WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаДПЮ, Військова справа → Україна на шляху євроатлантичної військової інтеграції - Реферат

Україна на шляху євроатлантичної військової інтеграції - Реферат

23 квітня 1999 року Верховна Рада України ухвалила постанову "Щодо відносин України і Організації Північноатлантичного договору (НАТО). У постанові наголошується: "Динамічні зміни геополітичної ситуації у нинішньому однополюсному світі, складність і нестійкість військово-політичної ситуації в Європі, тривале внутрішнє кризове становище України обумовлюють необхідність активізації зусиль, спрямованих на зміцнення її міжнародних позицій, відстоювання національних інтересів, забезпечення надійної безпеки і обороноздатності. Необхідними передумовами цього Верховна Рада України вважає послідовність, виваженість, передбачуваність зовнішньої політики, її багатовекторності, розбудову відносин України з іншими державами, міжнародними організаціями на засадах збалансованості і взаємодопомоги, рівноправності і взаємовигоди, відкритості і взаємопорозуміння, неучасті у військових блоках, невтручанні у внутрішні справи - за принципом "Безпека для себе - через безпеку для всіх". Цим має визначатися і позиція щодо участі України у системах регіональної, загальноєвропейської і універсальної безпеки" [15, С. 2]

Вивчення досліджень суперечливого сприйняття НАТО в громадській думці України ми вирішили почати з 1996 року, коли країна в основному подолала внутрішні кризи і її економіка набрала більш-менш сталого розвитку, а це суттєво вплинуло на сприйняття громадянами нашої країни певних процесів становлення та державотворення незалежної України. Слід відзначити, що ці опитування відбувалися напередодні підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та альянсом, через два роки після того, як Україна розпочала співпрацю в програмі "Партнерство заради миру". В той же час слід враховувати, що, за даними соціологічних опитувань 1996 року, спостерігалася певна байдужість українських громадян щодо інформації у сфері політики й міжнародних справ. 30 відсотків опитаних (із 1800 осіб) заявили, що політика їх не цікавить, така сама кількість тих, хто й газет взагалі не читає [16, С. 79].

За результатами загальноукраїнського опитування, яке в грудні 1996 року провели фонд "Демократичні ініціативи" та фірма Соціс-Геллап, на питання "Чи треба Україні стати членом НАТО?" - українці відповіли наступним чином: 15% - "так, і як найшвидше", 21% відреагували - "так, але згодом", 45% - "важко сказати", 19% - "в жодному разі". Найбільше прихильників вступу до НАТО виявилося серед молоді, громадян з вищою освітою та тих, хто схвально ставився до розвитку приватного підприємства (бізнесу). Повністю довіряли НАТО 12% респондентів, "стільки довіряю, скільки й ні" - 28%, "зовсім не довіряю" - 19%, "важко сказати, довіряю чи ні" - 41%. Таким чином, опитування засвідчило, що більшість громадян України на той час не визначила свого ставлення до НАТО [17, С. 11].

Цілеспрямоване соціологічне дослідження в квітні 1996 року, яке здійснював Український центр економічних і політичних досліджень ім. О. Розумкова (УЦПЕД), серед 1003 офіцерів Збройних сил України в усіх регіонах країни засвідчили, що кістяк української армії, найбільш освічений і свідомий прошарок цієї силової структури, лише на 12% підтримує бажання військово-політичного керівництва країни приєднатися до НАТО, а позаблоковий статус України підтримує 41%. Більшість офіцерів не бажала брати участь у миротворчих операціях під егідою альянсу [18, С. 1].

У січні 1997 року фонд "Демократичні ініціативи" провадив опитування 1200 осіб, які репрезентували доросле населення України. Опитування відбувалося в 11 регіонах, в які було згруповано всі області України з урахуванням регіональної однорідності чинників формування масової свідомості.

Згідно з даними опитування, населення України оцінювало НАТО як міжнародну організацію. І це говорило про те, що громадська думка не розглядала НАТО як агресивний блок. Агресора у НАТО вбачав лише кожний шостий громадянин України, на противагу майже половині респондентів, які вважали альянс оборонною чи навіть миротворчою організацією. Більшість громадян не лише не вважали НАТО агресивним військовим блоком, а й не бачили реальної загрози з боку держав-членів альянсу. Серед населення України було небагато поборників самостійного вступу до НАТО. Тільки 15% у майбутньому бачили свою країну в блоці з Заходом, тоді як 45% - в якій-небудь інтеграції з країнами СНД та Росією. В той же час спостерігалися вельми суттєві регіональні відмінності - від визначеної прозахідної позиції у Західному регіоні України до такою ж мірою визначеної "східної орієнтації в Криму, східному, південно-східному, південному й північно-східному регіонах. Слід визнати чітку суперечливість позиції чималої частини населення стосовно питання про зближення з НАТО. Менш чверті опитаних категорично відкидали ідею вступу України до НАТО. Поряд із невизначеною позицією стосовно вступу в НАТО (42%) була досить поширена й думка на підтримку якомога скорішого вступу до НАТО (19%) або ж через певний час (19%).

На підставі опитування дослідники зробили такі висновки:

  • в Україні в більшості її регіонів на початку 1997 року не склалося досить визначеної консолідованої громадської думки на підтримку або ж проти розширення НАТО на Схід й перспективи співробітництва з НАТО;

  • попри політичні стереотипи часів "холодної війни" НАТО не розглядалося більшістю населення як агресивна або ворожа організація;

  • зовнішньополітичний курс України стосовно НАТО на той час загалом не викликав масових негативних реакцій і не розглядався більшістю населення як загроза втрати самостійності держави у виробленні політичного курсу. Водночас поспішний курс на вступ до альянсу міг викликати негативну реакцію громадської думки в багатьох регіонах.

Результати, які отримав фонд "Демократичні ініціативи", підтвердилися опитуванням Кримського центру гуманітарних досліджень, які він опублікував на початку 1997 року. Більшість респондентів - від 37% до 50% - не визначили свого ставлення до НАТО. У ставленні тих, хто визначився, переважала позитивна оцінка альянсу. Більшість населення бачила НАТО "оборонним союзом" (25%) або "миротворчою організацією" (22%) і лише 15% вважали її "агресивним військовим блоком". 37% не відповіли на запитання. Більшість населення вважала, що альянс "сприяє стабільності в Європі" (38%), на відміну від тих, хто бачив НАТО "пережитком холодної війни" (17%). Майже половина громадян (45%) не висловили свою думку. Значна частина громадян вважала, що НАТО є "гарантом суверенітету України" - 31%, всупереч 19%, котрі сказали, що "вступаючи до НАТО, Україна втратить незалежність". 50% не змогли висловити свою думку з цього приводу.

У всіх наведених соціологічних дослідженнях чітко простежується невизначеність громадян України щодо ставлення до НАТО та інтеграції нашої держави в її структури (від 40 до 50%). Це насамперед визначається непоінформованістю громадськості та політичною байдужістю, наявністю негативних стереотипів, які стосуються НАТО, - продукту попередніх десятиліть потужної комуністичної пропаганди, але зрозуміло й те, що стереотипи є складовою свідомості, яка зазнає змін. До того ж факти дійсності можуть не тільки руйнувати стереотипи свідомості, але й зміцнювати їх. Один із способів закріпити підсвідоме неприйняття чогось - це виявити неповагу до його носіїв.

Питання політичної орієнтації української громадськості, її ставлення до Північноатлантичного альянсу дуже ускладнюється певною невизначеністю зовнішньополітичного курсу держави. Звичайному українському громадянину важко зрозуміти, яка позиція у питанні інтеграції в НАТО у виконавчої влади.

Головною у програмі перебування Президента України у Вашингтоні була його участь у спеціально організованому саміті Україна-НАТО 24 квітня 1999 року. Держсекретар США М. Олбрайт перед його проведенням відзначила: "Це буде перша в історії альянсу зустріч на найвищому рівні з державою-партнером, яка стане символом особливих відносин України та НАТО". З 23 країн, які разом з 19 країнами-членами НАТО взяли участь у ювілейних заходах і, зокрема, в засіданні Ради євроатлантичного партнерства, тільки Україна мала змогу вийти на окремий, прямий діалог з альянсом.

Саміт Україна-НАТО надав обом сторонам можливість проаналізувати стан взаємовідносин за той час, що минув після підписання в липні 1997 року Хартії про особливе партнерство, та розглянути більш масштабне значення цих взаємовідносин для євроатлантичної безпеки. Було також обговорено ті завдання, які виконують альянс та Україна, окремо та разом, із подолання складних проблем щодо євроатлантичної безпеки. У спільній Декларації глави держав та урядів 19 країн-членів НАТО підтвердили свою підтримку суверенітету та незалежності України, її територіальної цілісності, демократичного розвитку та економічного процвітання як ключових чинників європейської стабільності та безпеки. Країни-члени альянсу підтвердили своє переконання, що Україна має відігравати дедалі важливішу роль у справі посилення європейської безпеки. Учасники саміту проаналізували участь України в програмі ПЗМ та в РЄАП і висловили спільне побажання стосовно того, що Україна має повністю скористатися тими можливостями, які існують у рамках цих заходів [19, С. 89 - 90].

Loading...

 
 

Цікаве