонного огляду став "Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року" [21].

Спеціалісти НАТО надали суттєву допомогу при підготовці важливих документів оборонного планування України, таких як "Державна програма реформування та розвитку Збройних сил України на період до 2011 року", Закон України "Про демократичний цивільний контроль над військовою організацією і правоохоронними органами держави", "Цілі національної оборонної реформи", нова редакція Воєнної доктрини України тощо. Безумовно, все це сприяє процесам можливої інтеграції в НАТО, навіть враховуючи певні проблеми у взаєминах з НАТО на політичному рівні.

Таким чином, партнерство України з НАТО набрало поступового розвитку, про що свідчать офіційні дані: у 2001 році співпраця нашої держави з альянсом охоплювала 23 різні напрямки. У її рамках відбулося близько 500 заходів, стільки ж було заплановано на 2002 рік.

Результати соціологічних опитувань громадян України щодо їхнього ставлення до НАТО, які проводились спеціалістами Українського центру економічних і політичних досліджень (УЦЕПД) у червні 2000 року, у вересні 2001 року та у квітні 2002 року, показали, що, за підсумками опитувань 2000 - 2001 років, майже половина респондентів вважали НАТО агресивним блоком (у 2000 році - 46,2%, у 2001 - 48, 1%). Число тих, хто з різних причин вважав процес розширення НАТО несприятливим, помітно зросло - з 46,1% у 2000 році до 50,2% у 2001 році. Більша частина громадян не були обізнані з конкретними напрями співробітництва України з НАТО, зокрема в рамках програми ПЗМ. Майже дві третини опитаних (64,4%) не знали або про цю програму взагалі, або про те, що Україна бере в ній участь. Вельми негативно вплинуло на ставлення українців до НАТО воєнна операція альянсу на Балканах, більшість громадян України (56,6%) вважали, що НАТО взагалі не мало права втручатися у внутрішні справи суверенної країни, навіть для вирішення гуманітарних проблем.

Однак, за результатами соціологічних опитувань, у квітні 2002 року ставлення наших громадян до НАТО дещо змінилося - стало більш доброзичливим. У порівнянні з 2001 роком різко (з 48,1% до 32,6%, тобто на 15,5%) зменшилося число респондентів, що вважали НАТО агресивним блоком. Дещо збільшилося число тих, хто оцінював блок як оборонний союз (на 3,1%). Порівняно з попередніми двома - трьома роками помітно збільшилось і число громадян, які оцінили альянс у цілому більш позитивно (37,4%), ніж негативно (32,6%) [22].

Згідно з даними опитування, яке провела фірма Соціс-Геллап у червні 2002 року, 38% респондентів підтвердили свою довіру до НАТО, 34% висловили недовіру, 28% не визначилися. На конкретне запитання - про вступ в НАТО (точніше - про ставлення до відповідного рішення РНБОУ) - позитивно відгукнулися тих-таки 38%, негативно - 23%, не визначилися - 39%. Найцікавіше, однак, що 54% опитаних зізналися, що взагалі уперше чують про рішення РНБОУ; понад дві третини вперше почули про програму ПЗМ (яка на той час здійснювалася вісім років) і майже 90% опитаних довідалися нарешті (завдяки соціологам) про Хартію про особливе партнерство між Україною й НАТО, п'ятиліття якої на той час відсвяткували у Києві. Ну, а 17% опитаних виявилося, взагалі не знали, що таке Північноатлантичний альянс.

Наміри України щодо інтеграції в структури Північноатлантичного альянсу підтвердив Закон України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 року. У статті 8 Основних напрямів державної політики з питань національної безпеки проголошено, що у зовнішньополітичній сфері Україна провадить активну міжнародну політику з метою "... набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також іншими державами світу" [23].

Ще більш конкретно наміри України щодо приєднання до НАТО було викладено у новій редакції "Воєнної доктрини України", що була затверджена Указом Президента 15 червня 2004 року. У II розділи - "Воєнно-політичні засади Воєнної доктрини", перший абзац пункту 9-го "Умови забезпечення воєнної безпеки України" викладено наступним чином: "Зміцнення довіри між державами, послідовне зниження загрози використання військової сили, проведення політики євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої є вступ до НАТО як основи загальноєвропейської системи безпеки". Другий абзац пункту 16-го наголошує: "В умовах сучасної воєнно-політичної обстановки інтереси національної безпеки України зумовлюють істотне поглиблення відносин з НАТО і ЄС. Виходячи з того, що НАТО і ЄС є гарантами безпеки і стабільності в Європі, Україна готується до повноправного членства в цих організаціях". А третій абзац того ж пункту викладено : " Активізація євроатлантичної інтеграції України з орієнтацією на вступ до НАТО як основи загальноєвропейської системи безпеки та пов'язане з цим глибоке реформування оборонної сфери держави відповідно до європейських стандартів належать до найважливіших пріоритетів як зовнішньої, так і внутрішньої політики" [24].

28 - 29 червня 2004 року в Стамбулі пройшов черговий саміт НАТО. Це був сьомий саміт після закінчення "холодної війни". В ході саміту 29 червня 2004 року відбулося засідання Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав та урядів. Але ніяких кардинальних змін у відносинах Україна - НАТО або їх активізації вищезазначений захід не вніс.

Президент України своїм Указом від 15 липня 2004 року увів в дію рішення Ради національної безпеки і оборони "Про подальший розвиток відносин з НАТО з урахуванням результатів засідання Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні 29 червня 2004 року". Згідно з Указом у Воєнній доктрині України було зроблено купюри у пунктах, які визначали вступ до НАТО та ЄС як кінцеву мету євроатлантичної інтеграції, тобто вилучено ту частину тексту, яку ми позначили курсивом. Зміни в українській Воєнній доктрині були відбиттям реальних відносин нашої країни з НАТО і ЄС. Вона зазнала коректування (удосконалення, корегування). Справа у тому, що Воєнна доктрина будь-якої країни - один з ключових елементів архітектури безпеки держави, який враховує воєнні, політичні, стратегічні, економічні та інші аспекти. Доктрина - це система основних принципів для розробки стратегії, яка складається із аналізу ситуації, прогнозування різних сценаріїв розвитку та адекватної відповіді на ці сценарії. Зовсім логічно, що такий важливий документ, як Воєнна доктрина, повинен містити коректні положення, які відповідають реальній дійсності. Нові положення Воєнної доктрини були чітким сигналом щодо готовності України до глибокої інтеграції з євроатлантичними структурами. Протягом доволі складного періоду з часу, як 23 травня 2002 року Україна вперше відкрито заявила про свою мету вступити в НАТО, Київ, долаючи чимало перешкод, ішов у євроатлантичному напрямку. Празький саміт, де, попри несприятливу політичну атмосферу, було укладено План дій Україна-НАТО, Стамбульський саміт, де, незважаючи на очікування, так і не сталося розширення формату співпраці між Україною і альянсом. Здавалося, що процес євроінтеграції відбувався швидше наперекір, аніж завдяки: урядовці, які були вірними реалізації курсу на альянс, становили абсолютну меншість. Знадобилося три роки, аби за всіма формальними критеріями Україна розпочала шлях до повноправного членства в НАТО.

Loading...

 
 

Цікаве